26 жовтня на кінофестивалі "Молодість" презентували новий український фільм "Це — я" Анни Акулевич. У прокат стрічка вийде 27 листопада. Над кінодебютом Акулевич допомагав працювати режисер Олег Фіалко, який продюсує картину. Спільно вони написали сценарій.
За сюжетом у рідне село до батьків з міста приїжджає дочка Яна. Збирається забрати дитину з літніх канікул, але напередодні посварилась із чоловіком. Так усю в сльозах батько Микола і сестра Леся забирають її з потяга. За мить сільська дійсність із подвір'ям у постійно робочому стані, гусенятами, городами, непроханими сусідами, неохайними жінками у квітчастих халатах, їх лементом і частими сварками між родичами вривається у життя городянки.
- Лесюню, де мій сік? Де мій сік? - гукає чоловік дружину з двору у прочинене вікно.
- Вон, блін, твій сок, - киває в бік підвіконня Леся.
Чоловік склав руки - в боки і чекає. Підбігає теща, наливає сік у склянку з банки, що стоїть перед ним, і дає зятю.
Родичі Яни неоковирні, неохайні, можуть здатися не вихованими. Постійно в якійсь роботі, хоча з неї не видно користі і хоч би якогось результату. Особливо жінки метушаться, кудись поспішають, панікують, вибухають то великою ніжністю один до одного, то наїздами в стилі "я ж тобі казала". Все плине своїм життям, але вже навколо родички з міста.
Яна російськомовна стильна білявка з гарними манерами, але з намаганням привернути якомога більше вагу до себе і своєї проблеми. То плаче, то втікає в кімнату, щоб побути на одинці, через кілька хвилин уже роздає родичам подарунки. Вона не переодягається у хатній чи робочий одяг, не пропонує своєї допомоги на кухні. Єдина розмовляє російською, коли батьки суржиком чи українською.
- Я заберу дочь, и ноги моей больше в этом доме не будет. Понятно!? - кричить матері. Вона дозволяє собі відверто хамити батькам, повчати їх. Мовляв, я більшого досягла, я краще знаю.
Насправді Яна намагається виділятися, соромиться свого походження. Воно й справді зовні виглядає зовсім неблагополучно, усі навколо сваряться, стосунки між батьками - якась суцільна гризота. Матір виглядає втомленою і постарілою. Сестра далека від ідеалу тендітності й жіночності. Але вона не щасливіша від них. А навпаки - хоч і красивіша і вирвалась із цього села, а таки більш нещасна за свою не красуню сестру.
Тому зациклена лише на собі і своїх проблемах. Її не цікавлять почуття інших. Наче мала балувана або навпаки недолюблена дитина, якій знову не подарували на день народження велосипеда. Вона може поцілувати чоловіка Лесі задля розваги. Або прийняти ванну, переодягнутися у блакитну сукню й поїхати до друга дитинства Андрія, який досі у неї закоханий. Вона зваблює його у якійсь коморі. Проявляє ініціативу, бо знає, що він давно належить їй, а вона йому — ні, а отже, не здатний зробити боляче. Андрій сприймає це як прояв любові і за кілька хвилин уже говорить про будинок, в якому вони разом житимуть.
У цій всій катавасії найпривабливіше виглядає абсолютний антипод Яні Леся, яку зіграла фіналістка шоу "Від пацанки до панянки" Вікторія Зубрейчук. Жінка міцно стоїть ногами на землі. На своїй землі, хоч вона сільська, і на ній доводиться багато працювати. Крім того, родина їхня живе небідно у двоповерховому будинку. Леся знає, що не найкрасивіша у світі, не надто турбується про свій зовнішній вигляд і гардероб. Водночас за словом у кишеню не полізе, знає, чого хоче і має міцне почуття гідності. Дбає про своїх родичів, але водночас не соромиться зробити їм зауваження чи навпаки вибачитися.
Усією історією рухають жінки трьох поколінь. Чоловіки виглядають пасивними і лише відповідають на ініціативу жіночої половини. Навіть найменша, не маючи впливу на дорослий світ, вигадує свій ідеальний. Доньку Яни зіграла переможниця шоу "Голос: діти" Ганна Ткач.
Прототипами героїв є справжні особи. Наприклад, сусід-клептоман чи кума матері режисерки. Для більшої природності команда фільму відібрала акторів переважно не зі столичних театрів. Завдяки цьому чи не вперше більш-менш природно звучить мова персонажів. Спілкуються між собою українською, російською і суржиком.
"Це я" - сучасна українська трагікомедія про самоідентифікацію. У ній нема ідеально красивих і ніжних жінок та сильних й ініціативних чоловіків. Український глядач може впізнати у стрічці себе. На перший погляд це може йому не сподобатись. Бо він же теж не ідеальний, не найкращий і не рятує світ. Але справжній з реальними, а отже, важливішими проблемами. І мусить не боятися часом посміятися над собою.
Зрештою так само й Україна та національна кінематографія досі шукає себе, лише формується. А тому часто кидається у крайнощі, натягуючи на себе чужі форми і кіномови. Картина "Це я" не ідеальна, хоча за словами режисера Романа Балаяна, він не очікував такого рівня від дебютної роботи. Але водночас подібна стилістка, тема й персонажі можуть бути одним з облич нового українського кіно.
2 
4880
Коментарі