Що подивитися онлайн цього тижня: топ-5 кіноновинок

 

До 23 квітня тривають онлайн-покази найкращих кінопрем'єр 18-го Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.

Пропонуємо п'ятірку цікавих фільмів, які можна переглянути на платформі Docuspace.

"Одного разу у Венесуелі" - реж. Анабель Родріґес Ріош, Австрія, Бразилія, Сполучене Королівство, Венесуела

Село Конґо-Мірадор на березі озера Маракаїбо готується до парламентських виборів, як і вся Венесуела. Для підприємниці Тамари із провладної партії важливий кожен голос за будь-яку ціну - у хід іде навіть підкуп. А для вчительки та громадської активістки Наталі, яка підтримує опозицію, політика - це зброя, що досі неуспішно намагалася витурити її з роботи. За подіями спостерігає дівчина-підліток Йоаїні. Бачить, як рідні місця затоплюють опади. А місцеві жителі намагаються вижити серед корупції, забрудненого довкілля й політичного занепаду.

"Мабуть, найбезнадійніше кіно фестивалю. Вибудуване на протистоянні двох сильних, яскравих характерів мешканок рибальського села. Показує, що в подібних краях, де в сіно не втикаються вила, а риба проходить крізь сітку, безпринципна лояльність у кінцевому підсумку так само безплідна, як і безкомпромісна боротьба за зміни. Обидві героїні виявляються заручниками навколишнього занепаду і розкладання, перемогти, уповільнити які вони не в силах. Однак вони в силах, як і кожен з їхніх односельчан, пошукати собі кращого застосування", - пише кінокритик Олександр Гусєв.

"Живі" - реж. Ай Вейвей, Мексика, Німеччина

Наприкінці вересня 2014 року на студентів Коледжу сільських учителів скоїли напад у мексиканському штаті Ґерреро. Невідомі в масках за підтримки поліцейських убили шістьох. Про долю 43 людей, яких викрали, нічого невідомо. Сім'ї студентів досі живуть із запитаннями без відповідей і переживають психологічні та емоційні наслідки насильства, що охопило мексиканське суспільство.

"Фільм присвячений півсотні з 250-ти тисяч жертв нарковійні. Показує існування в політичних координатах тотального терору і цілковитої безкарності, в яких межа між насильством влади і банд не просто стирається. Неможливо навіть з точністю сказати, коли вони організовують побоїща самостійно чи справді воюють одне з одними, а коли об'єднуються для більш успішного винищення цивільних.

Картина виразно свідчить: боротьба зі злочинністю, яку ведуть наскрізь корумповані силові структури, що під шумок правого діла отримують у своє розпорядження всю міць державної машини, призводить до наслідків ще гірших, ніж лютий розгул бандитизму", - пише Олександр Гусєв.

"Рози. Фільм-кабаре", реж. Ірена Стеценко, Україна

Стрічка розказує історії семи артисток театрально-­музичного гурту Dakh Daughters. Режисерка працювала над картиною сім років. Почала під час Революції гідності, коли мистецтво для київського фрік-кабаре стало способом осмислення подій в Україні. Знімала виконавиць під час концертів, роботи в театрі, виступів на фестивалях. І на сцені, і за лаштунками.

"Багаторічна хроніка життя і творчості DakhDaughters. У кадрі сім героїнь на тлі подій Майдану і поза ним. Хроніка перестрибує з вистави "Собача будка" на репетиції у театр "Дах", з барикад на Грушевського до закриття Гогольфесту у промзоні, зі студійних сесій на сцену. Найважливіше – які прекрасні дотерси. Живі. Справжні. Сповнені магії музики та поезії", - пише письменник Олександр Михед.

"А ночі вже більше не буде", - реж. Елеонор Вебер, Франція

Фільм показує реалії льотчиків-винищувачів, які керують гвинтокрилами над зонами бойових дій. В основі - архівні відео американських і французьких збройних сил в Афганістані, Іраку, Сирії.

"Найнезвичніший фільм у добірці. Радше відеоесей. Радше сучасне мистецтво. Але ж на якому матеріалі. Записи з камер бойових гвинтокрилів. І коментування режисерки про помилки військових, про те, як вони можуть прийняти граблі за автомат. Вдивляння в деталізацію винищення ворогів. І цивільних. І їхнє добивання", - пише Олександр Михед.

"Біла смерть чорного чаклуна" - реж. Родріґо Рібейру, Бразилія

Роздуми про рабовласницьке минуле Бразилії переплітаються з пейзажами й моторошними звуками. Нарис про особисту подорож режисера порушує проблеми темношкірих людей, які залишаються невидимими в діаспорі.

"Фільм непростий, але порушує важливу тему, яка в нас практично невідома. Приблизно 160 років тому в місті Сальвадор вчинив самогубство афро-бразильський раб Тімотео. Він залишив передсмертну записку, яка через століття поглинає нас своєю силою і гіркотою. Режисер показує слова Тімотео у вигляді субтитрів на тлі архівних матеріалів з часів рабства та зображень різних локацій. Цей плин моментів, слідів часу, привидів минулого і теперішнього оприявнює, дарує голос колишнім рабам, закликаючи сучасників не покидати боротьбу за свободу і справедливість", - пише письменник Остап Українець.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Обрали переможців фестивалю документального кіно

×