Світові ЗМІ пишуть про Леніна та Україну

Журналісти Європи, Латинської Америки, США і Росії повідомляють про мистецьку акцію у Києві. На бульварі Тараса Шевченка у столиці змонтували шестиметрові сходи, якими всі охочі піднімаються на постамент, де стояв пам'ятник Леніну.

Металеву конструкцію розробила мексиканська художниця з Гвадалахари Синтія Ґутьєррес, лауреатка конкурсу фонду "Ізоляція".

Авторка інсталяції "Населяючи тіні", мексиканська художниця Синтія Ґутьєррес

З боку Бесарабської площі та бульвару Шевченка від постаменту, де стояв пам'ятник вождю більшовиків, розходяться металеві сходи. "Що, новий пам'ятник будуть ставити? – цікавиться перехожа років 70, підійшовши до натовпу. Жінці пояснюють, що це вже готовий мистецький об'єкт, і сходами можна користуватися. Вона телефонує чоловікові, щоб прийшов поглянути.

З постаменту сходить авторка інсталяції, ділиться враженнями. "Піднялась моїми сходами на постамент Леніна. Так дивно! – каже художниця Синтія Ґутьєррес. - Я розробляла креслення, за якими конструювали ці сходи, малювала ескізи, як вони виглядатимуть на цьому бульварі. Та коли піднімаєшся нагору – з постаменту Леніна все виглядає інакше. Гадаю, саме там варто поміркувати про минуле і майбутнє – як своє власне, так цілої країни.

Сходи змонтовані з металевих модулів, які я орендувала у Києві в приватній компанії. Конструювали за моїми кресленнями близько двох місяців. Вийшли заввишки 6 метрів 30 сантиметрів. 14 липня я маю їх повернути. Чула, що замість пам'ятника Леніну одні хотіли тут поставити статую Богородиці, інші – золотий унітаз. Як на мене, краще нічого тут змінювати. Порожній постамент – найкрасномовніша річ. Він означатиме набагато більше, ніж будь-яка нова скульптура.

Я хотіла би, щоб люди, котрі зараз фотографуються на цьому постаменті, зрозуміли важливу річ: уроки історії полягають у тому, що кожному ідолу, якого піднімають на п'єдестал, рано чи пізно доводиться спускатись на землю.

Як скульпторка я знаю, що у створення будь-якого пам'ятника вкладають багато сил, часу і коштів. Декомунізація – цілком логічний процес для України. Але монументи краще переносити до музеїв, а не знищувати. Головне – досягнути змін не на вулицях, а у свідомості людей. Минуле треба не руйнувати, а переосмислювати. Тоді й майбутнє будуватиметься не на руїнах, а на осмисленому фундаменті".

Сивий чоловік просить журналістів перекласти його слова Синтії на англійську. Знайомиться зі скульпторкою, тисне руку: "Мене звати Володимир. Хочу вам подякувати за гарну ідею. Дивно, що у нас ніхто до цього не додумався, а вам довелось їхати аж з Мексики. Коли піднявся на постамент, а тоді зійшов донизу, відчув, ніби це машина часу". Обертаючись до телевізійних камер, каже: "Обов'язково усім раджу туди залізти, постояти на цих останках минулого. І там добре подумати, що ви хочете лишити позаду, а що – забрати в майбутнє, про яке мрієте".

Від землі до порожнього постаменту – двадцять металевих сходинок. Нагорі – тісний майданчик з огорожею, всередині вміщається 5-8 людей. Охоронці запускають не більше чотирьох осіб, просять підніматись лише правою частиною сходів, а спускатись – лівою, щоб нікого не затримувати.

"Я би сюди не піднімалась, якби не мала зробити фотографій для репортажу, - каже журналістка Галина Жовтко, 33 роки. – Почуваюсь жахливо. Для мене це, у першу чергу, місце, де під час Другої світової німці поставили шибеницю, на якій показово страчували заручників. Та й на постаменті, де майже 70 років стояв кам'яний Ленін, стояти неприємно. Думаю, тут має бути знак, який нагадуватиме про пам'ять людей, страчених фашистами".

Двоє друзів піднімаються на п'єдестал у піднесеному настрої, по черзі фотографують одне одного. "Для мене можливість опинитись на місці пам'ятника злодію – це тріумф, майже як той, що був у 2013, коли його скидали, - каже 23-річний програміст Богдан Димко. – Це історична справедливість, як на мене. Головне, щоб інших пам'ятників тут більше ніяких не ставили".

На сходах утворюється черга, люди просять тих, котрі вже сфотографувались нагорі, спускатись. Внизу, біля сходів, розміщена табличка з текстом: "Населяючи тіні – свого роду пам'ятник у процесі будівництва, де кожен є частиною ідентичності, яка змінюється з плином часу і з людьми". Напис, прищурившись, читає чоловік зі скептичним виразом обличчя.

"Я категорично не розумію цієї акції – стільки марних зусиль на ці сходи. І проти знесення пам'ятника – І Ленін був потрібен, і Сталін, - каже семінарист з Харкова Іцхак Вільнер, 26 років. - Якби мій дід був живим, то він би взяв пістолет і пішов зупиняти вандалів, які зносять ці монументи. Ми маємо поважати своїх вождів, якими би вони не були".

"А я вважаю цю акцію дуже корисною, - заперечує дизайнерка Діана Дмитрук, 47 років. – Просто повалити пам'ятник тирану мало, треба ще й знищити його ідеологічний вплив. Тому такі проекти потрібні. Ленін ніколи в Україні не був і ніякого стосунку до нашої країни не має. Це його уряд оголосив війну УНР, це під його орудою в Україні встановили комуністичну диктатуру, на його совісті - жертви, голод, руйнування. Як можна говорити про цінність цього монументу?"

"У Мексиці також трапляються конфлікти, пов'язані з різним баченням минулого, - додає авторка інсталяції. - Маємо унікальні архітектурні пам'ятки - піраміди давніх племен, які населяли наші території. Зараз на цих пірамідах просто нагорі чомусь будують церкви. Щодо пам'ятників, їх також у нас часом демонтують і пошкоджують. У Гвадалахарі близько 40 років тому у пам'ятник воїну – велику скульптуру озброєного солдата – заклали вибухівку. Монумент не знищили повністю, а з часом влада його відновила.

Також періодично пам'ятник Діаса Ордаса, колишнього президента Мексики, обливають червоною фарбою. Це відбувається зранку 2 жовтня, коли ми вшановуємо пам'ять студентів, загиблих 1968 року. Тоді поліція придушила мирний студентський протест у Мехіко, розстрілявши понад 200 осіб. Червоні патьоки на кам'яному обличчі Ордаса – це нагадування нинішній владі: ми пам'ятаємо про цю трагедію і хочемо, щоб подібного в нашій країні більше ніколи не траплялось".

Триметрову фігуру Володимира Ульянова з червоного полірованого граніту встановили на бульварі Шевченка 5 грудня 1946. На постаменті викарбували слова вождя більшовиків про те, що про вільну Україну не може бути мови без єдності дій "пролетарів великоруських та українських". Практично рівно через 67 років, 8 грудня 2013, пам'ятник Леніну знесли учасники Євромайдану, після чого Україною прокотилась хвиля "Ленінопаду", а 2015 розпочалась декомунізація на законодавчому рівні.

"Загалом по всій країні вже демонтовано 1224 пам'ятники Леніну та 217 - іншим більшовикам (самовільно і через органи влади), - розповідає Павло Подобєд, 28 років, начальник відділу Українського інституту національної пам'яті. - По Україні лідерами легітимного демонтажу всіх більшовицьких пам'ятників є Харківська, Полтавська, Запорізька, Дніпропетровські області.

Залишається ще, щонайменше, ще 500-900. Найбільше пам'ятників Леніну залишилося в окупованому Криму - 139 монументів, а також у Донецькій та Луганській областях (як на окупованих, так і на підконтрольних територіях): 94 монументи у Луганській та 89 у Донецькій.

Також 61 пам'ятник Леніну залишається у Запорізькій області, 20 - у Харківській, 41 в Одеській, 31 в Полтавській, 31 в Херсонській, 26 у Київській, 14 у Дніпропетровській 20 у Сумській. Щонайменше, один пам'ятник Леніну залишається у Києві, на території одного заводу. У Харкові стоїть ще 16 монументів. Крім пам'ятників Леніну, по Україні лишається ще понад 1000 пам'ятників іншим більшовицьким діячам – переважно у маленьких населених пунктах. Цифра приблизна, оскільки з багатьох регіонів відомості не надходять".

Інсталяцію на бульварі Шевченка можна відвідати з 8 до 20:00. Акція триватиме до14 липня, після чого сходи будуть демонтовані.