середа, 04 вересня 2019 15:16

"Ми про вторгнення знали, а вище керівництво - ні"

З 10 по 29 серпня 2014 року на Донбасі точилися запеклі бої за маленьке містечко Іловайськ. Населений пункт був стратегічно важливим для перемоги над бойовиками ДНР, бо мав пряме залізничне та автомобільне сполучення з державою-оккупантом.

Наприкінці серпня, 24-го числа, російська регулярна армія незаконно перетнула кордон з Україною. Ввезла 3,5 тис. російських солдат на 60 танках і стільки ж техніки, перед цим зірвавши із себе розпізнавальні знаки. Добре підготовлені росіяни оточили українських військових.

Після цього президент РФ Володимир Путін повідомив українському командуванню, що пропустить військових "зеленим коридором" додому. Але збрехав.

29 серпня регулярна російська армія розстріляла в спину 2 колони українских військових. Того дня загинули 366 бійців, близько 500 поранені.

4 вересня 2014-го Генеральна прокуратура України відкрила кримінальну справу через загибель силовиків в оточеному Іловайську на Донеччині.

Роман Зіненко - один із бійців, якому пощастило вижити. Він написав про це декілька книг, щоб назавжди закарбувати в історії найкривавіший день російсько-української війни.

Автор: Тарас Подолян
  Роман Зіненко, ветеран полку “Дніпро-1”.  Народився 1 квітня 1974 року в місті Дніпро.  Батько  працював на заводі помер минулого року, мати - професійний повар, на пенсії.   У 1990-х роках служив морським піхотинцем у Севастополі. До війни працював в різних сферах: від товарознавця до начальника охорони. Пішов з силових структур у 2016 році.  Брав участь у звільненні Маріуполя, воював в Іловайську.  Виходив з Іловайського оточення по “зеленому коридору”, коли українські військові потрапили у засаду росіян. Написав про це у 2016 році книгу "Іловайський щоденник". Також видав збірку свідчень очевиців подій, Має назву “Війна, якої не було. Хроніка Іловайської трагедії. Частина 1”. Готує другий том.  Підробляє таксистом у Дніпрі.  З дружиною виховують трьох дітей - Катерину, Наталію та Любов. Наймолодша донька народилася за 3 дні до того, як він пішов на фронт
Роман Зіненко, ветеран полку “Дніпро-1”. Народився 1 квітня 1974 року в місті Дніпро. Батько працював на заводі помер минулого року, мати - професійний повар, на пенсії. У 1990-х роках служив морським піхотинцем у Севастополі. До війни працював в різних сферах: від товарознавця до начальника охорони. Пішов з силових структур у 2016 році. Брав участь у звільненні Маріуполя, воював в Іловайську. Виходив з Іловайського оточення по “зеленому коридору”, коли українські військові потрапили у засаду росіян. Написав про це у 2016 році книгу "Іловайський щоденник". Також видав збірку свідчень очевиців подій, Має назву “Війна, якої не було. Хроніка Іловайської трагедії. Частина 1”. Готує другий том. Підробляє таксистом у Дніпрі. З дружиною виховують трьох дітей - Катерину, Наталію та Любов. Наймолодша донька народилася за 3 дні до того, як він пішов на фронт

Як потрапили на військову службу?

Коли мене не брали до військкомата, вступив спочатку до Полку національного захисту при Дніпропетровськиій обласній державній адміністрації. Тоді ми намагалися не пропустити всю цю проросійську наволоч до нас. Не хотіли, щоб вони вчинили у нас те, що було в Донецьку та Луганську.

Коли захопили Слов'янськ і Краматорськ, заявили про початок антитерористичної операції - створили добровольчий батальйон "Дніпро-1". Мені надіслали запрошення на співбесіду.

А до цього не приймали до Збройних сил України через вік і наявність багатодітної родини.

Уже потім, коли був в оточенні, почали приходити попередження на телефон "Шановний, прийдіть до військкомату, про відповідальність писали". Я їм на це відповідав: "Добре, приїду обов'язково, якщо мене не вб'ють".

Як виглядала зачистка Іловайська від ворога?

В Іловайську ми діяли як підрозділ МВС. Виглядало це так: попереду рухалися розвідники, позаду їхала бойова машина піхоти. З неї продивлялися подвір'я, рацією: "Все чисто? – Чисто". Паралельною вулицею так само. Потім оглядали будівлі та дитячі садочки і школи.

А як взагалі проходить процес зачистки населенного пункту?

Є два різних поняття зачистки, як і видів спецназу.

У міліцейського спецназу завдання вивести цивільних і захопити злодія. Тобто якщо я зараз захоплю це кафе, мені почнуть заговорювати зуби, поки бійці готуються до штурму.

Якщо говорити про зачистку міста, цей процес проходить по-своєму.

У Маріуполі було все значно простіше – там був невеличкий загін сепарів. Зачистка Маріка полягала в тому, щоб оточити будівлю облради і забрати сепарів. Хтось казав про полеглих, але особисто я трупів не бачив. Більшість тоді втекла, як тільки почула про те, що ми заходимо до міста.

Після цього в місті, звісно, почалися проросійські мітинги. Їм ніхто не заважав. Там наші розвідники ходили, все і всіх фільмували, а потім по-тихому забирали із собою організаторів. Таким чином маємо сьогоднішній Маріуполь.

Однак, якщо казати про армійський спецназ і зачистку міста бійцями регулярної армії, то маємо кардинально інше завдання.

Я йому кажу: "А може, вже і не треба більше, давай додому, до родини?"

Для, скажімо, наших ЗСУ головне - це знищення ворога. На прикладі будівлі: спочатку її закидають гранатами, а вже потім зайдуть до неї та розбиратимуться.

Все тому, що на війні немає поняття "цивільне населення". Якщо ведуть обстріл із подвір'я школи, то контрбатарейна гармата битиме по позиції, де сидить ворог.

А на думку людей, війна має виглядати наступним чином: військові мають вийти в поле і там воювати, тільки за умови, що вікна не поб'є. Наші люди думають, "може, там повоюють і все закінчиться, а на кого я квартиру залишу" а ось коли вже сусіду до спальні снаряд прилітає, то всі швидко починають все розуміти.

У Іловайську українські захисники знаходилися в нелюдських умовах існування. Як ви виживали?

Тоді, 2014-го, нікому не було важливо, у чому воювати. Ми боронили свій дім, там люди хто в "дубку" (стара уніформа української армії. - "Gazeta.ua"), а хто в шльопанцях і спортивному костюмі. Але там був кістяк, мотивовані люди. Ми тоді самі йшли на війну.

У своїй книзі "Іловайський щоденник" ви пишете, що при в'їзді до міста зустріли велику колону військ, але вони не прибули до міста. Якби вони до вас заїхали, місто б зачистили?

Я не знаю. Було оточено близько двох тисяч захисників. На той момент ми не уявляли масштабу операції. У нас було чітке завдання прийти та зачистити місто. Які завдання були в інших груп, я не можу знати.

Автор: Тарас Подолян
  "На думку людей війна має виглядати наступним чином: військові мають вийти в поле і там воювати, тільки тільки за умови, щоб вікна не побило. Наші люди думають "може там повоюють і все закінчиться, а на кого я квартиру залишу" а ось коли вже сусіда вбили, тоді розуміння з'являється", - Роман Зіненко
"На думку людей війна має виглядати наступним чином: військові мають вийти в поле і там воювати, тільки тільки за умови, щоб вікна не побило. Наші люди думають "може там повоюють і все закінчиться, а на кого я квартиру залишу" а ось коли вже сусіда вбили, тоді розуміння з'являється", - Роман Зіненко

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Мати і досі сподівається, що Олег живий" - як Київ вшановував пам'ять полеглих

Чому людей виводили колонною? Як, на вашу думку, мали виводити?

Це питання не до мене - я рядовий боєць, який виконував наказ. Як виводити - це питання до керівників, що наказували і знали всю ситуацію.

Росіяни хотіли, щоб ми виходили без зброї. Наше керівництво не могло на це піти.

Як охарактеризуєте дії генерала Руслана Хомчака? А інших командирів?

Я не надаватиму оцінку діям генерала Хомчака. Поки що йому не дозволено говорити публічно. Він все сказав на допиті та його свідчення зафіксовані. Я не знаю, в яких умовах він діяв.

Але він викликає повагу, бо його взагалі не мало там бути. Штаб взагалі знаходився далеко від Іловайська.

Сумарно 13-23 серпня самовільно вийшли з зони проведення АТО понад 1500 людей. Чому ці люди пішли, яка, на вашу думку, у них була мотивація?

Батальйон "Прикарпаття" розтягнувся на багато позицій. Розбиратися, чому його частина пішла, має слідство. Їхнього командира Віталія Комарова, зрештою, виправдали, оскільки у нього не було іншого виходу.

На той момент сектор "Д" розформувався фактично. Генерал Литвин втратив три четверті своїх підрозділів, тому що було багато деморалізованих військ виходили самостійно. Люди не могли відповісти, отримували контузії, поранення, загиблих - це їх деморалізувало. Оцінювати ступінь їхньої провини має слідство.

З частиною 51-го бригади трапилася неприємна історія: під час секретного завдання загинув їхній командир Павло Пивоваренко. По них завдали удару з "Ураганів". У частині виникла паніка і люди почали тікати.

Була ситуація з полковником Іваном Без'язиковим, що був командиром розвідки. Він пішов за тілами загиблих і потрапив до полону. Під тортурами розповів про слабкі місця оборони секторів "Б" і "Д". Суд триває над ним третій рік. Його намагаються звинуватити в державній зраді. У цьому теж треба розбиратися, хто відправив таку інформовану особу на таке завдання.

Розумієте, полковника такого рівня з такою інформацією простіше застрелити, ніж підпустити до ворога. Хоча в армії Ізраілю такого немає, там солдат, що потрапляє до полону, має розповісти про все, що знає, і він не є при цьому зрадником. За те, щоб не сказав зайвого, має турбуватися командування. А в нас на той момент хотіли швидко зі всім розібратися, знайти винуватців.

На 51-у бригаду дарма наклали пляму та позбавили прапора (бригаду розформували2015 році. - Gazeta.ua). Хлопці звідти виконали достатньо успішних завдань, набрали більше за всіх російських полонених і брали участь у захопленні російського танка Т-72Б3.

На війні немає такого поняття як "мирне населення".

На вашу думку, є позитивна динаміка в пошуку та притягненні до відповідальності тих, хто винен у смерті бійців?

Ця проблема є комплексною та не можна сказати, що все так однозначно. У першу чергу, винна Росія за те, що вдерлася до нашої країни. Їх треба судити в міжнародному суді, це однозначно.

При цьому в нас треба проводити розслідування. Чому прогавили вторгнення, чому лише 26 серпня тільки визнали, що на нас напали регулярні війська. Чому до цього не було переконання, хто це до нас з території Росії заходить. Вже на День Незалежності приперли 10 захоплених "іхтамнєтів", але все одно.

А потім взагалі почали відбуватися дивні події – керівника прикордонної служби, що повідомляв про накопичення військ на території РФ, вогонь і наступ, 10 жовтня звільнили. Більшість підрозділів, що брали участь, розформували, а все, що коїться, взагалі намагалися замовчувати. А живих свідків, полонених "іхтамнєтів" відпустили 30 серпня, а наступного дня вони вже давали російським телеканалам інтерв'ю.

Чому влада намагається замовчувати трагедію?

Іловайськ взагалі став темою табу. За бої нікому з живих не дали нагород, але потім почали вигадувати якихось десантників, що заходили в тил ворога. Хоча, якщо подивитись на мапі, то створюється уява, що вони взагалі десь нашими тилами пройшлись.

Або вигадують альтернативи, то кажуть про 150 бійців, які щось тримали, то кажуть, що 1200 штурмовиків-десантників на чолі з генералом Муженком пішли і покарали вбивцю.

Автор: Тарас Подолян
  "Генерал Руслан Хомчак викликає повагу. Його штаб знаходився далеко від Іловайська. Його тоді з нами взагалі не мало бути", - Роман Зіненко
"Генерал Руслан Хомчак викликає повагу. Його штаб знаходився далеко від Іловайська. Його тоді з нами взагалі не мало бути", - Роман Зіненко

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Летіли міни, "Гради", ствольна артилерія працювала" - як виходили з оточення в Лутугиному 1 вересня 2014-го

Які нові факти вам вдалось зібрати під час роботи над другою книжкою "Війна, якої не було"?

Знаходяться нові підрозділи, нові історії. Хлопці з 532-го ремонтно-відновлювального полку, про яких не згадували взагалі. Як гинули люди, кожен спогад кожного учасника, про які ніхто нічого не знає. Тому ця хроніка, сама по собі, є суцільною новиною, я іноді викладаю у себе на Facebook її уривками для людей, що навіть не уявляють собі про те, що там діялось.

Ваші записи можна долучити до кримінальної справи?

Я не слідчий, але після першої книги "Іловайський щоденник" мене викликали до прокуратури. Задокументували на сторінках А4. Звісно, що книга може допомогти в слідстві. Мені допомагали збирати інформацію багато людей, деякі з них загинули, а деякі ще живі. Люди потроху йдуть, але залишаються спогади.

На вашу думку, нова влада притягне винних до відповідальності?

Я далекий від політики та звик критикувати. Для мене не існує понять "нова" чи "стара" - вона є українською владою.

Я як рядовий боєць виклав і оприлюднив майже погодинно всі свої кроки в ті серпневі дні. Я хочу знати, що теж саме зробить керівництво. Бо те, про що викладають, дає привид для для роздумів. Якщо хтось зайде на сторінку президента чи Міністерства оборони у серпні 2014-го, то складеться цікава картинка. Речники говорять про все, окрім Іловайська. Віктор Муженко каже, що всі, хто вказував на те, що відбувалося там, було кремлівською пропагандою, а виявилось, що на сепарських пабліках більше правди. Ми про вторгнення знали, а вище керівництво ні.

Останнім часом поширюється тезис "українці втомилися від війни". Взагалі, як на вашу думку, людина, що не воює, може втомитися від війни?

Люди, що не воювали, але втомилися, просто постійно чують про негаразди, як наслідок від війни. Інша категорія - це волонтери та люди, які допомагали армії. І вони зараз зробили все і зрозуміли, що не потрібні та полишили цю справу.

Є військові, що продовжили служити, а зараз вирішили не продовжувати. Мій знайомий каже, що вже все відвоював 5 років і більше не може. Я йому кажу: "А може, вже і не треба більше, давай додому, до родини?". Є й така втома.

А може бути, у людини сонце світить, діти граються за вікном і вона не розуміє, що це за війна. Дивиться новини, а в нас у найгірший день загиблих чотири людини. А в одному Києві за добу в ДТП більше гине людей, ніж на фронті. От і думає хтось: "Що то за війна, де ніхто не гине майже".

При тому, що в новинах по телевізору в нас кажуть про якійсь військовий конфлікт і домовляються з бойовиками.

Люди не можуть зрозуміти, що це таке відбувається: ні наступу, ні відступу. Сидять хлопці та стріляють один по одному.

У нашій країні все ще можливий російський реванш?

У мене всі ці роки виникала думка, що реванш відбувся відразу після Майдану. Бо всі ці сепари якось "сдружилися" з патріотами. І ніхто не називає винних, ніхто не розслідує побиття проукраїнських активістів по всій Україні.

Зараз ви читаєте новину «"Ми про вторгнення знали, а вище керівництво - ні"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 25817
Голосування Чи можливий мир на Донбасі за "формулою Штайнмаєра" (вибори+відведення військ+амністія бойовиків+особливий статус Донбасу)?
  • Так, пора закінчувати війну будь-якими способами
  • Ні, мир буде тільки після перемоги
  • Потрібно далі проводити переговори та залучити до них США
  • Війна в Україні закінчиться тільки після повернення Криму
  • Ваш варіант (у коментарях)
Переглянути