У День народження Тараса Шевченка у Національній опері України відбулась прем'єра музичного твору "Страсті за Тарасом" композитора Євгена Станковича. Національна Опера вже з 18 години почала збирати перших глядачів, а точніше бажаючих потрапити на "Страсті за Тарасом" за словами організаторів унікальної музичної постановки на музику Станковича.
"У вас квиточків зайвих не знайдеться", - кидається пані 30-ти років у строкатому вбранні до всіх, хто входить у парадні двері. Чим менше часу лишається до початку події. Тим нервовіші стають її рухи. Аж раптом поруч з'являється молодик в чорній шкірянці і таки вручає їй квиток.
Хол наповнюється діячами культури, політики, духовенства - Іван Драч, Мирослав Попович, Оксана Забужко, сестри Тельнюк, Любомир Гузар, Дмитро Павличко, Оксана Білозір. Звертаю увагу на центральну частину партеру. На одному сидінні помічаю Віктора Ющенка, який на зйомку молодого оператора демонстративно цілує організаторку дійства Віру Ульянченко.
Гості розсідаються по місцях. Поруч з Ющенком серйозний і дещо напружений Євген Станкович у діловому костюмі сірого кольору.
"Шевченко - це наша сила, цікаво, як то все буде", - розмовляють між собою дві колоритні бабусі у старовинних вишиванках. Паралельно в партері чую розмову молодого подружжя.
"Сподіваюся, обійдеться без пафосних промов, інакше можна зразу йти", - говорить молодий чоловік у білій сорочці і червоній краватці.
Із затримкою в 20 хвилин "Страсті за Тарасом" таки розпочинаються. На сцені, зробленій у формі сфери з'являється заслужений артист України Євген Нищук. Він у ролі читця уривків із поезії Шевченка. Далі вступає капела "Думка" і балет. Зала в очікуванні чогось ексцентричного.
"Цікаво, хто той балет сюди вставив?" - шепоче бабуся у циганській хустці поруч у ряду.
Уся подія була розбита на окремі частини, кожна з яких розпочиналася із чергового вірша Кобзаря. На останок звучали слова "Борітеся, поборете", але якщо присутні очікували кінцівки, то вони її не отримали. "Страсті..." закінчилися незрозуміло.
"Зараз будуть промови!" - знову заговорило між собою подружжя поруч. На сцені почали з'являтися Євген Станкович, Василь Вовкун, Євген Нищук, усі разом заспівали "Заповіт", зала встала. Проте і без промов не обійшлося, слово мала головна організаторка події Віра Ульянченко.
"Україна - це Тарас", - зауважила вона.
"Ти дивись, щось зі сценою" - почулося десь в сусідніх рядах. Виявляється сцена була слизькою і учасники дійства ледве втримувалися на ногах.
Із зали виходили з трохи сумними обличчями. Чую як жінка у чорній довгій сукні скаржиться: "З таким розмахом зробили, стільки грошей пішло, але де тут Шевченко".
"Я зрозуміла, що це новий вид номенклатурного мистецтва", - обговорюють біля виходу із зали. "Що би на це сказав Тарас Шевченко?", - говорить чоловік у темно-синьому светрі. А і справді, що би сказав Шевченко?
2 
4880
Коментарі
5