Ампутація руки, ноги, 20 операцій і неймовірна жага до життя - історія мужності 39-річного воїна

6

Фото: Олександр Мордерер

Ветеран 30-ї механізованої бригади 39-річний Сергій Храпко втратив на Світлодарській дузі ліві руку й ногу. Лікарі не давали йому жодних прогнозів. А він пережив близько 20 операцій, навчився віджиматися й присідати. Став на протез і довів, що кохання та жага до життя здатні робити фактично неможливе. Історію воїна опублікував сайт Viva.ua у рамках нового спецвипуску "Viva! Переможці". Це 15 надихаючих історій про мужність та силу духу ветеранів АТО й паралімпійців, які втратили частини тіла, але не втратили жаги до життя.

16 травня 2015 року Сергій Храпко потрапив під обстріл на передовій. Його евакуювали до Харкова, але гарантій на життя ніхто не давав.

"Коли я приїхала у шпиталь, чоловік був у реанімації. Без свідомості, у важкому стані. Лікарі розводили руками і радили мені триматися", - розповіла дружина Наталя.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: За два роки волонтерка нагодувала 130 тис бійців АТО на передовій

За півтора роки Сергій пережив близько 20 операцій. Втратив ліві ногу і руку. Мав декілька реампутацій. А ще - десятки уламків від ворожої міни у тілі.

"Обидві ампутації у Сергія високі. Руки має сантиметрів п'ять, а ноги нема зовсім - його протез кріпиться спеціальним поясом до живота. Проте після поранення у нашому житті майже нічого не змінилося - чоловік допомагає мені з хатніми справами, багато уваги приділяє дітям. Я щаслива й кохана, поруч зі мною родина - а що ще треба для повного щастя?" - підсумувала Наталя.

"Мені повних 39 років. Я - киянин. В АТО призвали взимку 2015 року - це була четверта хвиля мобілізації. Мене розподілили до 30-ї бригади оператором-навідником БМП-2", - сказав Сергій.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "72-га бригада конкретно зашугала ворога" - волонтер

До війни чоловік займався продажем шкільних та дитячих меблів.

"На мене, до речі, й досі чекають на роботі, але я вагаюся: не хочу нікого підводити чи дезорієнтувати. Адже після поранення на більшість колись звичних речей я витрачаю значно більше часу. Крім цього, зараз я серйозно розмірковую над відкриттям невеликої власної справи.

Розповідає, що добре пам'ятає день, коли дивом залишився живий.

"Ми стояли в селищі Луганському, що на сумнозвісній Світлодарській дузі. Ворог гатив крупнокаліберними мінами. Тоді поранили нашого вогнеметника: я саме збирався надати йому допомогу, аж раз - страшний ривок, і 120-міліметрова міна вибухнула поруч із нами. Вогнеметник, на жаль, отримав повторне поранення й загинув на місці. А я став важким 300-м. У мене була повністю зібрана індивідуальна аптечка. Після вибуху я ще був при свідомості і одразу почав говорити хлопцям, де лежать ножиці й джгути, як їх треба накладати. Далі все було, як у тумані: мене кудись несуть. Потім я ніби в Артемівську. Згодом відкриваю очі, а мені кажуть, що я у Центральному військовому шпиталі в Києві".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Назвали санаторії, де безкоштовно лікуватимуть учасників АТО

Як з'ясувалося згодом, із передової Сергія відвезли у реанімацію харківського шпиталю, де він жодного разу не прийшов до тями.

"Що не матиму більше лівої руки, я знав практично одразу. А от із ногою було значно складніше - уже в Києві лікарі сказали, що є великий ризик сепсису, тому: "Або нога - або життя". Пам'ятаю, як дружина намагалася мені пояснити, що відбувається - мабуть, за порадою лікарів Наталя жартувала, що нижню кінцівку взяли на ремонт і скоро мають повернути, - пригадував чоловік. - Кохана ніколи не нарікала. Вона мужньо прийняла мене новим. Взагалі родина у реабілітації та поверненні до життя - це чи не найголовніше. Останню операцію мені зробили у грудні 2016 року, я рік не протезувався, бо мав виведену стому (зовнішній канал порожнистого органа, сформований хірургічним шляхом. – Ред.), тому спеціальні пояси від протеза не могли кріпитися на живіт. Мій шлях до найпростішого стояння на протезі був по-справжньому тернистим - без підтримки родини я б його не здолав".

Сергій з дружиною Наталею виховують двох дітей: 8-річного Єгора і 3-річну Катерину.

"Від дітей я не приховую, що був поранений на війні – без подробиць кажу про обстріл та "бомбу". Певен, вони підростуть і зрозуміють, що не тільки тато, а й тисячі інших українських чоловіків боролися за їхнє світле і мирне майбутнє".

×