Театрали опинилися за бортом держави й життя - директорка "Дикого театру"

Понад 25 міст України взяли участь в акції на підтримку креативних індустрій та видовищних заходів "Стоп культурний карантин". 12 травня о 22:00 на знакових локаціях увімкнули спрямовані в небо промені світла. Загалом задіяли 5400 світлових приладів.

У такий спосіб представники креативних індустрій закликали владу до розробки спільного плану виходу з карантину.

Про нинішню ситуацію у сфері культури розмовляємо із засновницею та директоркою столичного "Дикого театру" Ярославою Кравченко.

Які враження від акції? Чому вона була важлива?

‒ Карантин об'єднав багатьох людей, - каже Ярослава Кравченко. - Ідея акції виникла в Telegram-спільноті, де є організатори концертів, представники шоу-бізнесу, директори різних виконавців, театрали, прокатники, які здають обладнання. Там обговорюються основні проблеми сфери культури.

Форма цієї акції - єдина можлива в режимі карантину. Щоб, не виходячи на вулицю на масові пікети, показати позицію всієї України. За допомогою променів у небо було важливо нагадати, що ми є. Зараз виникає таке враження, що про креативні індустрії якось забули. Пам'ятають хіба що, коли йдеться про скорочення бюджету, від якого культура постраждала. Говорять про вихід із карантину культурних заходів в останню чергу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Працівники культури просять уряд звернути увагу на їхні проблеми

Які проблеми зараз у вашого театру через карантин?

‒ Через заборону проводити будь-які публічні заходи наш театр на карантині вже два місяці, і для нас це критичний строк. Тому що податки та за оренду приміщення ми маємо платити. І хочемо залишити ядро своєї команди, тому намагалися зберегти для них зарплату. Але це все дуже важко. Жодної копійки дотації від держави незалежний театр і незалежні проєкти не отримують, попри те, що платять податки. Зруйнувалися всі плани, які були вибудувані щодо прем'єр на майбутнє. Усі кошти, які збирали попередній рік на нові проєкти - пішли на те, щоб просто протриматися на карантині. Щоб театр мав можливість продовжити існувати. Але й вони вже закінчилися.

Як показала практика, на жаль, українці не готові платити за перегляд онлайн-вистав. Плюс це технічно дорого влаштувати. Навіть акторам і команді приїхати на ту ж репетицію в офлайн зараз неможливо. Тому що якщо тримаєш 100 гривень на те, щоб поїсти два дні, то ти їх не будеш зараз витрачати на таксі. А інакшого способу немає.

Тобто театр має виживати фактично власними силами?

‒ Коли оголосили перший карантин, думали, що протримаємося на своєму ресурсі. Потім другий. Тоді протягнули за допомогою глядачів, які підтримували нас донатами. Скидали хтось 100 гривень, хто 50, а хто 2. Для нас це було дуже важливо.

Зараз ситуація така, що розуміємо: плану виходу з карантину як такого немає. Є ось ці таблички етапів, але ми не можемо планувати свою роботу, тому що карантин знову продовжено. Невідомо, коли дійде до четвертого етапу зняття обмежень, коли театрам можна буде працювати. Немає жодної конкретної інформації. Це стосується не тільки театру, а власне роботи всієї країни.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Слуги" анонсують закон про підтримку креативної індустрії

Яких дій чекаєте від уряду?

‒ Зараз єдине, що порадувало в новому законі, який приймається - це можливість запровадження грантів для інституційної підтримки від Українського культурного фонду. Це єдиний фонд, який дає можливість на конкурсній основі отримати від держави підтримку проєкту. У нас вже один вийшов за підтримки УКФ - це "Кайдаші 2.0" торік. Цьогоріч ми подавали чотири проєкти. Не пройшли через скорочення бюджету і жорстку конкуренцію. Але тепер будуть зміни в законодавстві. УКФ зможе підтримувати не конкретну виставу, а театр як інституцію. Це означає, що у нас буде можливість позмагатися на конкурсній основі за державні гроші для отримання допомоги в карантинний час. Не знаю, коли це буде. Але саме такі зрушення на майбутнє, якщо ми до нього доживемо, мають бути позитивними. Це фактично перші реальні кроки влади щодо включення незалежного сектора в культурну систему.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У селі під Жашковом показали сучасну версію "Кайдашевої сім'ї"

Чому незалежні театри залишаються поза увагою держави?

‒ Ми весь час існуємо наче за бортом. Робимо вистави за власний кошт, до нас приходять глядачі, у нас аншлаги. Але з точки зору держави немає визначення нашого сектора і врахування його в будь-яких розкладах – і в законодавчому, і в організаційному. Не помічають незалежні ініціативи. З іншого боку, коли Nova Opera Влада Троїцького чи ще хтось їде на якийсь міжнародний конкурс, представляє там обличчя України. Тоді може з'явитися згадування в пості на сторінці Мінкульту. Типу "Україна себе показала, ура-ура". А в усьому іншому чомусь руки не доходять. Хоча альтернативне, незалежне мистецтво – це велика частина культури, де люди займаються цим за свої кошти.

Які найближчі завдання і плани?

‒ Зараз робимо спробу вижити будь-яким чином, поки у нас не буде можливості працювати у сценічному просторі. Колеги з державних театрів говорять про те, що найімовірніше, у кращому разі робота почнеться з осені. Але якщо ми не будемо працювати ціле літо, "Дикого театру" до осені просто фізично вже не буде. Не отримуючи нічого від держави, але продовжуючи платити податки, ми зараз на межі. Тому розробляємо екстрені методи виходу із ситуації – план перенесення деяких вистав на відкрите повітря. На майданчики, де можна зберігати достатню безпечну відстань, виконувати всі карантинні норми, але при цьому, щоб люди могли подивитися постановки. Хочемо організувати покази вже в червні.

Адаптувати під відкритий майданчик – дуже важко. Ми вирішили грати в полі, а треба, щоб була така картинка, як на сцені. Потрібно притягнути величезну кількість апаратури, знайти, де в полі її підключити. Вихід театру на вулицю і проведення там вистави коштує в півтора раза дорожче, ніж у приміщенні.

Щоб залишити контакт із глядачами, готові працювати за три копійки. За будь-яких умов. Після такого довгого карантину у багатьох людей, з якими ми співпрацюємо – режисерів, акторів, освітлювачів, звуковиків – розчарування. Люди думають про те, як їм узагалі виживати. Ці професії виявилися незахищені. Якщо ти професійний актор і нічого більше не вмієш, то сьогодні ти абсолютно за бортом не тільки держави, а й життя. Без можливості заробити.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Послаблення карантину: що залишається під забороною

У нас багато людей у пошуках роботи. Її, звичайно, на ринку немає. Це відчай. Наприклад, у державних театрах збереглися в деяких 100% зарплати, в інших – 60. Держава забезпечує тих, хто там працює на ставці. У нас немає такої можливості. Троє людей зараз отримують частину зарплати – всі інші без роботи. Тому треба збиратися ще й для того, щоб якось підтримати свою команду. Зустріч із глядачами – найбільше надихає.

Найважче в цій ситуації – невідомість. Якби нам сказали точно, наприклад, "ви ціле літо не працюєте на сцені". Ми б розуміли, що можемо планувати з 1 вересня. Але ти чекаєш 24 числа, потім 11-го, далі 22-го, і продовжується заборона без конкретики. Ніяк не можемо розрахувати, скільки нам треба часу, щоб вижити. І чи зможемо це робити. Або й не варто намагатися врятувати цей корабель, а йти вирощувати картоплю.

×