"Суперздібності героя "Капітана України" виправдали зв'язком із трипільською культурою" - режисер Любомир Левицький

У лютому ми були вже на етапі кастингу і читок сценарію з групою. Проєкт профінансували, контракти підписали. На 24 лютого була призначена пресконференція і кастинг. А вночі почалася війна.

Найбільша фішка цього проєкту в тому, що це мав бути перший в Україні оригінальний проєкт діджітал платформи національного онлайн-кінотеатру "Світ-TV". Ми заключили контракт. Це безпрецедентний випадок, коли діджітал-компанія готова була фінансувати фільм. У рамках України 2 мільйони доларів - крупний бюджет для кінопроєкту. А проблема ще й у тому, що один із найбільших офісів "Світ-TV" був у Маріуполі. А всі знають, що зараз там відбувається. І фільм поставили на паузу.

На наших очах вже народилося дуже багато героїв, які є реальними людьми. І той довоєнний стереотип зараз може мати нижчий градус, ніж сьогоденні герої. Можливо, доведеться або адаптувати історію, або залишити її на мирний час.

Останні років п'ять говорив про те, що в Україні відсутній власний сторітелінг. Нам потрібен був герой, який би нас об'єднав якимось універсальним баченням нового українця. Він мав би сказати, як правильно, як неправильно на власному прикладі. І показати всі свої суперсили, а найголовніше - нашу українську ідентифікацію.

У мене з'явилася ідея працювати над своїм супергероєм, який матиме надможливості. Ми б це виправдали не шляхом фантастики, а певного містичного зв'язку з нашими предками. Я копнув трипільської цивілізації і знайшов там багато спільного з українцями. Це неймовірно сильна цивілізація. Від них у нас є певний ген, а може, й більше. Мені хотілося, щоб ми ідентифікувалися із зовсім іншими цінностями, ніж нам постійно нав'язувала Росія.

Росія наш ворог не тільки зараз, а ще з часу червоного режиму, який знищив усю еліту в Україні. Росіяни прекрасно знали: якщо в Україні не буде свого сторітелінгу, своїх героїв, то народ ніколи не стане нацією.

Сьогодні наш сторітелінг починає працювати. На жаль, це відбувається завдяки війні. Той же "Київський привид", навіть якщо це колективний образ багатьох пілотів, потрібен Україні. Бо саме так народжується історія, легенди - це те, на чому ростимуть наші діти.

 

Уже почав працювати над новим сценарієм. Хочу створити історію, що віддзеркалюватиме той героїзм, який справді є. Мені навіть не доведеться гіперболізовувати. Є багато різних історій. Вони страшні й драматичні.

Я розумію, що світ зараз потребує від України фільму, який буде свого роду маніфестом, і ту історію, яку закордонні глядачі зможуть пережити з головним героям. Коли ми дивимося новини - ми є спостерігачами, не сильно втягнені в це - переживаємо, але поверхнево. Коли ми дивимося фільм, і нам добре розказують історію з якісними персонажами - починаємо співпереживати. Тоді починаємо відчувати їхні життя, історію набагато глибше. У цьому плані кінематограф має велику перевагу.

Фільм називатиметься "Брейвленд" - земля хоробрих. Це історія про евакуацію однієї сім'ї. Ми бачитимемо її зі сторони військових і зі сторони звичайної сім'ї. Сценарій буде розрахований на міжнародного глядача.

У боротьбі нам дуже помагають наші предки. Наші дідусі, які воювали за Україну. Всі, хто раніше загинув за Батьківщину, зараз як один егрегор, як одне ціле нам допомагають. Я впевнений, що душі тих людей сьогодні з нами, і Боженька їх відпустив на землю зараз, щоб вони могли стояти разом із нами. Ця історія, яку я зараз пишу - має дуже містичне закінчення.

Думаю, що знайдуться персонажі, які хайпуватимуть на темі України. Але будуть і об'єктивні люди, які захочуть висвітлити правду. Однозначно буде декілька документальних фільмів. Наші проєкти отримають додатковий інтерес на міжнародних ринках. Бо продюсери зі всього світу будуть зацікавлені подивитися український фільм.

Зараз час шукати історії, які зачеплять світ і розкажуть про нас, українців, які ми є, про нашу сміливість, безстрашність і гідність. Про те, що ми унікальна нація, яка може за секунду просто зібратися в єдину сім'ю, а після закінчення небезпеки - розбігтися знову по своїх справах. Ці всі речі треба показувати, демонструвати ці риси. Тому що ми таким чином маємо відкриватися світу.

Нашим авторам не треба сильно розраховувати на тему війни - так, начебто їх куплять і подивляться. У світі кіноіндустрії все вирішує не тема, а історія. Просто кіно про війну не є цікаве, тому що світ бачив багато воєн і цією темою нікого не здивуєш. Але здивувати завжди можна сильною історією, яка захоплює з перших секунд, історією людини, сім'ї. Якщо її правильно розказати й вона зачепить - тоді ми матимемо велику перевагу. Тоді буде бум, нагороди й "Оскари".

Американці з першого дня замучили питаннями, чим ми можемо допомогти, настільки сильно переживали. Якоюсь мірою це стосується їх також. Вони відчувають почуття боргу за цю війну чомусь. Можливо, це пов'язано з тим, що завжди була холодна війна між США і Росією. А зараз Америка є нашим головним союзником. І вони це говорять: "Ви воюєте, ви страждаєте, а ми спостерігаємо й нам це боляче".

Це велика трагедія. Для мене і багатьох кінематографістів це був сильний удар. Я весь день не хотів ні з ким спілкуватися, не міг повірити, що його більше нема. Навіть була надія, що, може, це не правда. Багато моїх знайомих тоді видалили пости про смерть Паші, тому що десь ще вірили, що він живий. Але пізніше з'явилася інформація, що знайшли тіло і везуть у Карпати, щоби поховати в Ворохті. Це був дуже складний період для мене і для всіх друзів, з якими працювали.

Обов'язково зробимо персонажа, який буде схожий на Пашу. Це той фільм, який треба віддати без різних очікувань. Має залишитися зафіксованим в якомусь художньому творі, що має цінність.

Також ми зі співпродюсером Андрексом Селівановим відкрили права на фільм "Тіні незабутих предків" і дали його всім телеканалам і кінотеатрам. Хто хотів, міг його забирати у високій якості, щоб зробити покази і збори для нашої армії. Бо мати Паші дуже наполягала на тому, щоб помогти хлопцям, які ще не мають ні в що одягнутися, ні захиститися. Ми зробили великий показ у Львові в кінотеатрі "Планета кіно". В цілому зібрали майже 500 тисяч гривень і передали на ЗСУ. І це хоч щось, що ми могли зробити на Пашину честь. Частину грошей відправили матері.

З командою займаємося волонтерською роботою на Київщині, придбали автомобіль для хлопців, відправляли допомогу в сторону Бучі, Гостомеля, Ірпеня. А зараз плануємо переключитися на Харків, Дніпро, Запоріжжя.

Веду перемовини з друзями з Лос-Анджелеса, можливо, нам вдасться організувати якісь ініціативну групу людей, які могли б із Голлівуду приїжджати хоча б до Львова. Так само, як на днях була Анжеліна Джолі. Щоб ці люди привертали увагу світу й говорили про наші проблеми.

Так. Крім того, що кінематограф має розважальний характер, це сильний інструмент пропаганди, особливо, якщо потрапляє під вплив політики. Люди довіряють фільмам. У старшої аудиторії немає сумнівів, що в кіно чи по телебаченню не можуть говорити неправду. Тобто, якщо вони це бачать у рамках історії, то це правда. Хтось це дозволив, значить, дійсно так і є.

Голлівуд завжди робив пропаганду правильним речам. Натомість Росія завжди робила пропаганду навпаки. Вони постійно займалися шовінізмом. Гляньте інтерв'ю Михалкова чи провідних їхніх режисерів. Що в них у голові? Це люди, які повністю продалися путінській пропаганді, які годуються з рук Путіна, і ті, хто годується менше, то вони просто мовчать зараз. А ті, хто більше - зобов'язані говорити, бо мають відпрацьовувати. І це працює не тільки в фільмах. Якби сьогодні був Балабанов живий, то ми б вже побачили пару "шедеврів" їхніх. Це ж страшна машина. Вони це знають і розуміють, як працюють політтехнології.

Основна ідеологія Росії - це Друга світова війна. Це була історія перемоги, яку вони привласнили тільки собі. Хоча це була перемога України навіть більше, ніж їхня. Вони каталися на цій темі до сьогоднішнього дня. Тепер зрозуміли, що покоління нове починає не розуміти, що таке Друга світова війна, вони вже дуже далекі. І їм терміново потрібна нова перемога. Тема фашизму для них - основний стрижень. Зараз вони хочуть переназвати фашизм, знайти жертву, а в цьому випадку - то Україна, і придумати неофашизм. І давай боротися далі проти нього. І будувати знову свою ідеологію, історію перемоги на новій платформі. Але вони дуже серйозно помилилися, бо зв'язалися не з тією країною. І коли почали отримувати по зубах, то зрозуміли, що історія розвалюється. А те, що ми маємо силу перебити їхню пропаганду, вони недооцінили. Ця війна вже апріорі програна ними. Це питання часу, звісно, ми за це зараз платимо свою високу ціну.

Кіно грає велику роль у формуванні ідеології. Нам теж треба на це звернути велику увагу й будувати правильно своїх героїв.

 

Від початку своєї кар'єри мав потребу знімати кіно українською. Тому що відрізнити українця від росіянина можна було хіба тільки мовою. Мова - це кордони. Тому в мене була ідеологія робити все українське. На жаль, всі студії продовжували працювати з російськими акторами навіть після Революції гідності і початку війни 2014 року. Вони часто мали кращі умови, ніж українські артисти. І ця війна є наслідком, на жаль. Тому що ми в особі багатьох студій давали по собі їздити, себе принижувати. Давали їм відчути, що вони мають справу з жертвою, з кимось слабшим. Якби ми зразу сказали - або працюєте на наших умовах, або збирайтеся звідси, тоді було б по-іншому. Вже тоді їх треба було гнати віником із країни. Зараз, після цієї війни вже ніхто ніколи не дозволить ні одній студії працювати з російським актором. Думаю, і власникам студій відкрилися очі і вони не ставитимуть бізнес вище святих речей. Тому ембарго на російські фільми буде 100 відсотків.

Ця війна - неминуча й необхідна для нас. Наш народ народжується в кривавих муках у націю. І ми маємо це пройти і не здатися. І тому, ті загрози, які були раніше, вони вже не працюють. Це буде як попіл, ми просто струсимо з одягу і підемо далі. Це вже вчорашній день. Ми пройшли точку неповернення. Ті, хто до кінця не вірили в той жах - після трагедії в Бучі, Маріуполі вони для себе прийняли рішення однозначно, що це точка неповернення.

Під час виборів я підтримував Зеленського, бо хотів, щоби працювала нова команда, незаангажована старою політикою. Ми тоді попали під критику. Вірив у нього, бо знав, що він людина з характером, вольова людина. Неможливо побудувати такий бізнес, таку команду, не маючи характеру. Мені здалося, якщо направити цей характер у сторону держави, то все може бути дуже круто. В перші роки каденції Зеленського була відчутна відсутність досвіду. Почалися розчарування у всіх. Але він дуже швидко набрав цей досвід у геометричній прогресії.

В Україні була залежність від олігархічної системи. Одна людина не може її розвалити. Це система, що формувалася десятками років. І її розвалити і не стати заручником цієї системи - це неможливо, бо ці люди впливають на все. Починаючи від енергетики й закінчуючи іншими напрямками. Тому він мав підлаштовуватися і це змінювало його характер. Але від початку війни ми побачили Зеленського, яким він є насправді. Це людина з характером, яка поставила всіх на свої місця. Я радий, що він відкрився так. Ми зараз всі стали "Капітанами Українами", а він - на чолі. Він отримав такий кредит довіри у світі, якого, певно, ніхто не має.

Ціную кожну роботу українського режисера, бо кожен, хто знімає кіно в Україні, вартий пам'ятника при житті. Це дуже складно й непросто. Ми маємо зробити чотири-п'ять фільмів, щоб зрозуміти, яка історія спрацює, набираємося досвіду. Ми ще не дозріли. Для цього треба докласти зусиль, практики. Треба класно розказувати історії. На жаль, багато колег розраховують на те, що буде оцінена тема. А кіно - це емоції. Якщо прибрати їх, не зможемо дивитися фільми. Якщо не буде дотиснута кожна сцена, кожен кадр, це не спрацює. Це так само, як вершиною героїзму є "Київський привид" - колективний зібраний образ. Так само є колективний образ зібраний всіх українських фільмів. Кожен майстер і режисер - талановитий, можливо, чогось ще не знає. Вони просто ще не досягли свого апогею.

Ми пройшли вже етап кількості і маємо перейти до етапу якості. Наступні картини будуть дотиснуті, бо й новий досвід, який нам дається зараз, він вплине. У нас буде велика увага приділена воєнному кіно, кожен захоче розказати свою історію. Я впевнений, що будуть шедеври.

Найголовніше для української кіноіндустрії - це вміння об'єднатися. Нам всім треба перестати бути егоїстами. Перестати думати, що я кращий, а хтось гірший. Слід об'єднатися, як у Голлівуді, в клани. У них там є мексиканський клан, єврейський, ще якийсь. Вони допомагають одне одному, діляться знаннями і в кожного з них є "Оскар".

Нам треба разом розвиватися і зробити так, щоб Україна стала повноцінним гравцем у світовому кінематографі. Тому що поодинці ми це зробити не зможемо. Якщо об'єднаємося, то наш кінематограф пройде в нову фазу і ми зможемо завоювати світ. Якщо градус не буде піднятий і ми не станемо монолітом, то, на жаль, все залишиться, як є. Просто з'явиться пару десятків воєнних фільмів.

Стівен Спілберг, бо це режисер, продюсер і сценарист, який зміг об'єднати в собі цілий всесвіт. Він може зняти розважальний фільм за 100 мільйонів доларів, а може зняти "Список Шиндлера" (історична драма про польських євреїв у Краківському гетто під час Другої світової війни. - Gazeta.ua). Він взірець того, яким має бути режисер. Це, можливо, навіть не про почерк, а відкритість до всього. Режисер має вміти зняти будь-яку історію. Володіння цим інструментарієм, знаннями й досвідом, має позволити працювати сьогодні з воєнним кіно, а завтра - зняти смішну комедію.

Стівен Спілберг - майстер добитися емоцій завдяки драматургії камери, світлу, музиці, персонажам, мізансценам, і всі ці інструменти працюють. Я дуже багато вчився з цих робіт. Звісно, є улюблені режисери-візуали - Майк Бейлі, які є для мене гуру картинки на сьогодні. Ці два майстри дуже важливі в моєму житті.

Важко виділити один. Але мені дуже сподобалася історія "Спіймай мене, якщо зможеш" (Кримінальна мелодрама, заснована на реальній історії - житті шахрая 1960-х. - Gazeta.ua). Це фільм, знятий без дорогих спецефектів. Це принцип того, як може бути розказана історія про одну людину. В один період я був схожий на того хлопчика, який шукав себе. Бо до 22 років не знав, хто я такий. І перепробував всі бізнеси, які тільки міг. Я асоціював себе з цим героєм.

Дуже ще подобається фільм "Штучний розум" (американський науково-фантастичний фільм-драма Стівена Спілберга, знятий 2001 року за мотивами оповідання Брайана Олдіса "Суперіграшок вистачає на все літо". - Gazeta.ua). Це неймовірна сентиментальна історія. Наче дивишся розважальний фільм про хлопчика-робота, а в тебе пів фільму сльози на очах.

Поїду в Голлівуд і зроблю все для того, щоб ми почали віддзеркалювати наших героїв. Мені хочеться показати це світові. Я просто вважаю своїм обов'язком зараз починати це проштовхувати. Якщо раніше я міг приходити з позиції "будь ласка, вислухайте", то зараз я вимагатиму уваги і змушуватиму людей, щоб ми це могли зробити.

Я впевнений - ми переможемо. І коли це станеться, то весь світ буде нашими боржниками. Тому це треба прийняти за правду і знати, що наші герої, друзі, хлопці вмирають за те, щоб весь світ дізнався про цю сміливість, зрозумів, навіщо ми це робимо і заради кого. Це має бути закарбовано в розумах всього світу. Ця війна, яку ми проживаємо, вона одна із найстрашніших із часу Другої світової - і ми ще не знаємо, що нас чекає попереду.