8 червня минає 40 днів з того моменту, як був убитий боєць 24-ї бригади ім. Короля Данила Володимир Куцик. 30 квітня 2019 року, чоловік знаходився на позиціях, де виконував бойове завдання. Там його і підстеріг російський снайпер.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На передовій загинув Володимир Куцик із Львівщини
Побратимам вдалося витягнути тіло бійця з лінії вогню, але рани у нього були несумісні з життям.
Яким був Володимир Куцик, чому прийшов на війну, розповідають друзі і рідні воїна.
"Володимир недовго в нас прослужив, він підписав контракт півтори місяці тому, - – пригадує командир вбитого бійця з позивним "Француз". - На війну прийшов, як водій автомобіля. Але потім, я його забрав до себе, в підрозділ зв'язку. Оскільки він колись на строковій службі, був зв'язківцем. Тому на передовій вирішив займатися безпосередньо по своїй спеціалізації.
Володимир розбирався в елементарних речах. Він умів підключити кабель до військового телефона, провірити напругу. Перед загибеллю купив собі мультиметр (тестер сигналу. – Gazeta.ua) і попросив мене, щоб показати йому, як правильно ним користуватися".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Тепер ми маємо вибір — я взяла в руки кулемет"
Боєць сам прагнув вдосконалюватися, допомагати побратимам. Але командування довго його не хотіло брати безпосередньо на позиції. Йому дали можливість звикнути до звуків артилерії, обстрілів.
"В день загибелі, Володимир дуже просився на нуль. Ми повинні були провести зв'язок в деякі місця на передовій. Завантажили автомобіль так, що місця в ньому не знайшлося. І він пішов до пункту призначення пішки. Ми дісталися місця роботи, розвантажили машину. Один із побратимів повернувся по Володимира, - каже командир. - Коли всі зібралися разом, взяли котушки в руки і пішли. Я просувався першим. В якийсь момент почув, як прозвучали три постріли. Російський снайпер стріляв розривними кулями. На дві секунди – це мене дезорієнтувало, а потім я впав у траву."
"Володя і ще один боєць Сергій, почали бігти до мене. Мені вдалося крикнути їм, щоб вони лягли. Хлопці зробили необдумано, коли побігли на постріли, потрібно було на місці лягати. Це коштувало життя одному з них. Пройшло кілька секунд, я запитав чи всі живі? Сергій відповів стверджувально, а Володя прокричав: "Ай, яй, яй"! Я почав викликати медиків. Проте зразу не міг поповзти до нього. Cтрілець лупив над нами і не давав навіть голову виставити. Так тривало кілька хвилин. Потім все таки вирішив повзти до Володі.
В нього був больовий шок. Він лежав з відкритими очами, але не дихав. Хоча пульс був. На нозі побачив кров і почав знімати одяг. Коли приступив до огляду тіла, то побачив також кульове поранення біля паху. Воно було вихідним. Жаль, що я надто пізно перекинув його на живіт. В той момент мені вдалося побачити вхідний отвір у нозі. Він був чималим і кровоточив"
Куля пробила артерію, тому шансів на життя в нього не було. Хоча я намагався зупинити кров..
В той момент до бійців прибіг побратим "Монах" .
"Я почув по рації, що в нас 300. Взяв автомат і побіг. Коли наблизився до місця бою, по мені почав гатити снайпер. Довелося залягти. Відстрілюючись – наблизився до хлопців. Разом із "Французом" витягнули Володимира. Він ще живий був на той момент. Нам вдалося перетягнути його в безпечне місце", - розповідає "Монах".
У загиблого Куцика вдома залишилась рідна сестра.
"Я дуже рано пішла в невістки, тому жила далеченько від Володимира. Він залишився в дома і доглядав стареньку матір. Він був дуже доброю людиною, хоча особисте життя його – не складалося. Люди до цього моменту згадують Володю, як роботящого і хорошого чоловіка. Він міг кинути дома свої справи і йшов допомагати чужим. Особливо поважав старших, - розповідає Марія. - Коли розпочалася війна, Володимир хотів іти на фронт, проте тоді люди вмовили його не робити цього. Він через силу згодився. А цього разу уже нікому не говорив, що хоче йти воювати. Підписав контракт, приїхав до мене і повідомив, що йде на війну. Я зібрала йому сумку з продуктами і відправила в Київ. У нього більше нікого не було, крім мене, а в мене нікого, крім нього".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Жителі села на колінах зустрічали кортеж із тілом бійця Куцика
"У Володі була жінка, хороша дуже. Вони жили в цивільному шлюбі, разом в Польщу їздили. Але не далеко до Нового року – посварилися. Тому Володимир вирішив, що в мирному житі його ніщо не тримає і пішов на війну. Часто дзвонив. Кожного дня – обов'язково. Мало розказував, але телефонував, щоб почути мене, - згадує рідна сестра. - Цього злощасного дня, 30 квітня, він подзвонив зранку. Сказав, що йде в обхід. Запитав, що роблю? Я попросила, щоб був обережний і він поклав трубку. Це були останні його слова. А потім мені зателефонували і сказали, що брата не має в живих. Я передчувала, що буде лихо. Ходила пригнічена, нічого не хотіла робити. Мої передчуття підтвердилися".
Володимира похоронили біля матері.
"Він так попросив. Сказав, якщо щось станеться, щоб його тіло було біля мами. Він міг не йти воювати на Донбас. Мій син служить в Бродах, я це пропонувала Володимиру, щоб він теж там служив. Але брат вибрав захист України і загинув за неї".
4 
25817
Коментарі
1