32 поранених доставили у стабілізаційний медичний пункт в Авдіївці на Донеччині 1 лютого 2017 року. Бої за місто тривали з 29 січня по 9 лютого.

"Поки тривали бої, в нас була робота цілодобово, - розповідає військовий медик Яна Дугарь. Була медсестрою стабілізаційного пункту в Авдіївці з грудня 2016 року по березень 2018-го. - Пам'ятаю, ні в кого не було сигарет. Не могли вийти. Бо дуже багато поранених і великі обстріли. Зникло світло. Оперували під ліхтарики 10 днів. Якщо тяжке поранення - мінно-вибухове чи кульове, - вмикали маленький генератор, щоб подавати кисень через апарат штучної вентиляції легень".

Із мобільного госпіталю, що базувався в Покровську, персонал прикомандировували у три прифронтові пункти, де надавали первинну медичну допомогу. Це Селідове, Курахове, Авдіївка. Туди евакуйовували поранених із Пісків, Мар'їнки чи Авдіївки відповідно. Там стабілізували і відправляли бійців до Покровська. Звідти із дуже складними пораненнями далі - до Вінниці, Харкова, Києва, Львова, Дніпра.

"Стабілізаційний пункт базується у цивільній авдіївській лікарні, де є свої медсестри, санітарки, лікарі. Вони дуже допомагали, - пригадує Дугарь. - Критично не вистачало персоналу. За добу 1 лютого було 32 поранених. А нас прикомандированих четверо - я і троє лікарів. Анестезіолог, хірург і хірург-травматолог. Потім трохи підсилення дали. Приїхали госпітальєри, асапи (ASAP Rescue - волонтерська громадська організація, проводить рятувальні операції, - Gazeta.ua)".

Поранених бійців було так багато, що приймали їх не лікарі, а медична сестра Дугарь: "Довелося навчитися брати на себе відповідальність за життя інших. Тяжких - в операційну. Середньої тяжкості й легких - зробити перев'язку, тампонувати, подивитися, чи нема кровотечі. Тоді було за 40 хвилин відправила на евакуацію вісьмох поранених. Намагалися вивозити швидко, човниковим способом. Потрібен простір. Не знаєш, скільки буде людей. Траплялося привезли п'ятьох - і знов стільки ж.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В Авдіївку ми заповзали. Коли виходили – бойовики боялися вистрілити в наш бік

Коли згадуємо бої за Авдіївку, дивуємося, як ми то зробили. На операційному столі не було жодного 200-го - навіть з ампутаціями кінцівок, із найтяжчими проникаючими пораненнями. Навіть ті, хто поступав із мінімальними життєвими ознаками, поїхали тяжкими, але стабільними".

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ В ІНТЕРВ'Ю ЯНИ ДУГАРЬ ЖУРНАЛУ "КРАЇНА"

×