– Я живу в селі під Києвом. Біля озера. Кожні вихідні на протилежному березі збирається компанія й мучить мене своєю музикою, – каже зі сцени Тарас Чубай, лідер гурту "Плач Єремії". 2 серпня давав концерт у столичному клубі.

– І найбільше дивує, що серед їхніх пісень лунає й "Вона". Уявляєте, "Рюмка водки на столе" і "Завтра прийде до кімнати…" Для них, виявляється, це одного ряду пісні, – додає Тарас.

Цю баладу написав поет Костянтин Москалець. Чубай видав свою версію 1995-го в альбомі "Най буде все як є…" В народі відома як "Вона". Пісня стала чи не першою альтернативою хітам російського року в посиденьках із гітарою у перші роки незалежності.

Поет Віктор Неборак згадував, що бачив роту солдатів, які крокували під "Лиш вона, лиш вона сидітиме сумна, буде пити й не п'яніти від дешевого вина…" Як і "Червона рута" Володимира Івасюка, стала одним із маркерів самоідентифікації українців. Навіть казали, що "Вона" – це і є Україна.

На концерті Чубай виконує баладу однією з останніх. Публіка підспівує. Мало не кожен другий знімає музикантів на телефон. Овацією не відпускають "Плач Єремії". Гурт на біс виконує упівські "Лента за лентою" й "Буде нам з тобою що згадати" – вщент забита зала в екстазі.

Перед концертом черга до клубу розтягнулася метрів на 30. Квитки перевіряли кремезні охоронці з татуюваннями. Металошукачами обмацували кишені відвідувачів.

– Народу сегодня много, – каже один сек'юріті.

– Будто Гребенщиков при­ехал, – відповідає другий

×