Відстали від Росії на 10 років - ветеран АТО

Війна на Донбасі затягнулася, вона позиційна. Там не відбувається жодних зрушень – наступів, чи повернення територій. Люди до цього звикли й все менше звертають увагу на неї.

Інтерес повертається, щойно починаються бої. Наприклад, на Світлодарській дузі, коли наші військові взяли позиції "Кікімора", "Хрест", "Звєзда" і "5 пост". Бої в Авдіївці теж привернули чимало уваги.

Це як з новинами про ДТП - вони трапляються щодня по всій Україні, але цікаві лише масштабні. Це такий логічний процес – все застаріває і тьмяніє на фоні гостріших новин.

Людям треба хліба та видовищ. А медіа роблять контент, що цікавить аудиторію більше.

У 2014-му році російський напад на Україну шокував людей. Вони плакали за кожним загиблим. Тепер звикли, бо війна затягнулася і не є для людей подразником. Оскільки в нас президент просуває "мирне врегулювання" війни, то на фронті поки що без змін. Конфлікт заморожується наскільки можна, нічого не міняється і люди втрачають інтерес.

Війною, обстрілами та окупацією цікавляться люди або з активною громадянською позицією, або родичі, кохані та діти військових, або жителі окупованих територій. Тобто ту частину наших співгромадян, яких війна зачепила особисто.

Інші керуються логікою – не показують, значить там все добре.

Загроза полягає в тому, що це війна. Вона наче хронічна хвороба, якщо не лікувати - вб'є. Із армією так само: не говоритимемо про війну і нашу армію постійно, то в людей буде падати повага до військових. До 2014 року військових не поважали, а одягати на себе форму Збройних Сил України було непрестижно.

Коли Росія напала на нас, ситуація покращала – про тих, хто пішов на захист країни, почали говорити як про героїв. Український військовослужбовець став захисником і рівень поваги та довіри підвищився. Ця тенденція має зберігатися, бо це нормально. Людина, яка свідомо обрала собі за професію захист своєї вітчизни, розуміючи, що може загинути, має бути шанованою в суспільстві.

Зараз на фронті динаміки нема, тому й престиж професії впав.

Зі стратегічної точки зору це падіння погане. У 2014-му діти та підлітки вирішували йти в армію. Вони бачили гарних військових у формі, яких поважають інші. На фоні цих вражень і патріотичних почуттів вони й підуть служити.

Нині ситуація змінилася, бо рівень поваги до військових впав. Через це менше дітей в майбутньому зволіють обрати собі військову професію. Матимемо більшу некомплекцію, ще гіршу ситуацію. Це може призвести до повторної ескалації, бо нападають на держави зі слабкою армією.

Аби уникнути цього, маємо подавати інформацію правильно. Повинні звертати увагу на історичний досвід зацікавлення людей у військовій службі. З минулого нам дісталося прислів'я "В здоровому тілі – здоровий дух". Навіщо він і чому ми маємо займатися спортом, слідкувати за здоров'ям, як думаєте? Все просто – щоб в потрібний момент взяти в руки автомат та піти на захист своєї країни.

Ця підтримка високої боєздатності мобілізаційного резерву в інтересах держави. Тобто – це питання нацбезпеки. Ним не має опікуватися пересічний громадянин, бо, грубо кажучи, він сплачує податки та сподівається, що держава його захистить.

У нас є міністерство інформаційної політики, яке трішки інакше працює, але має агітувати молодь служити в армії. Щоб розвивати цю галузь можна використати всі світові моделі зацікавлення громадян у військовій службі.

До речі, Росія для цього створила свою "юнармію", "казач'ї полки", де діти бігають з автоматами та грають у свої "зарніци". Росіянам з дитинства прищеплюють думку, що армія – це здорово і по досягненню повноліття частина з них піде служити, чи візьме в руки автомат і рушить на війну. Наш ворог фінансує підвищення престижу своєї армії напряму.

Щоб пересічному громадянину було цікаво читати новини, ЗМІ повинні розповідати не лише про суху статистику обстрілів. Ці зведення оприлюднюють щодня і вони схожі.

Для журналістів починається складна та творча робота: треба знаходити нові аспекти. Грубо кажучи якби на ток-шоу щодня приходитимуть одні й ті самі люди, то канал збанкрує, бо втратить свої рейтинги. Враховуючи це власники ЗМІ щодня "напрягають" цілу команду: дизайнерів, редакторів, журналістів, щоб кожного разу картинка була "смачнішою", ніж вчора.

Ще важлива проблема – відсутність інфополітики, тобто правил висвітлення теми війни в ЗМІ. Це має бути закон, інструкція, що завгодно, аби всі канали говорили про події на фронті в одній риториці: "Росія окупувала території України".

Але, на жаль, в нас такого нема, й антиукраїнські ЗМІ цим користуються. Через це нам іноді складно притягти російських пропагандистів до відповідальності.

Саме завдяки відсутності єдиного правила висвітлення війни на Донбасі ЗМІ наганяють рейтинги песимістичними новинами та висвітленням військових у негативному ключі. Навіть зараз в медіаполі найбільше переглядів набирають новини "АТОвець убив". Ось вже і люди дивляться на ветеранів наче на монстрів.

Бо завдяки репостам у соцмережах людина задовольняє свою потребу робити щось хороше. Коли обиватель бачить негативну новину "допоможіть", чи "вбив-зарізав-вкрав" на підсвідомому рівні бажає зарадити. Просто взяти та перекинути грошей, чи допомогти мало хто може з різних причин, а от завдяки репостам люди себе заспокоюють – розшарив і є вірогідність, що допоможе хтось більш впливовий, чи багатий.

Хороші новини ніхто не шарить, бо нема заклику про допомогу. Нема кому співчувати та допомагати. Позитивні новини лайкають і все. Це така особливість.

Тому поширюючи негативні новини багато ЗМІ роблять собі рейтинги.

Закордонні ЗМІ на цей випадок мають методички, в яких позитивних та негативних новин має бути однакова кількість у випуску. Як правило в кінці має бути позитивна новина.

Українські ЗМІ в ефір пускають новини, на яких простіше набити рейтинг і тому люди втомлюються від війни, від негативу. В ідеалі мають сісти розумні люди та написати алгоритми подачі новин, щоб поганих та хороших новин була однакова кількість.

Процес втоми від поганих подій – це нормально. Маємо змінювати подачу інформацію, вона має бути цікавою.

Це буде дуже погано, бо фішка армії в тому, що вона стримує негатив, тобто ворога і війну на Донбасі. Військові сидять в окопах, щоб на мирній території все працювало: бізнес, економіка, кафешки, діти народжувались, щоб той же солдат міг повернутися з фронту та розслабитися.

Якщо всі новини будуть про війну, негатив, втрати, обстріли то цивільні та військові заженуться в депресію. Якщо будемо кожного дня транслювати песимістичні новини про війну, різниця між фронтом та тилом зникне. Нівелюється один із сенсів кидати родинний затишок, мирну роботу та іти воювати в сирість та холод, щоб іншим добре жилося.

Багато військових у мотивацію йти та боронити Україну вкладають щось своє. Для одного – це захист України, повернення додому на окуповані території, а для іншого – забезпечити мир та свободу своїм рідним.

Треба розуміти як висвітлювати війну на Донбасі.

Якщо тут, в тилу, буде те ж саме, що і на передку, то і сенсу воювати нема. Ось цей наратив "На сході війна, а тут жирують" - поганий і позитиву для іміджу ЗСУ не несе. Це нормально, що в мирній частині люди спокійно живуть, бо на сході люди їх захищають.

Маємо просувати позитив та позитивні наративи та нагадувати про війну.

Насправді ми маємо для цього всі інструменти. Журналісти мають виходити із зон комфорту, маю на увазі жанри, в яких вони звикли робити матеріали. Якщо, грубо кажучи, репортер піде писати портретне інтерв'ю, то це вже буде новий погляд.

Щоб зацікавити аудиторію можна, як варіант, зняти про те, як журналіст намагається взяти участь в навчаннях. Тут навіть схалтурити можна, маю на увазі перейняти досвід держави-агресора. Росіяни обігнали нас у темі інформаційного супроводу армії на 10 років.

У них є серія випусків, де гладкий журналіст намагається стати водієм танку. Потрапляє в частину і стикається з багатьма проблемами, що пов'язані з його вагою. І вони ще все так вдало підв'язали під здоровий спосіб життя, про те, що треба бути сильним, підкачаним.

Через розвиток соцмереж ми отримали можливість опинятися в будь-якому місці – на війні, на островах, в парламенті. При цьому не виходячи із дому.

Завдяки інтернету ми змогли частково жити чужим життям.

Якусь зірку, чи журналіста, чи ведучого можна відправити в ситуацію, з якою стикаються наші громадяни. І цікавішим буде те, що в головного героя щось буде виходити, а щось ні.