Після виходу фільму Іван Приходько мав би прокинутися знаменитим

7

Це сталося випадково. Познайомився з Іваном Приходько, коли вибирав натуру для іншого фільм. Побачив дивну хату, ніби з ХІХ століття. Поруч знаходиться аеропорт "Бориспіль", і на тлі садиби злітали літаки. Сюрреалістичне поєднання. Пан Іван живе без водогону, майже не користується електрикою. Справили враження фактура, ця екзотика, хотілося поспілкуватися з ним, дізнатися більше. Що спонукає його жити таким чином. Почав знімати. Накопичилася чимало матеріалу. Колеги казали, шкода, якщо він нікуди не піде. Так це захоплення переросло в кіно.

В документальному кіно часто існує бар'єр між знімальною командою і героєм. В цьому випадку ця перешкода зникла дуже швидко. Майже з перших кадрів. У будинку Івана Приходька живуть собаки, кози, птахи. Він з ними так само спілкувався, як звертався до нас. Завжди щиро, у нього не було бажання показати себе з певної сторони.

 

Наївні художники – розповсюджене явище. Зазвичай вони або професіонали, або з напівпрофесійною освітою, які прийшли до такої стилістики. У Івана це склалося органічно. Його тітка Ганна Каленченко, інші родичі, вже кілька поколінь займалися малюванням. Він добре пам'ятає ті часи, коли хати по українських селах прикрашали малюнками народні майстри. Пише картини не від бажання зробити кар'єру чи стати відомим.

Поступово від розповіді про художника, спроби зафіксувати унікальні традиції, які відходять, я перейшов до питання його гармонійного стану. Ставлення до життя у чоловіка є таким, бо він потребує мінімум від соціуму. Харчується тим, що сам вирощує, за газ платити не треба. Бути гармонійним всередині йому допомагає робота з фарбами, занурення в малювання. Мистецтво – це духовна практика, в якій шлях важливіший за результат. Намагався дослідити, як досягнути того способу життя, якого дотримується пан Іван. Члени моєї команди, повертаючись зі зйомок, часто казали, що теж так хочуть. Навіщо стільки проблем і метушні. Час життя короткий, багато енергії витрачаємо на різні речі, і не залишається на головне. Моєму поколінню зануритися в такий спосіб життя потребує зусиль. Водночас багато селян віками так жили, були щасливі та не потребували більшого.

Багатьох вражала енергія пана Івана. Він літня людина, але його фізичні навантаження – коли працює на городі, чи тягне дрова з лісу - викликають захоплення. Як і його духовна та моральна чистота. Звучить пафосно, але це прості та конкретні вчинки, думки. Я зрозумів, що Іван винятково щаслива людина. Всі ми хочемо бути щасливими. А в нього це так просто виходить. І фільм – це мій пошук, як досягти такого дзену. Водночас Іван Приходько не відрізаний від світу. Занурений в проблематику свого села, корупційні проблеми так само є в цих місцинах. Його спосіб життя - не забирати щось з цього світу, а віддати, сприяти його покращенню.

 

Івану дуже подобається живопис Криволапа. Побачив по телебаченню, вразили його коні, їх пронизливі кольори. До того ж намагається відійти від традиційної техніки, опанувати акрил. Казав, такий класний мужик, хочеться з ним познайомиться. Ми запропонували Анатолію Криволапу зустріч. Він відгукнувся, погодився приїхати. Спочатку іронічно ставився, мовляв, якийсь дядько щось в селі малює. На місці створилася фантастична атмосфера. Вони одразу почали спілкуватися, знайшли спільну мову. Обмінялися подарунками, Криволап взяв картину і дерев'яного коника до своїх коней. Вийшов потужний епізод.

 

Матеріал сам диктує рішення. У моєму фільмі це герой та природа. Найвиразніші речі важко вигадати, їх можна побачити, схопити. Для мене важливими були органіка та простота. Буває, придумаєш, щось зняти. І якщо йде інакше, з'являється внутрішній супротив. Треба відпустити це відчуття. Покластися на випадок, який грає велику роль в кіно. Можливо, ти щось не розумієш, і саме випадок поведе кіно в правильний бік.

Був епізод на базарі, куди Іван Приходько запропонував поїхати. Хотів продавати свої роботи: картини, дерев'яні іграшки. Мали приїхати туди о п'ятій ранку, але машина зламалася, довго лагодили. Хоч вже був розпал торгівлі, все ж наважилися знімати. Так вдало встали, що нас не помітили. Загубилися в натовпі. Змогли зняти, як перехожі підходять до художника, він з ними спілкується. Якби ми приїхали з самого ранку, всі побачили б наші камери, і до нього ніхто б не підійшов.

 

Понад рік. Події у фільмі не є хронологічними. Нам важливо було показати повний рік - від зими до зими. Бо життя пана Івана йде за природними циклами. І зміни природи дуже сильно впливають на нього. У кожну пору року він має власні ритуали. Це суміш різних обрядів, але він відчуває, що саме такими вони мають бути. І ці ритуали пояснюють його ставлення до сонця, чому він так багато його малює. Художник живе і працює зі стихіями. Для нього природно звертатися до них, вони наповнюють його енергією до творчості та життя.

Великий пласт матеріалу не увійшов до фільму. Лінія, де пан Іван не відриваючи олівця від паперу, робить рисунки та розповідає своє життя. І ще кілька яскравих епізодів, які заважали органічній оповіді, порушували цілісність.

 

Іван Приходько ставиться до всього просто. Пішов дощ, то дощ. Купив Ощадбанк роботу - ну купив. Ми часто надаємо речам більшого значенням, ніж є насправді. Частину фільму ми зняли вже після виставки в Арсеналі, яка є фіналом фільму, і після того, як його роботу купив Ощадбанк і вона висіла у відділеннях по всій Україні. В епізодах, знятих до і після цього, на моє відчуття, художник є таким самим.

Я цікавлюся образотворчим мистецтвом, історією, занурений в матеріал. Мій герой не потребував моральних надзусиль. Його не треба було вмовляти, щось вичавлювати. Навпаки, цікаво. І зі мною працювала фантастична команда фахівців. Кіно - це завжди колективний труд. Кожен щось бачить зі своєї специфіки. Ми постійно все обговорювали, ділилися думками. В такий спосіб створювався фільм.

Я з кіношної родини. Дід Сергій Лисецький - режисер та оператор, мати Євгенія - художник-постановник. Це середовище з дитинства було мені рідним, постійно бував на знімальному майданчику. І більшість речей зараз приходить інтуїтивно. Мені завжди було цікаво придумати, як вирішити якусь історію. Розказати її, щоб це було цікаво. Найважчим в роботі режисера було писати купу різних паперів: календарно-постановочний план, сценарії.

 

Його вже відібрали на міжнародний фестиваль документального кіно HotDocs, який цьогоріч проходитиме онлайн з 29 квітня по 9 травня. Це престижний та поважний фестиваль, переможець у номінації краща міжнародна документальна стрічка претендує на розгляд Оскара.