Документальний фільм "Земля блакитна, ніби апельсин" вийшов у прокат 26 листопада. Розповідає про прифронтову зону на Донбасі.
Режисерка Ірина Цілик спостерігає за сім'єю з містечка Красногорівка. Мати-одиначка Ганна Гладка виховує чотирьох дітей - двох старших доньок і двох синів. Мають різні захоплення, грають на музичних інструментах. Разом знімають аматорське кіно "2014" про своє життя під час війни. До створення залучають родичів, сусідів, українських військових. Беруть одне в одного інтерв'ю про пережите, за сюжетом.
Фільмували у 2017-2019 роках у Красногорівці, Авдіївці, Кураховому Донецької області, а також у Києві.
Цьогоріч картина здобула нагороду за найкращу режисуру на американському кінофестивалі "Санденс". Перемогла у міжнародному і національному конкурсах на Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA. Стала "найкращим документальним фільмом" за версією Національної премії кінокритиків "Кіноколо".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кінорежисерка відмовилася від звання заслуженої від Зеленського
"Герої не намагаються втекти від війни. Займаються тим, чим і раніше, - каже кінокритик Юрій Самусенко. - Це кіно про кіно. Ірина Цілик знімає його так, що не знаєш, де починається одне й закінчується інше. Наприклад, в епізоді, коли мати просить ліки у військових для сина, здається, що той справді захворів. А потім вони фотографуються з цими військовими. І розумієш: це була частина їхньої стрічки.
Картина починається зі сповіді хлопчика, який плаче перед камерою. Коли клацають хлопавкою, звучить вибух від артобстрілу. Режисерка неочікувано вмонтовує війну в життя. Кульмінація – герої показують своє готове кіно жителям Красногорівки.
"Земля блакитна, ніби апельсин" – не про війну, а про родину у важких обставинах. Про те, як люди намагаються не падати духом, коли відрізані від світу й начебто не мають можливостей. Назва – цитата з вірша французького сюрреаліста Поля Елюара, що передає поєднання непоєднуваного. Думаю, це кіно про рівні можливості для всіх. Ти можеш знімати фільм, грати на саксофоні, займатися тим, до чого лежить душа, за будь-яких обставин. Перепони тільки у свідомості, і їх можна обійти".
Продюсери - Анна Капустіна та Гєдре Жицкіте. Прокатник - кінокомпанія Arthouse Traffic.
Ірина Цілик - режисерка й письменниця. Написала поетичні книги "Ці", "Глибина різкості" та прозові - "Післявчора", "Родимки", "Червоні на чорному сліди". Також два видання для дітей - "Таке цікаве життя" та "МІСТОрія однієї дружби". Зняла короткометражні фільми "Вдосвіта", "Помин", "Дім". Для документального кіноальманаху "Невидимий Батальйон" про жінок на війні зняла історії "Тайра" і "Малиш".
Працює над стрічкою "Я і Фелікс" про дорослішання хлопця Тимофія у 1990-х. Письменник Юрій Іздрик виконає роль Фелікса - травмованого досвідом війни колишнього контррозвідника і солдата ГРУ, який стає частиною родини головного героя.
4 
4880
Коментарі