24 липня 2014 року українські військові, зокрема, з батальйону "Донбас" Національної гвардії України, 24-ї, 51-ї та 95-ї бригад звільнили Лисичанськ на Луганщині.

Місто перебувало під контролем бойовиків з травня 2014-го та було основним опорним пунктом проросійських бандформувань у Лисичансько-Сіверськодонецькій агломерації.

У Лисичанську підрозділи АТО провели масштабну загальновійськову операцію, під час якої батальйонно-тактичні групи 24-ї та 95-ї бригад Збройних сил України вийшли на західні околиці міста, знищивши укріплені позиції ворога. Опівночі в наступ пішли 51-ша бригада ЗСУ та рота батальйону "Донбас".

За спогадами учасників подій, бойовики батальйону "Прізрак" так званої ЛНР на чолі з ватажком Олексієм Мозговим знали, що буде штурм Лисичанська. Тож більша частина так званого лисичанського гарнізону великого війська донського втекла з міста.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: П'ятьом бойовикам, які розстріляли нацгвардійців під час звільнення Лисичанська, повідомили про підозру

Проте доволі велика кількість бойовиків залишилася, готувалася до оборони й залякувала місцевих, обстрілюючи житлові мікрорайони.

 

За спогадами офіцера 24-ї ОМБр, командира штурмових підрозділів Валерія Левченка, бійці ВСУ заходили в Лисичанськ після розвідки, тож орієнтувалися у тактичній обстановці. О 10:45 розпочався штурм, але за пів години на проспекті Леніна українці натрапили на засідку та на кілька годин зав'язли у міських боях.

Під щільним вогнем противника українські бійці евакуювали поранених, проте вперто просувалися вперед.

Щоб перехитрити противника, одна зі штурмових рот імітувала відступ, тоді як інша через їхні голови стрімко пішла на бойовиків. Ворожі укріплення вдалося розбити, бійці разом із ротою "Донбасу" зайшли до центру міста.

Уже о 20:30 над міськрадою Лисичанська підняли Державний прапор України.

Більшість місцевих радо зустрічали українську армію, проте були й такі, хто "плював у спину", згадували бійці.

Загалом бої за визволення міста тривали 4 дні — з 21 липня. Багатьом місцевим довелося тікати з міста, подалі від обстрілів. Здебільшого добирались у вже звільнений Сіверськодонецьк. А 25 липня люди почали повертатися в Лисичанськ — місто було звільнено.

 

У боях за Лисичанськ загинув командир Криворізької окремої бригади охорони громадського порядку Національної гвардії України Олександр Радієвський, який особисто очолював спецоперації зі знешкодження блокпостів терористів на підступах до населених пунктів Миколаївка, Семенівка, Слов'янськ. 23 липня 2014 року він разом із бійцями потрапив у ворожу засідку на мосту. Прикриваючи Радієвського, загинули командир батальйону підполковник Павло Сніцар та стрілець патрульної роти солдат Ігор Коцяр.

Павло Сніцар та Ігор Коцяр за особисту мужність і героїзм, виявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, нагороджені орденами "За мужність" III ступеня (посмертно).

 

Також уже в межах міста загинув підполковник 51-ї окремої механізованої бригади ЗСУ Василь Спасьонов. Його було поранено, коли колона збройних сил потрапила під масований обстріл сепаратистів.

Бійці бригади спробували прикрити командира та вивести його та пораненого сержанта Нацгвардії у безпечне місце. Проте при переході загін потрапив під новий щільний вогонь бойовиків, під час якого Спасьонов отримав ще одне — цього разу вже смертельне поранення.

Тіло командира бійці не змогли забрати, воно було знайдено лише через тиждень після загибелі, вже після остаточного звільнення Лисичанська від проросійських бандформувань.

Василь Спасьонов за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений Орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

×