"Фінансова допомога Заходу потрібна не менш, ніж військова. Інакше за кілька місяців доведеться друкувати гроші" – економіст Євген Дубогриз

Оцінки різні. Мінус 35 відсотків ВВП – це найоптимістичніша. За нашими (аналітичного центра CASE Україна. – Gazeta.ua) може бути до 60 відсотків падіння ВВП. Перша причина – війна. Знищені будівлі, об'єкти промислові. Проблеми з посівною. Відсотків на 20-25 буде посіяно менше цього року, ніж у минулому. Але важливіша проблема – це те, що руйнується інфраструктура та логістичні зв'язки. Вивезти основні експортні продукти з України – зерно, метал, руду – стало набагато важче. Цей експорт ішов через порти. Перенаправити все залізницею через західні області надто важко.

Третя складова – невизначеність. Бізнес, коли ухвалює рішення, то планує на місяць, пів року, рік. Що буде, які сценарії, скільки треба грошей. Під час війни горизонт планування у більшості бізнесів звузився максимум до місяця. Незрозуміло, що буде, який попит, які логістичні ланцюжки. Чи можна буде купити запчастини, пальне, довезти вироблений товар.

 

Треба готуватися до інфляції витрат. Це означає, що ціни зростатимуть через те, що товарів бракує. Економіка менше виробляє, товарів менше, а грошей у людей десь так само. Вже зараз Нацбанку доводиться друкувати гривню.

Інфляція була в березні 13,7 відсотків. Нацбанк дав прогноз до кінця року не менш як 20 відсотків.

Друге – проблема з працевлаштуванням. Важче знайти роботу в Україні. Складніше запропонувати роботу. Бізнес би й хотів залучити більше людей, щоб виробляти більше. Але фізично не може це зробити.

Не таке велике зростання буде реальних заробітних плат. Раніше за останні кілька років зарплата з поправкою на інфляцію зростала на 12-15 відсотків на рік. У 2022-му точно буде менше. А якщо матиме високу інфляцію, то можливе і падіння.

Тому зростання цін, падіння доходів, невизначеність у плані роботи.

Найгірша ситуація, що Нацбанк масово друкуватиме гроші, здійснюватиме емісію гривні. Гроші йтимуть на потреби бюджету: армія, соціальні виплати. Бо результат цього – інфляція. Сподіваюся, що цього не доведеться робити.

Нещодавно Нацбанк випустив пресреліз, що є високі ризики емісійного фінансування економіки. Якщо ми не отримуватимемо в достатній кількості кошти з-за кордону, якщо банки не почнуть своїм коштом фінансувати бюджет і не відновляться податкові надходження, тоді Нацбанк буде змушений у великих обсягах друкувати гривню.

У березні надрукували 39 мільярдів гривень. У квітні - уже 70 мільярдів. Це не надто гарна тенденція. Питання, як це вирішити. На цьому етапі є ще ресурс у банків – ті гроші, які у них є. Туди йде величезний приплив коштів українців, понад 80 мільярдів гривень із початку навали: грошей бюджетників, з "Є-підтримки", зарплат військовослужбовців. Ці кошти теж можна залучити в економіку. Щоб не Нацбанк купував ОВДП (облігації внутрішніх державних позик України. – Gazeta.ua) , а щоб банки це робили за свої вільні кошти. Це зменшує інфляційний тиск на економіку.

Якщо менше отримуватимемо від наших західних партнерів, то кілька місяців буде можливість протриматися завдяки ресурсам банків і податкових надходжень, які, звісно, зменшилися. Так уникнемо великої емісії. А надалі сподіваюся, що нам даватимуть кредити, гранти, будь-яку фіндопомогу. Інакше ми не витримаємо без емісії.

У нас зараз фінансуються у повному обсязі військові потреби й соціалка. Скорочувати уже нема чого. Порізали до нуля витрати на довготривалі програми – будівництво, науку.

Треба збільшувати надходження до бюджету. Мінфін має або від Нацбанку отримувати гроші, або виходити на зовнішні ринки і розміщувати євробонди. Тут бажані гарантії від уряду США чи від Євросоюзу. Якщо Україна не зможе заплатити самостійно, то за неї розрахуються. Це нормальний механізм. Ми за цією програмою уже декілька разів залучали кошти. І це для них дешевше, ніж видавати кредити чи давати гранти. Тому я в цьому плані оптимістичний. Упевнений, що наші дипломати, керівництво країни зможе домовитися із західними партнерами. Якщо не дають нам кошти прямо, то хоча б гарантували наші зобов'язання. Це можливо.

Транспортна й контейнерна. Ідеться про порти. Там майже все зупинилося. Працює один порт. Це менше 10 відсотків з того, що було. Ситуація погана в металургії. Частина підприємств у Маріуполі, як-от Азовсталь. А ще частина на початку війни зупинилися. І тільки два-три тижні тому почали обережно відновлювати роботу. Наприклад, Запоріжсталь, "АрселорМітал-Кривий Ріг".

З рудою менше проблем. Видобуток іде в Полтавській і Дніпропетровській областях. Звичайно, що обсяги менші через проблеми з експортом.

Проблеми великі у паливній галузі. Саме через те, що зупинився імпорт. Більшу частину завозили з Росії і Білорусі. Плюс уражений Кременчуцький нафтопереробний завод. Це єдиний НПЗ, який у нас працював.

В агросекторі і в харчовій галузі на початку навали були проблеми. Зараз там спостерігається відновлення. Падіння є, але не критичне.

Дивлячись, із чим порівнювати ситуацію. Мінус 15-20 відсотків виробництва, яке ми втратимо, це величезні обсяги, якщо рахувати в тоннажі і в грошовому вимірі. Хоча на початку війни прогнози були песимістичніші – або не буде посівної, або половину площ не засіємо. Зараз бачимо, що посівна йде навіть у тих регіонах, де тривають бойові дії, у Харківській області, Сумській. Це називається – ситуація погана в абсолютному вимірі. Але з очікуваннями, які були на початку березня і тим, що маємо зараз, то ситуація вельми оптимістична.

Голод нам точно не загрожує попри те, що багато складів розграбовані або знищені. Запасів в Україні вистачає, щоб без проблем пройти цей і наступний рік. Виробництво буде і, сподіваюся, буде й експорт.

Треба зрозуміти – у нас дефіцит, бо нема пального чи тому що за нинішніх, встановлених державою, цін невигідно його продавати. Подивимося, що буде після 9 травня. Юлія Свириденко (перша віцепрем'єр-міністр - міністр економіки. - Gazeta.ua) анонсувала, що ціни збільшаться, але бензин і дизель будуть.

Можу щодо іноземних банків сказати свої спостереження. Вони стали менш активними. Менш охоче дають кредити, ніж до прямої війни.

Я ситуацію екстраполюю на компанії реального сектору. Чому це відбувається? Тому щову банків, міжнародних компаній свої внутрішні правила оцінювання ризиків, правила роботи на ринках, що розвиваються. Ці компанії живуть за статутами мирного часу. Їхні штаб-квартири бачать, що в Україні війна, великі ризики. Вони не розбираються, що це за ризики – їх можна уникнути чи ні. Тому обрубують фінансування, скорочують діяльність: "чекаємо, коли все налагодиться". По банках бачу, що є сильне скорочення активності. Враховуючи, що їхні клієнти - іноземні компанії, значить, вони теж скорочують обіги. Але це не стосується агрокомпаній. Ті, які постачають насіння, засоби захисту рослин, обладнання для сільгоспвиробників. Там усе прекрасно.

Після шоку перших тижнів війни попит відновився. Українці мають гроші, купують щось і це треба виробляти. Є попит – харчова продукція, запчастини, побутові речі.

Для прикладу, я у Львові зараз. Днями ходив у магазин і купив хліб із Броварів.

Як мінімум дати банкам стимул до кредитування. Зараз у нас ситуація доволі контраверсійна. Банки мають гроші. Але вони не ризикують їх видавати бізнесу. По перше, у бізнесу невизначеність. Тобто, ніхто не може достеменно сказати – цей бізнес працюватиме ще багато років, а цей перестане працювати завтра. Друге – банки живуть за регуляціями мирного часу. Ведуть справи за правилами, актуальними до 24 лютого. Бояться кредитувати. Держава може щонайменше збільшити відсоток кредитних гарантій. За кредитами є гарантії – на агропозики до 80 відсотків, на інші до 50. Це просто треба піднімати. Нехай у майбутньому держава за це заплатить більше, але зараз це дозволить запустити економіку.

Також держава має вибивати в Заходу гроші. Це можуть бути кредити, гранти. Нам важлива не форма підтримки, а гроші.

Третя складова – вибивання репарацій. Якщо юридично йтимемо за всіма процедурами стягнення виплат із Росії, то це може затягнутися на 100 років. Останні репарації Німеччина за Першу світову війну виплатила 2010 року. А нам треба гроші зараз. Тому завдання керівництва країни – "стукати" до всіх: "Давайте заблоковані активи російського центробанку та їхніх олігархів нам зараз. Бо нам уже треба відбудовувати й відновлювати те, що Росія знищила. Юридично вирішимо потім". І це буде важливий крок у захисті бізнесу – завести в країну гроші й інвестиції.

Так. Програма "5-7-9" набирає обертів (програма підтримки бізнесу, коли держава компенсує відсотки за кредитами та надає часткові гарантії повернення кредитів. – Gazeta.ua). Кошти надходять. Але фінансування можна збільшити. Зараз це відбувається коштом державних банків. Але це не надто ринково. Треба дати всім іншим банкам теж стимул включатися в процес. Тоді програму можна прискорити. Є ще інші програми.

За "5-7-9" можна отримати кредит до 60 мільйонів гривень. Це швидше для малого й частини середнього бізнесу. Треба більші суми. Щоб банки кредитували, держава має взяти частину ризиків на себе. Під час мирного часу – це нонсенс. Бо держава не має брати на себе ризики приватних установ. Але під час війни - це єдиний спосіб запустити економіку й наситити її грішми. Якщо наші банки почнуть кредитувати, це буде гарний сигнал на Захід. Дивіться: "Банківська система працює, кредитує, вона жива. Не бійтеся давати гроші. Ми ж не боїмося". Бо там є сприйняття, що українська банківська система лежить. Маємо показати, що вона працює не тільки через державні банки, а взагалі.

Для бізнесу це означає, що він має шукати нові місця для виробництва. Проводити релокацію. Шукати людей. Для бізнесу, який пов'язаний із торгівлею, постачанням, це виклик – змінити логістичні потоки, підходи до складського господарства.

Є поки незрозумілий один момент. Скільки людей із внутрішньо переміщених повернуться. Поставте себе на місце підприємця. Я знаю, що в умовному Львові зараз приїхало плюс п'ятсот тисяч людей і вони лишаться надовго. Тому будую склади, магазини, інфраструктуру з урахуванням такої кількості громадян. Якщо з них половина чи дві третини повернуться, то тоді нічим таким не займатимуся. Працюю з коліс. Тому треба оцінити, скільки з вимушеної міграції перетвориться на постійну.

Про міграцію за кордон теж не можемо зараз говорити. Є різні оцінки. Одні кажуть, що з тих людей, хто виїхав, більша частина не повернеться. Інші говорять навпаки – майже всі приїдуть в Україну.

Економіка вже перейшла на воєнні рейки. Скоротили до мінімуму всі державні видатки, крім армії і соціалки. Всі державні інвестиції йдуть у військові підприємства. Не технології, а саме в поточну роботу. Державні закупівлі переорієнтовуються насамперед на потреби армії. Це й військове обладнання, амуніція, запаси продовольства саме для війська.

На перших етапах – лише державна підтримка. А це як каталізатор. Ніхто з-за кордону в ці регіони не інвестуватиме, якщо не побачать, що це робить держава. Спершу маємо дати сигнал – і гроші на відновлення, особливо житлової інфраструктури і якісь стимули для бізнесу, який інвестує у відновлення зруйнованих регіонів. Це може бути звільнення від податків чи вільні економічні зони, інші преференції. Умовно – інвестуєш у Сумську область мільярд і ще мільярд на справу отримуєш від держави. Питання – де брати гроші Україні на це. Реально – нема де, крім як у західних партнерів і завдяки замороженим російським активам.

Підприємці зараз шукають можливості. Оцінюють ситуацію. Багато бізнесів, які мали потужності на півдні й сході, релокувалися в західні області і запускають виробництва.

Чим займатися – бізнес сам визначить. Уряд дає непрямі вказівки. Нещодавно була вказівка – сіяти більше жита й соняшника. Але на регіональному рівні фермери самі вирішать, що їм більш вигідно. І так всі підприємці – що сіяти, що добувати, що виробляти. Головне – тимчасово знизити податки, як це було на прикладі ФОПів. Це треба впровадити і для великого бізнесу. Також спростити дозвільну документацію. Щоб можна було отримати всі документи, дозволи, приєднання до енергомереж за кілька днів. Це матиме величезний ефект, ніж якісь державні стимульні програми.

Проблема бізнесу, особливо малого, це величезна кількість різної дозвільної документації. Мовою економіста – транзакційні витрати. Якщо їх знизити, спростити, звести до мінімуму, то буде економічний бум.

Це політика. Хочуть інтегрувати регіони у свою економіку, щоб показати Україні й світу, що це вже їхнє. За мірками центробанкінгу, це одна з найнеетичніших речей – на території іншої держави вводити свою валюту. Це те, за що центробанк Росії має бути не просто виключений з усіх організацій, а й з усіх можливих двосторонніх відносин. Це харам (гріх. – Gazeta.ua) у світовій практиці центробанків. Набіуліна (голова центробанку РФ. – Gazeta.ua) мала повне право від таких вказівок відмовитися або подати у відставку.

Санкції вже працюють. Щоб це зрозуміти, варто почитати місцеві сайти в регіонах РФ. Десь там у Калузі, Челябінську, Тагілі, на Далекому Сході. Там проблеми з усім – побутовою хімією, технікою, запчастинами, одягом. Санкції – це не ракета, яка прилетіла й більше нічого нема. Це поступове скорочення економіки, споживання, відмова населення від звичного комфорту. Це відбувається повільно. Тому не завжди помітно. В РФ професійними є дві організації – центробанк і мінфін. Вони змогли зупинити паніку там наприкінці лютого. А також розтягнути вплив санкцій у часі. Тому пересічний росіянин бачить, що в нього дедалі гірша ситуація. Але це триває так повільно, що він встигає звикнути. Тому сказати, що Росія перестане воювати через санкції – неправильно. Але в перспективі кількох років у них будуть проблеми з усім, крім енергоносіїв і грошей.

Крім агропродукції ми не є чимось незамінним. Запчастини, напівпровідники, якісь деталі для айфонів є де виробити чи купити. Це трохи збільшить ціну. Єдина глобальна проблема – зниження обсягів постачання агропродукції з України. Світ на це зважає. Пшеницю чи соняшникову олію з України замістити не можна. Тому всі оцінки стосуються впливу на агросектор. Але є й в цьому розбіжності. Хтось каже, що буде масовий голод у країнах Близького Сходу. Хтось навпаки, що впораються. В Україні є для себе запаси. І те, що виростимо, насамперед самі споживатимемо.

Вони й хочуть більше. У нас є люди, які їдуть туди й готові сидіти на допомозі. Але більшість українців, які поїхали в Європу і збираються там лишатися, активно інтегруються. До війни багато українців працювали там. Наших людей там знають. І притікання таких біженців – це плюс, а не мінус для тих, хто іх приймає. Їх ще намагатимуться утримати. Бо альтернатива – біженці з Африки чи Близького Сходу. А вони менш адаптовані, інтегровані і вибагливіші. Тому для нас буде викликом, як повернути наших людей. Там матимуть дешеву й кваліфіковану робочу силу, яка робитиме те, що вони самі не хочуть. Плюс отримують айтівців, фінансистів. У Німеччині величезний дефіцит спеціалістів у фінансовій і бюджетній сферах. Вони їх залучають з усього світу. А тут наплив людей. Європі треба відкривати кордони й витрачати гроші на швидшу адаптацію наших людей. А наше завдання – робити тут так, щоб українці мали стимул повернутися.