Четвер, 08 лютого 2018 18:08

"У провінції треба брати себе за волосся й витягувати з болота" - режисер Павло Остріков
5

Українська трагікомедія "Випуск-97" режисера Павла Острікова отримала номінацію Європейської кіноакадемії. Стрічка претендуватиме на звання найкращого короткометражного фільму Старого світу. Телемайстер з провінційного містечка зустрічає своє шкільне кохання. З жінкою, яку не бачив 20 років, намагається почати нове життя, за сюжетом. В Україні "Випуск-97" вже відзначили нагородами на Одеському міжнародному кінофестивалі та на фестивалі "Молодість. Пролог". Павло Остріков розповідає про фільм та роботу над дебютним повним метром.

Для фільму "Випуск-97" ви стали режисером та сценаристом. Як з'явився його задум?

Прототипа головного героя фільму "Випуск 97" побачив на Подолі у Києві. Чоловік середніх літ продавав біля підземного переходу телевізійні антени. На мене наринули спогади з дитинства. До нас приходив телемайстер. Я його сприймав, як чарівника, який оживляв "мертвий" телевізор. Але з часом ця професія відмирала. В нашому містечку (Красилів, Хмельницька обл. - Gazeta.ua ) телемайстри переладнатися на сучасну техніку так і не змогли. З кожним роком їх ставало все менше. Одиниці трималися за професію, бо хотіли стабільності. Але життя таке динамічне, що зупинившись одного разу, є ризик, що вже ніколи його не наздоженеш. Це вперше, коли з персонажа я вибудував цілу історію. Хотів показати цю людину, її професію, побут і глибоку самотність. Не пристосованість до сучасності. Не здійсненні мрії. Герої моїх фільмів — середнього віку. Бо це такий період в житті, коли людині важко щось змінити і вона часто складає руки. Це важливо показувати, щоб ті, хто стикається з цією проблемою, не здавалися. Змінювали своє життя, боролися до кінця. У великих містах це легше, бо ти бачиш можливості. А в провінції треба, як барон Мюнхаузен, брати себе за волосся й витягувати з болота.

Автор: Тарас Подолян
  Режисер Павло Остріков
Режисер Павло Остріков

Ви досліджуєте людей, які живуть в українській провінції. В нашому кінематографі таке питання піднімається нечасто, за останні роки в повному метрі це була комедія "Припутні" Аркадія Непиталюка. Чому вам цікава ця тема?

Я живу в Києві близько 10-ти років. Поки не відчуваю, що достатньо знаю місто, щоб розповісти київську історію. В невеликому містечку прожив 18 років, досі часто їжджу. Більша частина мене залишилася там. Мої герої - люди середнього віку. Пишу про них, бо сам боюсь бути на їхньому місці. Середній вік — вік кризи, коли людина має вирішити рухатись далі, або зупинитись і скласти руки. Я самотній. Не фізично, але таке відчуття виникає у кожного в якийсь момент. Хотів показати тих людей, у яких ця самотність зашкалює. Мені важко сказати, чим живе моє покоління, тому що я серед них, - важко дистанціїнуватися. Але я змінююсь, я відчуваю, що з кожним фільмом мене цікавлять інші проблеми й інші теми.

Середній вік — вік кризи, коли людина має вирішити рухатись далі, або зупинитись і скласти руки

До "Випуску-97" було ще 4 фільми. Чому на вашу думку саме цей отримав значну увагу?

"Випуск 97" - фільм, що став для мене переломним. Хоча "Голден Лав" зробив всю чорну роботу. Не було б його - "Випуск" був би фільмом, за який помітили, але не відзначили. В кінці "Випуску" герой прив'язує кохану до ліжка, бо вона хоче поїхати. У них був секс, все було добре, але жінка вирішила його кинути. У багаторічної самотності чоловік трохи з'їхав з глузду. Говорить звязаній жінці, що кохає її. Вона кричить і намагається звільнитися. Він не витримує галасу. Йде до кімнати, де має цілу стіну телевізорів. Вмикає їх. Показують його улюблену програму "Музичні вітання". Виникає какафонія з жіночого крику і душевної пісні. Чоловік плаче. Бо він не маньяк, а у глибокому відчаї . Багатьом не подобається такий кінець фільму Бо 80 відсотків картини романтична комедія, що поступово перетворюється на якийсь триллер. Така різка зміна жанру вибиває з колії. Глядач героя полюбив, а він став антогоністом. Але в цим фільм і цікавий, що твіст в кінці змінює настрій.

Автор: Новое Время
  Кадр з фільму "Випуск-97"
Кадр з фільму "Випуск-97"

Є думка, що в Україні немає хорошого кіно не тому, що ми не маємо на нього грошей, а тому, що не маємо про що сказати. Це так?

Перший фільм "Зупинка" ми зняли за 1600 гривень. Витратили гроші на бензин і оренду костюмів . Не платили ні знімальній команді, ні акторам. Бо це був студентський фільм, і всім було цікаво спробувати себе в кіно. За сюжетом молодята Толік та Ілона їдуть на весільний бенкет до Києва. По дорозі мусять спинитися, бо нареченій треба в туалет. Йдуть до лісу, де дівчина висловлює претензії стосовно новоспеченого чоловіка та його матері. Коли наречений вирішує дати відсіч, дівчина непритомніє. Толік біжить за допомогою, та коли повертається Ілону не знаходить. Проболема не в грошах. Якщо режисеру є що сказати — це можна зняти на камеру телефона. Зрозуміло, що якість буде погана. Але це буде тим шансом, щоб тебе помітили і дали грошей на інший, більш якісний фільм.

Проболема не в грошах. Якщо режисеру є що сказати — це можна зняти на камеру телефона

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Якщо жінці за сорок, дива не станеться: огляд фільму "Колесо чудес"

Проект вашого дебютного фільму "Ти космос" представили на французькому кіноринку Les Arcs Coproduction Villages. Про що буде цей фільм? Як з'явився його задум?

Коли вчився в Національному авіаційному університеті, брав участь у фестивалі "Студентська весна". Там є театральна постановка, яку мав підготувати кожен інститут. Ми задумались над тим, що буде, якщо Земля розірветься на шматки, а в космосі залишаться люди. Ми показали цю історію дуже схематично. Зараз від неї залишилася тільки ідея. В результаті вийшла така історія: є Андрій Мельник, космічний дальнобійник, який вивозить радіоактивне сміття з землі в чорну дірку. Це довга подорож — два роки в одну сторону, й два роки назад. В Україні він працює на атомну електорстанцію, ця робота вважається низькопробною. На кораблі він один. З ним тільки бортовий комп'ютер Максим, який запрограмований веселити його і виводити з депресії. Під час одного з поверненнь, Земля вибухає. Він щасливий, бо там його ніхто не любив і нічого його там не тримало. В космосі він був подалі від своїх проблем і тривог. З часом він розуміє, що це не життя. Запасів у нього лишилося на три роки. В момент розпачу йому телефонують з другого кінця галактики. Це Катрін, французька лаборантка зі станції "Віола". Вони починають розмовляти. Це історія останнього кохання. Хотілося показати прірву між людьми. Мені хотілося розігнати їх максимально — по статусу, по віку, по мові. Він старший, і це його також тривожить. Він не дуже гарний, не знає французьку, вона — українську. Розмовляють через перекладач. Франція це країна кохання, і хотілося, якщо це буде останнє кохання, то хтось з героїв мав бути саме звідти.

Франція це країна кохання, і хотілося, якщо це буде останнє кохання, то хтось з героїв мав бути саме звідти

В 28 років ви плануєте зняти перший повний метр — це дуже швидко. Чи не спішите?

Дуже спішу. З короткими метрами я вже затримався. "Міадонна" буде шостим коротким метром і це забагато. Тому що навіть відомі режисери знімали два-три короткі метри, далі повний. Або й взагалі відразу повнометражну картину. Я вважаю, що якби моя воля повнометражний фільм я зняв би ще два роки тому. Тоді з'явився продюсер, який захотів зняти повнометражний фільм з "Зупинки". Як з'ясувалося кіно хотіли зробити тільки для того, щоб відмити гроші. Та вийшло, що у мене не було диплома режисера і ми не відзняли цю історію. І через місяць все затихло і повернулося до свого колишнього життя. Я нічого не отримав, більше по цьому питанню зі мною ніхто не зв'язувався. Повний метр коштує багато грошей, навіть зараз ми не знаємо, чи зберемо потрібну суму. Якщо буде пітчинг Держкіно то будемо подаватимося туди.

Кіно хотіли зробити тільки для того, щоб відмити гроші.

Про що ви хочете розказати в "Міадонні"? Чи буде вона схожа на попередні фільми?

"Міадонна" буде вже шостим коротким метром. З цією стрічкою плануємо подаватись на великі фестивалі, але це лотерея. Так само було з "Випуск-97", ніхто не думав, що його візьмуть до Локарно. У фільмі хотів показати магічний реалізм провінційного містечка. З'єднати трохи містики, як у "Зупинці" та побуту "Випуску-97". За сюжетом в подружжі середніх років дружина відноситься до чоловіка, як до дитини. Таких пар багато. Жінка готує чоловікові, прибирає за ним й не чекає ніякої опіки від нього. В якийсь момент він перетворюється на 7-річного хлопчика. І жінці доводиться з цим жити. В цьому фільмі немає повчань, чи рецептів, як виправити ситуацію. Я хотів тільки показати цю проблему. Цікаво було дослідити, як закоханість трансформується в якийсь інший вигляд любові.

Автор: Новое Время
  Кадр з фільму "Випуск-97"
Кадр з фільму "Випуск-97"

У ваших фільмах поєднуються гумор і внутрішня туга. Як досягаєте такого ефекту і на яку реакцію очікуєте?

Коли люди дізнаються, що я комік, то думають, що й в житті я завжди веселий. Насправді це не так. Для мене трагікомедія — ідеальний жанр. Тому що в нашому житті один за одним йдуть моменти веселі і сумні. Мені не подобаються фільми, в яких зовсім немає жартів, "тому що ми знімаємо драму". Гумору є місце у кожному фільму, десь більше, десь менше. Не потрібно штучно створювати чисті жанри. Краще, коли їх змішують. Кращого жанру, ніж трагікомедія, не вигадали. Бо ти можеш посміятися, а в кінці лишається про що подумати. "Ти — космос" теж трагікомедія. І наступні фільми я зніматиму у цьому ж жанрі за рідким виключенням якихось експериментів. У короткому метрі можна зняти чисту драму. Там короткий проміжок часу і насправді може таке статися, що за 15 хвилин нічого смішного не буде. У повному метрі це дивно.

Кращого жанру, ніж трагікомедія, не вигадали. Бо ти можеш посміятися, а в кінці лишається про що подумати

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пекло в раю: огляд фільму "Субурбікон"

Ви за освітою юрист, та почали знімати кіно. Як цьому навчалися й чи потрібна у сучасному світі університетська освіта, щоб стати успішним режисером?

Я досі не вважаю себе режисером. Просто боюсь, що інші працюючи над моїми сценаріями, зніматимуть не ті історії. німати кіно важко, та особливої освіти для цього не потрібно. Це на рахунок сценарію. З режисурою складніше. Технічну частину вивчити все ж довелося, і не скажу, що це було цікаво. Я багато читав книжок. Найпростіша і найдієвіша — американського сценариста Роберта Маккі "Історія на мільйон". Вона навчила створювати сценарії без сюжетних дірок і прогалин. Перегляди фільмів теж гарна школа. Бо ти на якомусь інтуїтивному рівні починаєш відчувати як потрібно розповідати історію, що важливо, а що ні. Фільм "Нафта" Пола Томаса Андерсона я стараюся передивлятися перед кожною зйомкою. Бо мені подобається його символізм, як грають актори, динаміка та темпоритм. У довгих кадрах Андерсона відчуваєш реальність. Людину можна показувати з різних ракурсів, і глядач не розуміє, чому має бачити героя знизу чи з-за кактусу, якщо можна прямо дивитись і нічого не пропустити. Відчувати, що історія відбувається саме тут і зараз. Це дає багато можливостей для акторів. Вони грають на повну, нема пауз в моментах, коли вони йдуть, говорять, думають. Головна проблема зробити ці кадри динамічними.

Я досі не вважаю себе режисером. Просто боюсь, що інші працюючи над моїми сценаріями, зніматимуть не ті історії

Про що зараз мають говорити в українському кіно?

Я не актуальний режисер і не гонюсь за цим. На фестивалях важко помітити якусь тенденцію, окрім тих базових речей, які є в кожній країні. Кожна людина кохала, відчувала самотність, страждала. Якби мені прийшла в голову історія про АТО, то я би її зняв. Але сісти й сказати що мені потрібна історія про АТО, бо це актуально, я не можу і нікому б не радив. У мене ідея приходить спонтанно. Навіть жанр, як комедія чи драма я собі не задумую. Це випливає від мого самовідчуття. Гнатися за актуальністю подій не варто. Потрібна дистанція, щоб відобразити це більш реально і цікаво. Зараз, як і завжди, цікава історія простих людей, навіть якщо вони відбуваються на фоні великих подій. Найкращі фільми про війну це ті, що її не показують. Наприклад фільм "Двадцять днів без війни" Олексія Германа. Війна там, як військові події, зовсім трохи показується на початку та в кінці. Але основні події відбуваються без неї. Це краще передає атмосферу, ніж якщо б весь фільм тривала стрілянина. По Голівуду видно, що зараз цікавляться історіями з справжнього життя. Насправді це документальні історії, які перетворюють у художні. Зараз грань між документальним і художнім кіно стирається. І можливо у майбутньому нас чекає їх симбіоз.

У київському кінотеатрі "Оскар" відбулася презентація фільму "Легенда Карпат" режисера Сергія Скобуна. Історико-пригодницький фільм розповідає про ватажка визвольного руху карпатських опришків в XVIII столітті. У фільмі він постає носієм національної ідеї. Уособлює закони гір і справедливості.

Зараз ви читаєте новину «"У провінції треба брати себе за волосся й витягувати з болота" - режисер Павло Остріков». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 714
Голосування Прем'єру якого українського фільму Ви очікуєте найбільше?
  • "Коли падають дерева" (реж. Марися Нікітюк)
  • "Тарас. Повернення" (реж. Олександр Денисенко)
  • "Позивний Бандерас" (реж. Заза Буадзе)
  • "Свінгери" (реж. Андрейс Екіс)
  • "Дике поле" (за романом Сергія Жадана "Ворошиловград", реж. Ярослав Лодигін)
  • "Брама" (реж. Володимир Тихий)
  • "Таємний щоденник Симона Петлюри" (реж. Лесь Янчук)
  • "Викрадена принцеса: Руслан і Людмила" (реж. Олег Маламуж)
Переглянути