Коли йдеться про відродження українського кіно, більшість мають на увазі фільми, які знімаються сьогодні. Але не менш важлива складова цього процесу – реставрація ретро стрічок, які заклали фундамент вітчизняного кінематографу. Зустрівшись з Іваном Козленком, заступником директора Національного центру Олександра Довженка, Gazeta.ua розпитала його як відбувається процес реставрації кіноплівок, яким без малого сто років, скільки це коштує, та які з цих ретро стрічок варто подивитись кожному кіноману.
- За яким принципом обираються стрічки для реставрації?
- Стрічки відбирають кінознавці. У першу чергу реставруються найвідоміші фільми, які стали класикою, а також німе кіно. В найближчі два-три роки ми відреставруємо всі німі українські стрічки. Через це і в минулорічній і цьогорічній реставрації приблизно половина стрічок – саме німі фільми.
- Скільки збереглось німих стрічок?
- Усього Всеукраїнським Фотокіноукрправлінням (державна кінематографічна організація, що працювала в період 1922-1930 рр. – Gazeta.ua) було знято близько 180 стрічок. Однак збереглося тільки 40-50 фільмів. В 20-ті роки не дбали про збереження фільмів.
- Скільки стрічок реставрується протягом року?
- У 2011 році – 29 кінокартин, серед яких був, до речі, й перший український звуковий фільм "Ентузіазм" Дзиги Вертова. В 2012 році – 35 стрічок.
- Скільки коштує реставрація одного фільму?
- Реставрація одного фільму коштує приблизно 20-30 тис. євро. Це дешевше ніж за кордоном, адже робота в Україні оплачується нижче.
- Кінцевий результат реставрації фільму – це цифрова копія цієї стрічки?
- Усі фільми, які ми відреставрували в 2011 році, були переведені в цифровий формат. В 2012 році ми вже створювали до кожної картини негатив. На плівці кінокартина може зберігатись при відповідному температурному режимі більше 70-100 років. Цифрові копії настільки довго не зберігаються.
- Ви відчуваєте різницю між проекцією з цифрового носія та з плівки?
- Так, зображення з плівки більш кінематографічне – зображення на ній більш живе і м'якше. Воно більш відповідає нашому фізіологічному сприйняттю. В свою чергу цифрова проекція може передати і передній, і задній план однаково чітким, але це не відповідає системі сприйняття людини. Як сказала директор кінотеатру "Жовтень" Людмила Горделадзе: "Оскільки плівка створена з коров'ячих жиру та кісток – вона пропущена через щось живе. Відповідно і зображення на ній живе. А цифрова проекція ні через що живе не пропущена". Але плівка вийде із ужитку вже через пару років.
- У чому полягає різниця між оцифровкою та реставрацією?
- Оцифровка – це просто переведення фільму в цифровий формат. Її найбільш розповсюджений спосіб – коли цифрова камера знімає те, що проектується на екран. В свою чергу реставрація полягає у скануванні кожного кадру негативної плівки. Крім того усуваються тріщини і пошкодження зображення. Ми домагаємось, щоб після реставрації зображення можна було розтягти на більш ніж 20 метрів по діагоналі.
- Скільки часу уходить на реставрацію однієї стрічки?
- Це залежить від міри ушкодженості матеріалу, але в середньому приблизно півтора місяці. Плівки проходять через ультразвукову і хімічну чистку. Після цього сканується кожен кадр і починається реставрація звуку і зображення. Над німими стрічками доводиться працювати довше, адже більшість їх оригінальних негативів не збереглось.
- Чи трапляється, що частина фільму не зберігається?
- Так, наприклад фільм Петра Чардиніна "Укразія" ми вимушені були повністю перемонтувати. В оригіналі він триває три години, але в 1937 році його понівечили і залишилось лише 70 хвилин. З цього матеріалу вдалось змонтувати зрозумілий сюжет на 60 хвилин.
- Ви створюєте оригінальну музику до німих стрічок чи відновлюєте первісні саундтреки?
- В 20-ті роки музика для кіно як правило не створювалась, тож фільми показувались під акомпанемент класичних або популярних в той час мелодій. Спеціального саундтреку удостоювались лише видатні стрічки. На DVD, які ми випускаємо, може бути до чотирьох звукових доріжок, серед яких як оригінальний саундтрек, так нова сучасна музика.
- Чи буде диск з саундтреком Дахи Брахи до фільму "Земля" Олександра Довженка?
- Так, зараз ми над цим працюємо. Справа в тім, що ця версія фільму була відреставрована неправильно – краї кадру підрізано, через що відсутнє приблизно 20% зображення. Ми знайшли оригінальну плівку, на основі якої будемо проводити повторну реставрацію.
- До того, як розпочалась ця реставрація, чи знали закордоном про те, що в українському кіно є такий багаж старих фільмів?
- Окремих режисерів чи фільми закордоном знали, але їх не відносили до України. І Довженко, і Вертова називали не українськими, а радянськими режисерами. Закордоном і подосі ставляться з великим скепсисом до того, що ми називаємо, наприклад, "Людину з кіноапаратом" українським фільмом. Одне з головних завдань цієї реставрації полягає в тому, щоб виокремити саме "український авангард" з масиву радянського кіно. Адже більшість стрічок неможливо вповні витлумачити чи зрозуміти, якщо не брати до уваги, що вони були зняті саме на території України.
- Ви регулярно проводите покази відреставрованих ретро фільмів. Чому ця подія названа саме "Коло Дзиги"?
- На першому показі з цього циклу в грудні 2011 року була "Людина з кіноапараторм" Дзиги Вертова. Потім ми показали фільм його брата Михаїла Кауфмана "На весні", а після цього – короткометражки авангардиста Євгена Деслава, над однією з яких працював другий брат Дзиги Вертова. Так у нас створилось певне Коло трьох братів Кауфманів. Ці люди працювали в свій час над створенням нової кіно мови, тож назва символізує Коло українського кіно-авангарду.
- Де ще можна побачити ці стрічки?
- Зараз ми працюємо над тим, щоб "Коло Дзиги" стало всеукраїнським заходом. В Одесі проходить фестиваль "Німі Ночі", на якому німі стрічки показуються під супровід живої музики. Також фільми можна зустріти на "Молодості" чи Одеському Міжнародному Кінофестивалі або на дисках.
- У чому різниця між українським кіно 20-х років і сучасними вітчизняними стрічками?
- Кіно 20-х років в значній мірі політично заангажоване. Але навіть в той час режисерам вдавалось обійти ідеологію. Вся історія українського кіно – це боротьба з ідеологічним пресингом, незважаючи на який створювались справжні шедеври. Сучасне кіно не має таких запобіжників, однак воно знаходиться в стані сліпого цуцика. Основна проблема вітчизняних фільмів – абсолютний брак ідей. Молоді режисери прекрасно володіють технікою, але їм поки немає що сказати. Безумовно через пару років з'явиться гарне кіно, але про те, що в Україні скоро буде щось на кшталт румунської нової хвилі – говорити зарано.
3 
4880
Коментарі
4