Тарас Прохасько показує, що письменником можна бути гідно і людяно

 

"Непрості" Тараса Прохаська – це роман, в якому автор висловлює простір, Карпати. Це легенда, міт, сон, марення наяву. Книга запаморочлива у всіх сенсах - так оцінює її поетеса Катерина Девдера. В інтерв'ю журналу "Країна" вона розповіла про 10 книг, які вважає улюбленими.

"Мені важлива сама присутність Тараса Прохаська у нашій літературі як постаті, яка нагадує, що "письменником" можна бути дуже гідно й людяно. За освітою Прохасько ботанік. Замолоду – учасник "революції на граніті". У його cv – безліч робіт: від ведучого радіо до баристи. Колись ми з подругою навіть ходили у Львові до однієї кнайпи, де він нібито працював роки й роки тому, але то, напевно, така байка для київських туристів. Прохасько має дар оповідати: тому його презентації є розкішшю. Не важливо, що саме запитував модератор, не важливо, що прямої відповіді так і не було – важливе саме говоріння, в якому розгортаються думки, ландшафти й образи.

У Прохаська добрі есе – збірка "FM Галичина", наприклад – тими малими оповідками можна підживитись як шматочком ситного домашнього хліба. Ось перед нами святий Франциск постує на острові сорок днів, ось яблука розсипані на коліях потяга і ціла драма за ними, онде якісь нотатки про тету й інших родичів або думки про важливість способу нарації.

А ось – Анна. Спершу я натрапила на це ім'я в "Інших днях Анни". Головний герой живе в пансіоні влітку й вони з Анною готують ранками каву в кавнику і читають Августина, а тоді приїздить інша Анна. Далі Анна зринає в "Непростих". Власне тут кілька Анн, вони гинуть і народжуються і часом головний герой спершу вирощує доню-Анну, а тоді доня перетворюється в Анну-кохану. Говорять, що це роман про інцест. "У квітні п'ятдесят першого Анна відчула, що тато-Себастян – її єдиний можливий чоловік, і вони почали кохатися". Можливо, я наївна, але мені здається інакше. Думаю, що всі ці Анни – реінкарнації однієї любові, яка вмирає і відроджується в нових шатах. Мені здається, що Себастян так любить Анну, що мусить упродовж життя віддавати себе, щоби знову постала вона – з його плоті й крові, як Ева постає із Адамового ребра.

 

"Непрості" – книга запаморочлива у всіх сенсах: як і її персонажі, ми теж мимоволі зазнаємо впливу алкоголів (джину) та легкого дурману канабісу. Разом із Себастяном блукаємо простором вигаданого містечка-курорту під назвою Ялівець.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українська художниця Марія Башкирцева листувалася з Гі де Мопассаном

Тут є сюжет, герої, але не менше важить голос оповідача і назви гір і містечок, серед яких пролягають маршрути Анни і Себастяна. Зрештою "непрості" – це не лише "мольфари" як чарівники – це ті, хто володіє словом, має дар оповідати. "Нам добре тепер, бо нам гарно говориться" – пише Анні один із непростих, Беда. І цей роман справляє враження саме такої доброї розмови, в якій хочеться бути.

Інтерв'ю з Катериною Девдерою читайте в журналі "Країна".

×