"В село зграя притягла людську руку" - четвертий рік шукають загиблих бійців на Донбасі

6

Не вистачає часу, доба не розтягується (усміхається). Вихідних і святкових днів у нас немає. Ще – стрес. Коли привозиш хлопця 19 років мамі, починається істерика. І вся ця негативна аура обвалюється на тих, які привезли загиблого. Гірше всього було після Іловайська. Багато сімей звинувачували нас у смерті рідних. Минуло кілька місяців і по телефону просили пробачення.

Представники всіх родів військ: є авіатори, сухопутні війська, люди з технічної служби. Специфіка роботи позначається на колективі. Для того, щоб потрапити до нас, потрібно пройти спеціальні курси Управління військово-цивільного співробітництва. Навчають в Києві на базі Національного університету оборони. Після цього людина складає психологічне тестування, де визначають її стійкість до стресу.

Інформація йде по телебаченню, зустрічаємося з місцевими органами влади. Люди знають, куди звертатися. Зараз працюємо у районі Луганської області – шукаємо загиблих в 2014 році. Місцевий житель вчора сам подзвонив, дав інформацію і група вже виїхала на це поховання. Найскладніше – знайти свідків.

Вистачає техніки для того, щоб організувати вивезення 150 тіл у день. У 2016 році за 3 місяці вивезли 100 осіб. Коли я був на ротації, в районі Спірного на кордоні Донецької та Луганської областей, за 4 дні підняли 18 тіл. Там ціле масове поховання було за 2014-2015 роки. Від 3-х до 8-ми чоловік. Кілька тіл було просто прикопано землею. Це гірше всього - їх починають розтягувати дикі звірі і собаки. В село зграя притягла людську руку.

Вивозимо в Дніпровське управління судово-медичної експертизи. Там співробітники органів внутрішніх справ або охорони здоров'я проводять ДНК-експертизу. Займає до двох тижнів. Є сім'я, яка з 2014 року не хоче здавати матеріал ДНК. Бояться втратити надію. Після цього проводять слідство. Коли хлопці зникають без вісти, родичі пишуть заяву в прокуратуру про зникнення людини. Й лише тоді – поховання.

Ми займаємося і перепохованням останків. Є 3 кладовища, де поховані невідомі солдати. Кушугумське в Запоріжжі, Краснопольське в Дніпрі й кладовище в Старобільську. Найбільше невпізнаних в Дніпрі – 150 осіб. Спочатку їх було 372. В Старобільську таких 13. Є родичі, які залишають дітей на цьому військовому кладовищі, деякі везуть ховати додому.

Фото: Андрій Бузаров

У нас було 2 передачі останків тіл на непідконтрольну територію. Ми не знаємо, це представники незаконних формувань або цивільні, але в ЛНР виявили бажання отримати їх останки. З того боку теж забирали наших хлопців. У Луганську просто відповідальна особа за це є. У ДНР загиблими займається ціле відомство. Активно співпрацювали до 2017 року. Зараз у роботі пішов спад, бо у ДНР замінили керівний склад. Місцевих замінили на російських військовослужбовців. Тих людей, яким хоч щось тут було цінне, вже немає. А кадровикам все одно.

Ні. Були хлопці з добровольчих батальйонів, із Національної гвардії. Навіть кілька цивільних траплялися.

З кожною такою сім'єю говоримо індивідуально. Не можна всіх під одну гребінку. Деяким потрібно увага, іншим – просто час усвідомити те, що трапилося. Хтось хоче, щоб його не чіпали, залишили з горем наодинці.

Були випадки, коли тіло відмовлялися забирати з моргу і ховати. Люди не можуть змиритися з тим, що їх сина, брата, чоловіка, батька вже немає в живих. Перед від'їздом на передову у мене було 8 таких сімей. Не вірять навіть ДНК-експертизі. Тіла їх рідних лежать у морзі Дніпра з 2015 року. Продовжують самі вести пошуки. Одна сім'я за свій рахунок поїхала на непідконтрольну територію.