9 листопада в Україні святкують День української мови і писемності.

Як сприймають українську мову на Донбасі Gazeta.ua розпитали у вчителів прифронтових міст і сіл.

Галина Мефодіївна, директор школи, вчитель української мови в селі Нетайлово, Ясинуватський район Донецької області

"Наша школа уже більше 10-ти років україномовна. Тому проблем з викладанням чи сприйняттям української мови у нас не має.

В літку у школі був такий випадок. Діти додатково займалися по предметам. У вчительки не було книг і вона десь в дома знайшла підручник математики на російській мові. Одна з дітей принесла через день цю книгу в бібліотеку. Сказала, що їй важко на російській, незрозуміло.

Недавно один хлопчик переїхав в інше місце. Там поблизу була російськомовна школа і далеко від них - україномовна. Він вибрав другий варіант, сказав, що в російській він не буде вчитися.

В нашому селі уже всі звикли, що діти ходять в школу у вишиванках. Співають, читають українською мовою. Ми повернули закономірність. Донецьк і Донецька область – це Україна. Тому нічого дивного не має, що використовуємо державні символи"

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Зарядімо бойовим" - що треба знати про походження української

Оксана Михайлівна, вчителька української мови, місто Покровськ, Донецька область

"Сьогоднішнє свято для нас визначне. Ще один привід згадати, що наша країна Україна і мова у ній має бути українська. А насправді вона себе почуває тут сиротою. Повсюди російська мова. В побуті, держустановах і тому подібне.

Діти на заняттях користуються українською мовою, проте переступають поріг класу і все. Таке враження, що українська мова для них іноземна.

Я розумію, що близькість окупованого Донецька і Росії - негативно впливає на нас. Проте в нашому місті чиновники носять українські паспорти, працівники охорони здоров'я, освіти та інших галузей отримують зарплату та інші пільги від України. Проте чомусь всі поводяться, як громадяни Росії.

Чиї воїни зараз вбивають українських бійців на Донбасі? Я ці слова не раз говорю своїм колегам, дітям в школі. Навіть своєму чоловіку і рідним пояснюю, що знаходячись в Україні, треба бути – українцем. Але до них все важко доходить.

Засилля ворожої нам російської культури, мови. Засилля чиновників, які насправді до 2014 року підтримували Росію, а зараз просто перефарбувались- відкидають нас у минуле"

Олена Петрівна. Вчителька української мови і літератури, місто Красногорівка, Донецька область

"За 2 кілометра від нас - Донецьк. Звідти в наше місто постійно йде якийсь негатив. Російським духом тхне всюди. Тут тисячі переселенців. І вони далекі від любові до України, як і більшість місцевого населення. Тому говорити про українську мову, як державну і панівну - означає брехати всім і собі. В нас радіо – російське, телебачення- російське. Про який розвиток можна говорити. А людина, яка не відчуває гордості за свою державну мову, звичаї – ніколи не буде щирим патріотом.

У нас діти вивчають вірші Сосюри, Лесі Українки, Ліни Костенко. Проте цього мало. Потрібно робити більше, щоб просто захистити Українську мову на Донбасі і східних регіонах України. А вже потім боротися за те, щоб вона стала справді державною".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як впливає суржик на пам'ять

Аліна Сергіївна, вчителька української мови і літератури, селище Очеретине, Донецька область

"Я народилася і довгий час жила в Росії. З настанням Незалежності України переїхала жити сюди. Довгий час жила в Донецьку, потім Новогродівці і тепер в Очеретине.

Зміна країни пішла мені на користь. Я стала почуватись вільніше. Коли вперше відвідала західні та центральні регіони нашої країни, зрозуміла, що тут європейська держава. І я нізащо не повернусь туди, в московське болото, де живуть раби. Які моментами можуть мати мільйони доларів на рахунку. Проте все рівно бути бидлом.

Вони зв'язані з радянським минулим, тому для них українська мова, звичаї України - це просто життєвий тягар. Вони не вміють бути вільними, патріотами і так далі.

Пригадую, як в Новогродівці у 2013 році міська рада прийняла закон, що російська буде використовуватись в діловодстві у всіх державних установах. Тільки завдяки тому, що вмішались активісти – депутати місцевої ради відмінили цей закон тільки у 2017 році. Три роки у місті була нібито українська влада, а ніхто і пальцем не поворушив, щоб відмінити ганебний закон. І так у нас по всій області,.

Нам треба запастись терпінням і навчати жити по новому молоде покоління Донбасу. Буде цікаво, але одночасно важко. Це плата за нашу байдужість і помилки. Які ми допустили, коли сто років тому – відали нашу країну окупантам"

Надія, студентка педагогічного університету, місто Покровськ, Донецька область

"Більшість моїх друзів слухають російськомовну музику. Вона жахлива, але вони нічого нового з дитинства не чули. Тому ростуть такі. Ми часто з ними їздили відпочивати в Карпати, Львів, Тернопіль. Вони бачили, що тут все по новому. Можна дихати і бути вільною. Проте приїжджали сюди і знову становились в'язнями радянської системи, яка тут повсюди.

Після початку війни, я перестала спілкуватись з половиною своїх друзів . В тому числі і з Донецька. Їм чужі пісні, які я співаю. Музику, яку я слухаю. Їм не подобається, що я вивчаю українських письменників, поетів Проте, я не жалію, що так сталось. Біля мене небагато залишилось людей, яким я можу довіряти".

×