Артем Романов підірвався на міні рятуючи побратимів

 

"Кажуть час лікує, але це не той випадок. Кожен день стає болючішим. Це дуже важко".

Дніпряни Тетяна й Олександр Романові приїхали на Краснопільське кладовище неподалік міста Дніпро на могилу сина - бійця 24-го окремого штурмового батальйону "Айдар" Артема Романова з позивним "Німець".

"В той день ми з чоловіком були на дачі. Подзвонили і сказали, що Артем загинув, уточнили, де будемо ховати. У мене був шок, спочатку сказала, що не знаю. Попросила дати подумати. Дзвонили хлопці, просили перенести похорон, бо хотіли попрощатись з Артемом" - згадує мати чоловіка.

Артем Романов загинув 4 липня 2015-го в ході проведення планового нарощування мінно-вибухових загороджень при спробі евакуації важкопораненого солдата Романа Цапа. Трагедія сталась в районі 29-го блокпосту на трасі "Бахмутка" поблизу смт. Донецький. Разом з ним загинули 22-річний Дмитро Ковшар, 27-річний сержант Дмитро Демковський та 53-річний молодший сержант Іван Смоляр.

 

"У нього був вихідний, але він побіг на мінне поле рятувати поранених саперів, - розповідає Тетяна Романова. Троє хлопців одразу загинули, а один ще був живий. І коли виносили пораненого разом, дядя Ваня зачепив розтяжку. В результаті загинули всі. Артемці відірвало обидві ноги, ще 15 хвилин коли везли до медичної частини був живий".

"Коли його несли він запитував, що з його ногами, яких вже не було - згадував в інтерв'ю товариш загиблого боєць 2-ї афганської штурмової роти "Айдару" з позивним "Юрек". Я його заспокоював і казав, що все буде добре і ми ще пограємо у футбол".

"Його мали нагородити указом Президента, але не встигли. Я спитав: яка саме нагорода? Він: "Нагородять, побачите". Вони з групою повертались в розвідки і помітили ворожу розвідгрупу. Двома вистрілами з гранатомету він знищив майже повністю дві ворожі групи. Нагородили вже посмертно Орденом за "За мужність" III ступеня - каже батько загиблого

Артем електрик за освітою. Не мав бойового досвіду, але брав участь у військово-історичній реконструкції. Того ж року мав побратися зі своєю дівчиною. В родині Романових залишився один хворий син.

"На війну пішов добровольцем. Я дуже боялась, завжди казала йому "Артьомка, якщо ти загинеш, що буде зі мною?". А він:" Мамо, якщо я зараз вийду на вулицю і мене зіб'є машина, що тоді? Почула я його вже тоді, коли він подзвонив з-під Луганського. Він мені часто казав: Мамо, я не піду, другий-третій, а хто ж тоді? В когось є діти, сім'ї, а я піду" - плаче мати Артема. Я думала, що він все таки не піде, бо йому зробили серйозну операцію і лікарі сказали, що йому потрібні півроку реабілітації".

 

"У мене ще живий батько, йому 90 років. Живе в Росії, воював у Другій світовій. Я подзвонила йому і кажу "Папа, Артьомка пішов воювати добровольцем". А він: "Это его выбор. Ты не знаешь, что такое прожить жизнь имея желание и не иметь возможности его воплотить. Это его выбор. Твоя задача его поддерживать. Не ругай его, и не осуждай". І я запевнила сина, що будемо йому допомагати.

10 хвилин капелан Дмитро Поворотний проводить поминальну службу за Артемом та загиблими разом з ним хлопцями.

У травні 2016-го року в 75 школі м. Дніпра, де навчався Артем Романов, відкрили на його честь меморіальну дошку

"Не забуду, коли в день похорон, люди йшли великим потоком. Коли приїжджаю сюди - часто свіжі квіти лежать. Я розумію, що про це не можна пам'ятати все життя, але добре, що пам'ятають зараз" - каже мати.

Повний репортаж з Краснопільського кладовища читайте скоро на Gazeta.ua

×