– Зачем мне твоя заграница? Там на нас, как на свиней, смотрят. А Крым – это наше, родное. И с русскими мы одной крови, – каже два роки тому сусідка Юлія.

Після окупації півострова продовжила їздити туди відпочивати. На тлі моря фотографувалася з російським прапором, у соцмережах писала про любов до РФ. За рік переїхала жити в Крим до родичів покійного батька. Влаштувалася касиром у супермаркет Сімферополя.

– Крымчане уже и забыли про Украину. Живут отлично. Курортников много чуть ли не весь год. Зарплату хорошую даже дворник получает, – дзвонить Юлія торік по Skype. – И мужчины замечательные. Не обижайся, но красивее крымчан и русских я не встречала. Европейцы – уроды. На клоунов похожи.

З Юлею довго не спілкуємося. Тиждень тому заходжу на її сторінку "ВКонтакте". Там багато фотографій з Лондона. Майже на всіх Юлія обіймається зі старшим чоловіком. Через спільних знайомих дізнаюся, що вийшла заміж за британського адвоката. Познайомилася з ним, коли гостювала у подруги в Києві. Хвалиться, що житиме в найкращому місті світу. Буде багата, бо чоловік очолює юридичний відділ у крупній компанії.

"А як же поганий закордон, рідний російський Крим і страшні європейські мужики?" – пишу Юлі.

"Мужчина, вы кто? Видимо, с кем-то путаете меня. Первый раз вас вижу. Не провоцируйте. Все знают – я всегда за единую Украину", – відписує Юлія і видаляється з друзів. Блокує доступ до своєї сторінки.

×