- До війни, я був звичайним "шалапаєм". Займався "гопстопом", "виставляв" касові пункти. Для суспільства нічого доброго не зробив. Тепер намагаюся робити багато речей, які допоможуть мені і другим, - каже Богдан Дніпров, більше відомий як піаніст Майдану.
Став відомим під час революції Гідності. Грав на піаніно перед шеренгами "Беркуту" під час протестів 2014 року.
Як взагалі так вийшло, що ти грав між натовпом мирних людей і міліціонерами на під час революції Гідності?
- В мене появилась ідея, щоб перемістити інструмент з під будівлі Київської міської адміністрації на вулицю Грушевського, я пішов до коменданта Майдану і попросив його, щоб дозволив грати саме там. Проте мені повідомили, що піаніно уже перенесли.
Тоді крім мене, було багато піаністів, але вони приходили і йшли, а я залишився. Були такі думки навіть, що хотілося загинути саме там в гущі бою. Творчі люди мріють про таке, щоб загинути під час роботи. Проте Майдан закінчився, я продовжую творити музику і вже допомагати бійцям на війні.
Твій стиль виступати в масці, чим він вироблений, які причини?
По перше – це безпека і захист від колишнього оточення, не хотілося мені, щоб вони мене впізнали чи побачили. А вже пізніше, я продовжував грати в масці, щоб потім не захворіти на "зіркову хворобу".
Як воно творити, коли поряд з тобою смерть?
Це надихало мене. Усі чотири роки, я творив музику під впливом негативу. Були моменти, коли я задумувався: "А потрібно це комусь"? Проте коли бачив, як здорові 40-річні чоловіки плачуть, то розумів, що йду в правильному напрямку.
Зараз уже намагаюсь писати музику позитивну, адже розумію, що не однією війною живемо.
Я знаю таких людей, які переживши Майдан зламались і на війну не готові іти. В тебе не було таких думок?
Я приїхав на війну, щоб заспокоїтись. В мене у мирній країні почали здавати нерви, а перебування на Донбасі заспокоює. Я знаю, що тут всі свої.
Розумію, що не однією війною живемо
Як змінилася твоя музика з часів Майдану?
На початку вона була трагічна, людям хотілося такого. Проте півтори року тому зі мною стався випадок, який змінив моє життя.
Коли перебував на позиціях в Авдіївці у бійців 72-ї бригади. Там познайомився з Героєм України Андрієм Кизилом (капітан ЗСУ, загинув 29 січня 2017-го - Gazeta.ua). Ця людина зіграла значну роль в моєму житті. Одного разу поїхали з ним магазин. Я купив сигарети і Андрію очі вилізли на лоба, коли він побачив мене з ними. Він запитав: "ти куриш"? Мені стало соромно. Адже ця людина для мене була ідеальною, без перебільшення. Пізніше Андрій заявив: "Класна в тебе музика, але зіграй щось веселіше". Я пообіцяв, що зроблю такий твір і зробив. Проте Андрій не почув його. Через місяць, він загинув.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Напишу композицію на честь Іси Мунаєва" - піаніст Майдану дав концерт на Інститутській
На скільки близько, ти був від смерті на Майдані чи війні?
Різні моменти були. В Києві я бачив чоловіка, котрий стояв біля мене, а потім впав на землю з дірою в тілі. На позиціях не раз осколки та кулі пролітали, проте все минулось.
Ти пишеш картини. Це теж один з способів виражати свої почуття?
На жаль живопис в Україні не ціниться. Ті люди, які люблять картини, не мають можливості купляти їх. Хто має гроші, то й не цінує мистецтво.
1 
25817
Коментарі