Сьогодні на екрани виходить фільм режисера Жиля Бурдоса "Ренуар. Останнє кохання". Не дивлячись на те, що життя імпресіоніста Ренуара рівне і позбавлене каверзних та вбивчих пристрастей, це аж ніяк не чергове біографічне кіно про художника.
Жиль Бурдос зобразив свого героя старим і хворим, серед пишної та соковитої природи Лазурного берега, у місті Кань-сюр-Мер, де він провів останні шістнадцять років життя. Його практично нічого не цікавило, крім природи, червоно-жовтих фарб, полотна, шовковистої шкіри його натурниці. Ренуар носив один і той же одяг, ніколи не змінював зачіски і намагався малювати так, як малює дитина - не думаючи, швидко, вільно. Ноги і руки йому "ламав" артрит. І чотири служниці піднімали його у візку на пагорб, до майстерні.
Перший кадр: Рудоволоса Андре їде велосипедом розбитою дорогою Прованса. 1915 рік. Саме ця юна і запальна дівчина була останньою натурницею Ренуара. Саме вона надихає хворого художника. Долаючи неймовірний біль, він до останнього тримав у руках пензлі.
- Що ви будете робити, коли руки вам відмовлять? - обережно питає Ренуара лікар. Руки художника перевязані білими мотузками, набубнявілі, у гулях.
- Буду малювати пенісом, - зі злістю відповідає Ренуар.
І саме ця рудоволоса Андре стане дружиною, музою та акторкою перших фільмів сина Ренуара - Жана.
Три героя: Образ знаменитого художника втілив 87-річний Мішель Буке. І не дивлячись на те, що на крупних планах полотна малювали не його руки, змучене тіло і шалено-живі очі Буке сповна передають усю несамовитість та силу старого Ренуара. Ким була для нього Андре? Натурницею, шовковистою шкірою, життям, фарбою, миттєвістю.
Місце зйомок: знімали стрічку в природному парку, який під охороною і де нічого не мінялося останні 200 років. А сам маєток Ренуара, який він купив будучи художником-мільйонером ще за життя, зараз діючий музей.
Жанр фільму: під дахом великого маєтку кожен ніби сам пособі - і сини Ренуара, і служниці, і полотна художника. Тут чути кожен шорох трави, биття посуду, скрипіння інвалідного візка, і вичавлювання фарби із тюбиків. Бурдос "малював" біографію Ренуара шістьма відчуттями - звуком, дотиком, запахом...
Діалог:
- Живопис Ренуара викликає голод, - каже Жан рудоволосій Андре. Щойно вона позувала оголеною Ренуарові старшому. Взяла з тарілі велику жовту грушу.
- Ви хочете мене з'їсти?
- Я вам не заважатиму, якщо поворухнуся?
- Якщо б ви мені заважали, я би малював яблука, - каже Ренуар. Він захоплюється її пружними грудьми та свіжим рум'янцем на щоках.
Абзац: Ця картина вказує не лише на той шлях, звідки походить кіно - від живопису та підгляданням за життям. Це не лише історія двух епох - батька-живописця та сина-кінорежисера, яких об'єднує любов до людини. Це фільм через шум високої жовтої трави, журчання асфальтованих доріг, спокій моря та сміх жінки залишає глядача з відблиском, миттєвістю, фарбою Ренуара.
3 
4880
Коментарі