"Кров була всюди" - 2 роки тому на шахті "Бутівка" загинули четверо добровольців

9

 

"Російські окупанти прицільно розстріляли шахту "Бутівка", що біля Авдіївки. Саме там наші хлопці чекали ночі, щоб звідти вийти і провести розвідку", - розповідає Олег "Кулібін" Кузько, начальник штабу Українського добровольчого корпусу "Правий сектор".

11 червня 2016 року, група бійців знаходилась в районі шахти "Бутівка". Звідти мали розвідати район селища Спартак, що біля Донецька. По можливості захопити "язика". Та коли вони зібралися усі біля шахти, російські бойовики розпочали обстріл, який закінчився знищенням групи.

"Кремлівські найманці били по нас артилерією 152-го калібру. Перекриття будівлі завалилось. І все перетворилось в страшний сон. А наша артилерія, яка мала б захищати нас, просто мовчала", - додає "Кулібін".

Загинули добровольці: розвідники Ярослав "Ярік" Шевченко, Андрій "Легат" Бутенко, Юрій "Гуцул" Гнатюк та парамедик Роберт "Док" Маслей. Ще 7 бійців отримали поранення.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Щось почало заливати очі. Осколок влучив у голову"

"Ми мали вийти під Донецьк і провести там бойову операцію. Розвідка і захоплення полоненого, щоб потім з його інформації зробити висновки і продовжити завдання", – розповідає Юрій "Сирота" Сергійчук.

"Прийшли в шахту. Почали обговорювати деталі операції, як тут прилетів перший снаряд, другий. Шахта обвалилася. Кругом все гуділо, вибухало. Темно від диму, пилюки. Всі кричать, намагаються щось робити, а дії породжують хаос. Мене контузило. Через декілька секунд прийшов до тями. Далі все знову, як в тумані. Вихід з шахти, атака росіян, госпіталь".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пекельний трикутник "Бутівка-Бастіон-Зеніт" бойовики обстрілюють щодня

"Близько 19-ї вечора, я з "Гуцулом" та бійцем "Числом" прийшли з сусідньої позиції "Маска" до шахти "Бутівка". Туди підтягувалась вся група, яка мала йти на вихід", - розповідає доброволець "Гром", який входив у розвідгрупу.

 

"Ми сиділи на дерев'яних колодах і обговорювали, хто з ким має бути. В той момент, росіяни почали обстріл. Перших два снаряди лягли біля нас і загнали всередину будівлі шахти. Таким чином, ми попали у пастку, самі цього не знаючи.

Третій снаряд влучив у дах будівлі і знеструмив її. Ще два снаряди 152-го калібру розбили стіну і нас всіх накрило вибуховою хвилею, осколками. Підпори бетонні, які тримали будівлю - завалились. І під цими завалами опинились деякі наші побратими", - згадує боєць.

"Я побачив, що першим поранило "Сироту". Йому осколок прилетів у голову, він присів і охопив її руками. Далі темнота, страшна пилюка, крики. Особливо насторожував свист снаряда, від нього кров холола в жилах. Я ніколи цього не забуду. Оскільки такі обстріли для мене були не вперше, то я автоматично відкрив рота, щоб не контузило. Адже навушників у нас не було.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Генштаб розслідує загибель чотирьох бійців "Правого сектора"

Все що там відбувалось, змусило нас спочатку залізти в підвали цієї шахти. Ми зрозуміли, що стіни будівлі нас не захистять. Як тільки обстріл артилерії зупинився, ми вилізли на поверхню. Далі одні витягували поранених, інші відстрілювались через діру в шахті", - каже "Гром".

Друг "Дракон" лежав у коридорі, завалений каміннями, побитий. Ми в темноті наступали на нього, проте й гадки не мали, що він там. Він безсилий і знекровлений, не міг голосно кричати. Лишень через деякий час, ми почули голос. Вдалося витягнути бійця і загрузити на бойову машину піхоти. Разом з ним загрузили важкопоранених бійців. Я з побратимом "Жолудем" і ще кількома хлопцями, які могли самі пересуватись, несли на собі зброю. І нам ще треба було відстрілюватись.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Вороги пішли на нас у повний зріст і поплатилися. Двох убили одразу"

"Особливо запам'яталось, що командир позиції ЗСУ, заборонив використовувати техніку, щоб вивезти наших хлопців. Не знаю, чому так?! Тоді один з його бійців, позивний "Ленін", порушив наказ і сам сів за кермо машини. Завдяки цьому подвигу, наші важкі поранені дісталися до безпечного місця.

Інші бійці Збройних сил України допомагали відкопувати тіла наших вбитих побратимів.

Багатьох хлопців відвезли в госпіталь. Я відмовився їхати, хотів дізнатись, що з моїм другом "Гуцулом". Наш медик, який приїхав з бази, вивіз мене до Авдіївки. Там мене почали обмивати, оскільки кров була повсюди і пилюка прилипала до неї. У нозі був осколок", - розповідає "Гром".

 

"Потім привезли чотири тіла в пакетах і поклали їх під будинок. Я підійшов до них, розгорнув пакет і побачив в одному з них до болю знайомі берці, які носив "Гуцул". Далі мене просто психологічно розірвало.

Найтрагічніше у цій історії, що нас здали свої. Хтось попередив росіян, що ми йшли в цей район і зібрались на шахті. Окупанти до цього моменту завжди обстрілювали нас, проте ніколи не гатили так прицільно і з такої важкої артилерії. Хтось точно навів арту на добровольців.

А штаб ЗСУ і представники АТО, заявили, що цієї ночі ніхто з українських бійців смертельно не постраждав", - заявив боєць.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Дзвінок з Києва і "Купол" змушує відійти назад" - мінометниця жорстко розкритикувала свого командира

"Зранку 12 числа, в кімнату до мене зайшов боєць "Бабай". В нього було жахливе обличчя, наповнене болем, очі червоні. І він постійно повторював: "Немає хлопчиків моїх, моїх хлопчиків немає", - розповідає Інна Жолудь, дружина бійця на псевдо "Жолудь". Він один з тих, хто вижив тоді у "Бутівці".

"У кімнаті була присутня моя мати. Ми спочатку подумали, що це ідіотський жарт. Але "Бабай" почав розказувати про загибель хлопців.

Я вийшла в їдальню і побачила усіх бійців. Вони ходили сумні, заплакані. Ніхто не розмовляв, всіх охопив відчай.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Якби сказали "рятуйтесь самі", ми пробили б оточення"

Потім приїхала машина, в яких перевозили тіла вбитих. Вона вся була в крові. Її почали заливати перекисом водню – щоб частково змити кров. А ще пізніше привезли речі вбитих хлопців. Берці всі були розірвані, в крові. Спорядження пошматоване осколками. Коли все це розкладали на асфальті, плакали навіть командири", - розповідає Інна.

"Легат"

Андрій Бутенко родом з села Новомихайлівка, Мар'їнського району на Донеччині. Він свідомо пішов воювати, на відміну від багатьох жителів села.

Коли його ховали, то одна з мешканок сказала: "Он погиб, потому, что убивал наших парней".

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Києві попрощалися з добровольцями "Правого сектора"

"Я говорила своєму хлопчику, що війна - це не іграшки. Адже в нього вбили друга і якщо з ним щось станеться, то уже не можливо буде щось виправити. Він відповідав мені: "Не дивись телевізор, у мене все гаразд", - розповідає мати Ірина Тимофіївна.

"Андрій не мав грошей на рахунку, тому прислав повідомлення, щоб я йому передзвонила. Ми поговорили, він сказав, що в нього все гаразд, запитав, як в мене справи. А 12 червня, подзвонив командир сина і сказав, що мою дитину вбили. За два роки війни, мій синочок не мав жодної подряпини, Бог оберігав його, а тут не вберіг".

×