Посилав з мискою взяти в магазині вареників. Продавщиці запитували: "Коли ж Параджанов заплатить?" – Роман Балаян

У столичному Національному центрі Олександра Довженка триває виставка за мотивами фільму "Польоти уві сні та наяву" 1982-го.

Стрічка розповідає про три дні з життя радянського інтелігента Сергія Макарова напередодні святкування його 40-річчя. Переживає кризу середнього віку. Не може знайти собі місця у суспільстві епохи занепаду тоталітарної імперії.

Про фільм розповідає режисер Роман Балаян.

"Завжди наголошував, що головний герой - позитивний, - каже Роман Балаян. - Хочу, щоб його дослідили та зрозуміли. На одному з перших показів на мене накричала жінка з залу: "Який же це позитивний герой? Це мій зять, який кинув мою дочку з двома дітьми!". Не всі люблять Макарова. Мені взагалі не подобається, коли українські журналісти пишуть: "Фільм мав шалений успіх". Це неправда. Шість мільйонів глядачів - на той час це ніщо. Були й 70 та 80 мільйонів. "Польоти уві сні й наяву" крутили на задвірках за наказом міністра культури. Бувало, що глядачі уходили з фільму. Це нормально, теж так роблю. "Польоти…" півроку пролежали на полиці. А коли презентував, радянські чиновники сказали: "Кіностудія Довженка знімає такі чудові фільми. А Балаян відкотив студію на 20 років назад. Нехай "Польоти" у себе там в Україні крутять".

У Києві фільм сприйняли гірше. Деякі глядачі казали: "А де ж тут Україна? Одні московські артисти. Це не український фільм". Хоч знімав про радянську інтелігенцію. Чехи і угорці носили мене на руках, а тут дифірамби не співали.

Слабкість моїх фільмів в тому, що актор грає те, що хочу я. Мабуть, це погано. Перед дублями я завжди проговорював початок тексту. Артист вимушений копіювати мій погляд та жести. Інші режисери люблять акторам розповідати цілі біографії персонажів. Я ніколи так не робив, рідко репетирував.

 

Про фінал фільму було багато теорій. Одна з глядачок побачила в тарзанці символ маятника, кидання з крайності в крайність. Я взагалі про це не думав. Один кінокритик написав: "Макаров біжить в червоних макосинах, бо під ним земля горить". Так з цього сміявся. Бо насправді просто не було іншого взуття. Глядач помічає, тільки коли актор рухається, робить щось динамічне. Я ж знімав багато крупних планів. Коли Макаров просто дивиться в вікно, наприклад. Є деталь, яку всі не помічають, а мені вона важлива. Коли в сцені святкування дня народження Макарова принизили, змусили під столом кукурікати. А він потім відходить та підстрибує з криком "Оп". Ніби-то усе одно вищий за них.

Кінцівку "Польотів" планував іншою. Макаров мав задуматися та впасти з дерева. Потім його мертвого знайшла б героїня Людмили Гурченко. Але під час зйомок випадково побачив стіг сіна посеред дороги. Усе відмінив. Зняли фінал за 15 хвилин. Я так званий режисер-імпровізатор. Що прийшло в голову, те і зробив. Я не серйозний, мені це подобається.

 

Вважаю себе учнем Сергія Параджанова. Він типовий геній. Не дивився новини і не читав газети, але міг сходити в магазин і розповісти обстановку в усьому СРСР. Любив принижувати колег-режисерів. Давав завдання, наприклад, "вода з газом". Одразу ж робив етюд на хвилину або дві. А я б таке й за місяць не придумав. Посилав мене з мискою взяти в магазині вареників. Продавчині у мене запитували: "Коли ж Параджанов вже заплатить?".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Висміюю символи романтичного кохання - художник

 

Кожен режисер повинен думати, що він геній. Якщо так не вважає - це погано. Не важливо, які при цьому знімає фільми. До 1979 року я вважав, що буду не гірше за Сергія Ейзенштейна. Потім заспокоївся. Став більш уважний до сім'ї, я ж з Кавказу. Зайняв свою просту нішу, з якою змирився. У світі тисячі режисерів, які краще за мене. Ну і що? Був би генієм, якби міг суміщати мистецтво і кіно. Як фільм "Хрещений батько" з Марлоном Брандо. І дурню, і критику подобається. Ось якби міг створити таку золоту середину, був би великим".

×