Автор описав три теми: війну на сході України, війну між Ізраєлем та ХАМАСом, і те, як Ісламська держава використовує соціальні медіа для радикалізації та вербування. Книгу надрукувало видавництво Yakaboo Publishing. Її презентували у рамках медіакластеру "Територія свободи: ЗМІ".
"Тут 8 героїв , більшість з них цивільні. Є жінки . Усі вони – учасники військових конфліктів. Автор говорить про те. що основною зброю у війні ХХ ст є інформація та соціальні мережі", - розповідає представниця видавництва Ольга Вишня.
Історик Сергій Плохій написав, що цінність цієї книжки у тому, що зараз ми усі перебуваємо у кібер-траншеях нової глобальної війни і нам треба знати, як собі з цим дати раду: не вестися на пропаганду, фільтрувати інформацію.
Чим ця книга може бути корисною читачам?
"Книжка не дає якихось рецептів як боротися з пропагандою чи дезінформацією. Але вона показує у якому середовищі ми зараз живемо, у який спосіб зруйнували стару ієрархію медій, як змінюється війна, як за допомогою соцмереж змінюються методи впливу на людей і як при цьому трансформуються військові дії. Йдеться про те, що раніше інформаційні спецоперації були підкріпленням військових дій, а зараз ми все частіше стикаємося з тим, що військові дії є спецопераціями, які підтримуються насадження потрібних інформаційних наративів", – каже журналіст Роман Рак.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вперше видали книжку, яка передбачає майбутнє України на 10 років
"Як будь-який нон-фікшн у якому йдеться про українську ситуацію ця книжка цікава, як зовнішній погляд. Звісно, це не перша книжка іноземного журналіста про українську війну. Але Девід був у Донецьку, коли вона починалась, спілкувався з людьми. Важливо. є його ретельна манера фіксації. Не слід сприймати це як беззастережну правду, адже все ж автор є іноземццем. Багато чого, що він тут бачив, він міг не зовсім повно зрозуміти. Але історії про те, як комунікації використовуються у сучасних війнах, це цікаво.
Зараз нам усім відомо поняття "гібридна війна". Цьому означенню передувало інше – нелінійна війна. І її немає сенсу оцінювати з тієї позиції, з якої ми звикли аналізувати конфлікти між державами. Бо лінії конфлікту, яка б збігалася з державним кордоном, немає. Книга важлива, аби краще зрозуміти це явище. З іншого боку вона фіксує те, що це явище є не просто ознакою прогресу, а новою небезпекою", - додає медіакритик Отар Довженко.
У книзі автор згадує про явище, яке називається громадянська журналістика. Яка роль такої журналістики, що про це варто знати і як поводитись?
"Девід добре описав як зараз поширюється інформація. Коли щось відбувається завжди є очевидці і ці очевидці майже завжди швидше, ніж журналісти, можуть передати інформацію і розповісти її, скажімо, за допомогою соцмереж", - продовжує Р. Р.
"Відповідь на те, чим журналістика відрізняється від нежурналістики, складається всього з одного слова - відповідальність. Наприклад, блогер почув салют на Високому замку і написав, що Львів бомбардує російська армія. Він чув, бачив спалахи, написав про це в твіттері. Написав англійською, можна з помилками. так зворушливіше. Це поширять мільйон людей і це стане новиною в усьому світі. Чи понесе людина за це якусь відповідальність? Найімовірніше, що - ні. Журналіст же, який поширить таку інформацію, буде дискваліфікований з професії. І медіа, яке це поширить, зазнає шкоди", - каже О. Д..
Як з цією громадянською журналістикою вживатися і чи траплялися приклади позитивної громадянської журналістики в Україні?
"Найперше - треба змиритися. Противитися наступу технічного прогресу - глупо. Диктаторські режими, які цього не визнавали, впали. Кремлівський диктаторський режим пристосувався до цього. На мою думку, на початку війни треба було робити дві речі. Перше: мала з'явитися пропаганда і використовуватись, як тактичний інструмент. Але це мали робити не журналісти і громадські активісти. Друге: навчання критичному мисленню. Це не панацея, але один із запобіжників, який допоможе розпізнавати пропаганду і не реагувати на дезінформацію і вкиди. Іноді російські наративи досі поширюються україномовними медіями. Це означає, що росіянам навіть не треба використовувати ресурси на переклад. Вони просто вкидають якісь речі російською, а наші це перекладають і поширюють", - Р. Р.
"Ці так звані цифрові війни, окрім частини, яка координується державами, розвідками. спецслужбами і т.д., містять багато броунівського руху. Він є неякісним, саморуйнівним і безглуздим, і приносить більше шкоди, ніж користі. Багато хаотичних безглуздих комунікаційних актів відбувалось з найкращих міркувань. Як то протистояти російській агресії, завдати росіянам шкоди, захищати Україну. Думаю, що ідеалізовувати людей, які самі обрали роль борців з російською пропагандою не варто. Але варто констатувати, що на початках держава і командування виявилось не готовим протистояти Росії, бо вона було технологічно та ідеологічно набагато більш просунута. Одним з прикладів якісно скоординованої громадянської журналістики є Крим.SOS, про них згадується і в книжці", - О. Д.
Що б було важливо зробити в інформаційному просторі України, аби протистояти закидам з РФ?
"Аби убезпечити себе варто вводити в школах медіаграмотність, розвивати критичне мислення. Треба усвідомити. що ми живемо у стані війни, і що це триватиме ще довго. Треба перебудувати свою поведінку і давати собі раду з безпековими питаннями, які виникають у нас з Росією. Варто завжди ставити під сумнів інформацію, яку отримуєш. Особливо, якщо вона подобається і вкладається у канву наших світоглядних міркувань. Це може допомогти не поширювати фейки", - Р. Р.
"Це питання до того, які ми, а не що з нами робить Росія. Нам треба не дітей, а батьків наших вчити критичному мисленню. Інакше можна загортатися у простирадло і повзти на цвинтар. Бо дожити до того, коли виростуть наші діти з критичним мисленням, нам не світить", - О. Д.
Чи потрібна українцям відповідальність журналістів? Саме та риса, якою ніби як журналістика відрізняється від нежурналістики? Як приклад, ситуація 30 серпня, коли більшість українській медій говорили про те, що відбувається обмін полоненими і незаконно утримувані в Росії українці повертаються додому. За це хтось поніс відповідальність?
"Ніхто не каже, що в журналістиці усе гаразд. У цій ситуації поєдналося багато чого, адже якби генпрокурор не перепостив те повідомлення, напевно, все було б трохи інакше. Відповідальним має бути і генеральний прокурор, який також не вибачився.
В принципі, культура спростувань у ЗМІ уже трохи проявляється. Але тут питання в тому, щоби зупинитися перед тим, як поширити. Тому - так, відповідальність у журналістиці потрібна тій частині українців, які розуміють наслідки безвідповідальності. Ця частина поки що невелика і треба за допомогою критичного мислення, медіаграмотності і громадянської свідомості робити так, аби більше людей розуміло про що йдеться.
Існування акаунтів і груп, які поширювали в Україні недостовірну інформацію, призупинила соціальна мережа Facebook. Довелось видалити 168 акаунтів, 149 сторінок, 79 груп, в який було близько 4,2 млн фоловерів
1 
4880
Коментарі