4 жовтня Харківський театр ім. Тараса Шевченка відкриє новий сезон прем'єрою "Лев Гурич Синичка, або Бенефіс дебютантки. Театральні інтриги на 2 частини".
Виставу ставлять за п'єсою актора і драматурга, одного із засновників українського професійного театру Марка Кропивницького, який взяв за основу водевіль російського актора 19 століття Дмитра Ленського. Ленський же створив свій твір на основі відомого французького водевілю.
Твір драматурга раніше ніде не друкувався, рукопис зберігся у двох примірниках і знаходиться в Києві і Санкт-Петербурзі. Харківський театр знайшов рукописний текст у столичному Музеї театрального, музичного та кіномистецтва.
Про історію твору і нову постановку розповідає завідувачка літературною частиною театру Олена Седунова.
Ви не випадково обрали для нової постановки п'єсу про театральне закулісся?
Театр вибрав п'єсу з родоводом. У сорокові роки 19 століття водевіль Дмитра Ленського "Лев Гурич Синичкин, або Провінційна дебютантка" був лідером глядацьких симпатій не тільки на сценах Москви і Петербурга. Московський Малий театр змагався з Александрінкою в гуморі і дотепності, представляючи сюжет з життя акторів і закулісного їх оточення. Водевіль розігрували відомі артисти Щепкін, Мартинов, Живокіні, Рєпіна, Самойлова, Петро Каратигін, а в одній з ролей виступав сам автор.
Однак за комедійними ситуаціями водевілю театральна публіка не могла не відчувати драматизму становища його персонажів-акторів. Кропивницький, який добре знав побут акторів, оцінив цю особливість п'єси.
Чи відомо чому Марко Кропивницький звернув увагу на цю історію?
Автор понад сорока оригінальних драматичних творів, поет і перекладач Шекспіра з російської, актор і режисер, композитор і антрепренер, чия трупа користувалася гучним успіхом у Петербурзі, Кропивницький нарікав на засилля поганого смаку в театрі. Скаржився про те, що глядачі вимагають від українських труп "тільки співу і танцю", що "шинкарі почали іменуватися директорами (театрів), буфетники стали фігурувати як бенефіціанти", а на театральних плакатах рясніють "етуалі з оголеними грудьми". І з гіркотою признавався своєму колезі: "Я знайшов, що акторові треба відійти в сторону від цієї реклами..." Робота над перекладом і переробкою тексту російського водевілю дозволяла Кропивницькому в непрямій формі висловити своє ставлення до всього цього. Однак, були й інші причини для звернення драматурга до п'єси "Лев Гурич Синичкин".
У 1875 році, працюючи як актор і режисер в галицькій трупі "Руська бесіда", Марко Кропивницький, з його слів, "наважився перевести на українську мову деякі російські твори", пояснюючи своє рішення суворою необхідністю: "тоді була поведенція, що коженв актор мусив задля бенефісу перевести яку-небудь твору - з польського або з німецького. Через що кожен актор мусив бути й автором". Так з'явився переклад водевілю "Лев Гурич Синиця". Через тридцять з гаком років, в 1909 році, драматург більш грунтовно переробив текст Ленського.
Кропівницький адаптував водевіль до української реальності.
Ця стара-нова комедія називалася "Актор Синиця, або Дебютантка на провінції", а в другій її редакції було збережено назву оригіналу, про що повідомляється у примітках до 6-томного зібрання творів драматурга. Втім, для заголовного героя п'єси, бувалого актора на амплуа "благородного батька", що піклується про сценічну кар'єріу своєї дочки, драматург підшукав ще й пестливе ім'я - Синичка.
Які ще нововведення запровадив Кропивницький в українському варіанті?
Перелицювання комедії на український лад спричинило не тільки перейменування її персонажів - Пустославскій став Пустославцем, Борзіков - Борзенком, Напойкін отримав прізвище "Напійко", а Мітька перетворився на Митька -, але й текстові зміни.
У репліці з п'єси "То ви з трупи пана Дюкова?" Кропивницький "припечатав" свого сучасника, який керував Харківським міським театром, де в 1881 році відбувся його дебют в нашому місті. Знаменно, що в рік 90-річчя з дня заснування "Березолю" - театру ім. Т. Шевченка, ім'я Дюкова прозвучить у виставі "Лев Гурич Синичка..." на тій же сцені, в турботах про яку проходили дні і роки цього театрального керівника, який знав толк в підборі акторів.
Не дивлячись на цензурні рогатки, що обмежували доступ на сцену творів "малоросійськихї" письменників, п'єса-переробка Кропивницького з деякими скороченнями отримала найвищий дозвіл для постановки. Автор призначав її для трупи Миколи Садовського, не сумніваючись, що і з купюрами вона знайде свого глядача.
У листі своєму близькому родичу І. Мар'яненку, згодом одному з провідних акторів харківської української драми, народному артисту СРСР, Марко Кропивницький писав: "Любий племінніку! / ... / Щодо водевіля Синичким, то Мушу сказати, що такі теми вічні. Доки існуватіме театр, інтриги закулісні не переведуться...".
Важкому життю провінційного актора, вимушеного у разі невдачі в одній трупі йти "по шпалах в найближче повітове містечко", Кропивницький присвятив нарис з промовистою назвою "З хліба на квас". Епіграфом до нього служать слова, які кожен із творців спектаклю "Лев Гурич Синичка, або Бенефіс дебютантки" швидше за все "тримає в умі", бо в них виражене те святе почуття любові до театру, яке не тьмяніє з роками, не дивлячись на всі труднощі акторської професії: "згаснуть тисячі світів, / але промінь той, творцем возженний, / пребуде у вічності століть." Ось такі "інтриги"!
2 
4880
Коментарі
4