Знімають на теми, які довгий час були табу - організатор фестивалю історичного кіно

28-29 липня в Київській фортеці відбудеться VII Міжнародний фестиваль історичного кіно "Поза часом". В програмі - 8 стрічок.

"Традиційно проводимо фестиваль в квітні, але через пандемію були змушені перенести, - розповідає організатор Інна Гончарова. - Зазвичай маємо 2 програми: художнього і документального кіно. Цьогоріч не було подано жодного ігрового фільму. Учасників набагато менше, ніж попередніх років. Це пов`язано як із самою пандемією, так і з тим, що виробництво багатьох картин через карантинні заходи не було завершено.

Які фільми беруть участь у фестивалі?

- Відкриває програму стрічка з Австрії Sunday in Strasbourg ("Неділя в Страсбурзі"). Її зняла Руслана Берндл, українка за походженням, яка вже багато років живе в Австрії. Йдеться про українців, яких під час Другої світової насильно вивезли в Третій Рейх із Донбасу. По поверненню додому потрапили у радянські концтабори. Також у фільмі є цікава історія про українця в Італії і його життя в партизанському загоні. Стрічка отримала перемогу серед документальних фільмів на американському фестивалі Her Vision Film Festival. "Жива УПА. Я не з неба" Марії Яремчук розповідає історію 95-річного сотенного Української повстанської армії Мирослава Симчича, бойове псевдо – "Кривоніс". Він відбув у радянських таборах 32 роки 6 місяців і 3 дні. Повну реабілітацію отримав лише 2017-го. Мирослав Симчич – єдиний командир УПА, що живий донині. Мешкає в Коломиї на Івано-Франківщині.

Презентуємо 3 фільми режисера В'ячеслава Бігуна. Він родом з Тячева Закарпатської області. Всі картини різні за підходом. "Тіні" Івана Чендея" - романтична біографічна стрічка про роль сценариста Івана Чендея у створенні фільму "Тіні забутих предків" Сергія Параджанова. "Дума про життя (після смерті)" - уривок з інтерв'ю патріарха УГКЦ Любомира Гузара, його заповідь про сутність вічності. "Многії літа. Стойко" - життєствердна історія столітнього українця з Карпат, в якій Степан Стойко ділиться думками про довголіття, ментальність і зв'язок із природою.

В позаконкурсній програмі показуємо історичну драму "Схрон" Оксани Войтенко. Розповідає про події 1946 року. Командир повстанського загону Орест разом зі своєю вагітною дружиною Євою та кількома бійцями зимує в схроні. Повстанців розшукує загін НКВД під керівництвом капітана Змієва.

Чи є у вас режисери - постійні учасники?

- Ігор Піддубний з нами від першого фестивалю. Це справжній подвижник історичної документалістики. Сам з Харкова, знаходить у меценатів гроші, щоб знімати якісне і класне за рівнем кіно. Дуже раджу подивитися його картину "Іван Мазепа. Призначаю тебе зрадником", яка отримала Гран-прі нашого фестивалю 2019-го. Позаминулого року Ігор переміг з фільмом "Повернення" про пошуки останків Ярослава Мудрого. Ще раніше показував "Степан Бандера. Україна між червоним і чорним", "Крим. Курорт суворого режиму". Всі стрічки вирізняються художньою якістю та науковим підходом. У нього можна повчитися і як знімати кіно, і як шукати на нього кошти.

Ігор Піддубний багато років працював журналістом, мав своє харківське інтернет-телебачення "Робінзон.ТВ", на якому також знімали багато телефільмів історичного напрямку. Кожна його робота - дослідження певної проблеми, через власний погляд. В більшості фільмів виступає як ведучий.

У його новому короткометражному фільмі "Ковчег", який буде представлений на фестивалі, йдеться про емігрантів, які живуть в США. Показані дуже різні люди, які в різний час виїхали за океан, які чинники до цього призвели.

Які тенденції помічаєте в українському історичному кіно?

- Дуже багато знімають про УПА. Теми, яка довгий час була табу для кіно. Водночас останні роки спостерігаю, що якість українського документального кіно трохи впала. Колись працювали студії Київнаучфільм, Укркінохроніка. Зараз школа документалістики та історичного кіно втрачена. Стрічки пішли більше в популяризаторство. Навіть ті історичні картини, що показують по телебаченню, - може бути класна ідея, використаний гарний матеріал, але при цьому фільм сам дуже слабкий.

Сьогодні телеканали часто не беруть історичне кіно взагалі. Якось молоді кінематографісти хотіли зняти серію 5-хвилинних фільмів про українську історію з позитивної точки зору. Який позитив можна знайти навіть у трагічних подіях. Їм сказали: покажемо, якщо дасте за це гроші. Дуже важко отримати кошти на зйомки історичного кіно. Воно весь час не на часі.

Чи популярне сьогодні історичне кіно серед глядачів?

- За нашим досвідом, шанувальників історичного кіно в Києві, на жаль, небагато. Я навіть попередні роки ходила на історичні факультети в університети, запрошувала на фестиваль. А мені декан факультету університету Шевченка каже: у нас всі в квітні їздять на дачі, в села. Тобто навіть фахівців історичне кіно не дуже цікавить.

Минулого року ми продавали на фестиваль квитки. Цьогоріч робимо благодійні покази, вхід вільний.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Безкоштовно покажуть українські фільми

Як визначатиме переможця фестивалю?

- Фільми оцінюють члени журі, в кінці підрахуємо бали. В журі у нас кінематографісти, історики, голова - Іван Канівець, автор документальних фільмів, викладає документалістику в університеті Карпенка-Карого.

Цьогоріч переможець отримає унікальний приз. Авторську керамічну роботу Віктора Кожевнікова - тарілку, на якій стоїть будівля Київської фортеці, де проводиться фестиваль.

Як в умовах карантину проходитиме фестиваль?

- В Київській фортеці вже з червня працює театр "МаскамРад", спочатку перед будівлею на площі, потім, коли дозволили, в приміщенні. Тому ми знаємо, як все організувати. Вхід в масках, маємо антисептики. Розсадка - максимум по двоє людей, які прийшли разом. В залі, розрахованому на 80 місць, поміститься до 40 глядачів. З розрахунку 4-5 квадратних метрів на людину.

В рамках події ви також покажете виставку загиблого на Донбасі фотографа Сергія Ніколаєва. Чому вирішили поєднати ці 2 заходи?

- Сергій Ніколаєв - це вже історія нашої культури. Працював фотокореспондентом, любив театри, творчі вечори, фестивалі, багато їх знімав. На виставці "Муза ушла по дороге…" продемонструємо ці його роботи за останні 5 років життя. Вони також вже є історією, закарбували людей, які вже пішли з життя. Першу персональну виставку Сергія ми провели 2013 року в рамках І Міжнародного театрального фестивалю JoyFest. Коли Сергій загинув у Пісках 2015 року, ми зробили фотовиставку його пам'яті. І на 5-ті роковини смерті вирішили повторити.

Подавали цей проєкт на конкурс Українського культурного фонду, отримали високі бали. Однак через секвестр бюджету гроші на його реалізацію не отримали. Це мав бути масштабний фотопроєкт, з театральними інсталяціями, який би після Києва поїхав по всій Україні.

×