Бої за Іловайськ тривали з 7 до 31 серпня 2014 року. Ця бойова операція ввійшла в історію як Іловайський котел. Втрати української армії під цим містом стали одними з наймасштабніших за весь час російсько-української війни, і спонукали погодитися на умови Мінського перемир'я.

Спогадами про ті дні поділилася з Gazeta.ua Людмила Калініна. Вона воювала в добровольчому батальйоні "Донбас", зазнала важкого поранення в Іловайську. Два дні була в полоні російських військових.

"Багато бійців говорять про якісь сни перед Іловайським котлом. У мене їх не було. Щоправда, 28 серпня було погане передчуття. У дорозі все складалося несприятливо, ламалася автівка. Але, коли ми виходили з Іловайська, вперше було тихо, без обстрілів. Напевно, ми втомилися боятися, чекати на щось погане. У нашій машині їхали четверо, по радіо грала музика. Ми мріяли приїхати в Курахове, купити курку-гриль і нормально поїсти. Хотілося швидше додому. Я ж пообіцяла дітям повернутися 1 вересня і провести їх у школу",- пригадала Калініна.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Ненавиджу соняшники" – доброволець розповів про криваві бої за Іловайськ

"29 серпня пам'ятаю до поранення. Наш розвідвзвод стояв під Іловайськом і контролював виїзд з міста в напрямку на Тополі. Команди не було, але о четвертій ранку почався рух колон. У будь-якому завданні я була за кермом. Мене вважали фартовою. Того разу також вела колону. Початок був сумбурний. Близько сьомої ранку прибули в Многопілля, де сформували дві колони. Перший раз нас обстріляли неприцільно, ніби попереджуючи, щоб рухалися швидше".

У Червоносільському Людмила Калініна зупинила машину на пагорбі.

"Там стояли командир звідної роти "Апіс", Аліна, "Масяня", "Шептур" і я. В'їхав танк росіян із білим прапором. Не могли зрозуміти, що відбувається. Була маса людей з інших підрозділів. Раптом танк вистрілив. "Шептур" загинув. Решта поранені. Основну масу уламків узяти на себе "Апіс". Якби не він, я б залишилася назавжди там. Уламки влучили в ноги, шию, один пробив череп і залишився на глибині 2 см".

У полон Людмила потрапила через добу.

"З розповідей знаю, що спершу мене затягнули в один погріб, потім в інший. Пізніше бойовики вийшли на зв'язок через наші рації. Росіянин із позивним "Кльон" виставив ультиматум: або здаємося, або все буде стерто з лиця землі. Вони дали два залпи. Ми вирішили здаватися. Пересуватися було важко, мене з двох боків підтримували "Артист" і "Масяня". В лісосмузі нас по черзі обшукали. Через шрам на пальці мене прийняли за снайпера й наказали розстріляти. Але втрутився "Кльон", сказав, що "вона до вечора однаково здохне".

Повний текст спогадів Людмили Калініної читайте у свіжому номері журналу "Країна" за 26 серпня.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Кожен третій помирав, кожен другий - зазнавав поранень" - під Іловайськом загинули 368 українських бійців

×