В київському офісі американської освітньої програми ім. Фулбрайта відкрилась персональна виставка фотохудожниці Маріанни Глинської.
Ваші фотографії досить темні і нечіткі. Є елемент недосказаності. Що досліджували і хотіли показати?
- Роботи для виставки збирала кілька років. Досліджую архетип "тіні". Прагну зануритись у підсвідомість. Часто ми відкидаємо тінь як темну частину своєї особистості. Не хочемо зізнатися собі, що не ідеальні, а маємо й темну сторону. Але ця зустріч потрібна, щоб зрозуміти себе. Всі фотографії з виставки складають одне ціле. Це важливі для мене місця, люди, з якими працювала. Чорний приглушений колір знімків створює ефект магічності. Для мене він не депресивний. А як ніч, коли щось видно, щось – ні.
Хто герої ваших фотографій? Де знімали?
- Часто роблю постановочні кадри, театральні. На цих фото не так важливо, кого знімала, а що прочитується і як розуміє їх глядач. Герої – мої знайомі, друзі. Присутність на фото моделей важлива, оскільки досліджую людську психіку. Коли обличчя закрите, це значить небажання відкриватись світу.
Що означає оголеність у ваших фотографіях? Чи модель одразу погоджується так позувати?
- Означає відкритість, прийняття. Можливість побороти страх. Бути собою. Але неповна відкритість світу, бо жінка прикрита шаллю. Вона і готова, і певний захист присутній. Робота з моделлю займає багато часу. Вона має відкритись, довіряти фотохудожнику. Щоб наші ідеї були співзвучні. Коли таку модель знаходиш, вона ніби притягується з космосу. Випадковостей не буває. Ця жінка з моїх фотографій сама творча особистість, художниця. Ми багато розмовляємо. Перша сесія завжди пробна. Модель лише розкривається. Стиль фотографії "ню" особливий. Якщо модель з розумінням ставиться до нього і готова відкриватися – із задоволенням з нею працюю.
Є у вас знімок з двома літніми людьми біля океану. Як схопили момент?
- У кожного фотографа загострене око на деталі. Коли стараєшся помічати речі, дивитись і бачити. Ідеш завжди відкритий до чогось, готовий схопити мить. Постійно вчусь бути присутньою в ситуації. Дуже люблю океан. Гуляти біля нього, слухаючи шум хвиль. Спостерігаю за людьми. Вгадую їх емоції, думки. Одного разу гуляла так узбережжям у Каліфонії. Погода була прохолодною для купання. Людей на на пляжі не було. Зрідка хтось прогулювався. Я півгодини дивилась на океан. Раптом з'явилась літня пара. Йшли, тримаючись за руки. Схопила цей момент.
Як вирішили зайнятись фотографією?
- Вивчаючи англійську мову і літературу, зрозуміла, що лише знати це мені недостатньо. Почала шукати, чим ще можу зайнятись. Побачила оголошення про заняття з крою - шиття. За 2 тижні зрозуміла, що це не моє. Поряд була студія, до якої набирали на заняття кінематографічним мистецтвом. Вчителем був член Національної спілки кінематографістів України. Перед тим, як починати знімати кіно, вчились фотографувати. Розвивали вміння ловити кадр. Знайшла старий батьків фотоапарат з об'єктивом Carl Zeiss. Відчула, що фотографія подобається більше за кіно. Першу виставку провела 2006-го в Івано-Франківську. Почала також брати участь у міжнародних. Вирішила далі розвиватись у цьому напрямку. Тому 2008-го подала заявку на участь у Програмі Фулбрайта. Оскільки США - країна можливостей і там відбувається багато чого в мистецтві. На той момент мала портфоліо. Відіслала свої роботи на конкурс. Це були фото моделей, що показували певні емоції. Запросили на співбесіду у Київ. Крок за кроком пройшла всі етапи і отримала грант на навчання у США. Мене відібрали єдину з України. 3 роки вивчала фотографію і відеомистецтво у Техаському університеті. Потім повернулась на батьківщину.
Чи є у вас якась особлива фотографія?
- З кожною роботою пов'язані якісь відчуття і історія. Фото "За ґратами" зробила під час візиту до славнозвісної тюрми Алькатрас. Відвідала її як турист, але лишилась трохи довше. Взяла аудіо тур. Подивилась документальний фільм про спробу втечі з острова. На знімку видно номер камери, ґрати. Намагалась показати тюрму не лише у вузькому сенсі, а й у філософському. Ми самі створюємо стіни довкола себе. Відчуття від цього фото зовсім протилежні від того, коли знімала одиноке дерево чи природу. У випадку з першим фото переживала бурхливі емоції. У другому — баланс, медитацію, гармонію.
33 фотографії — це Ваші 33 роки?
- Так, хоч мені 33 лише виповниться. Символічно вирішила показати кількістю фото етапи свого життя як подорожі.
Програма ім. Фулбрайта спонсорується урядом США. Діє з 1946 року у 155 країнах. В Україні існує з 1992-го. За цей час близько тисячі українців навчались, стажувались, проводили дослідження в США.
8 
4880
Коментарі