"Показую іноземним каналам протигаз. Бо Росія може застосувати хімічну зброю" - співак Тарас Тополя

Разом з іншими музикантами гурт "Антитіла" розуміли, що війна з Росією невідворотна. Знали загрозу й готувалися до майбутньої ескалації. Коли в грудні торік Верховна Рада проголосувала за закон про Тероборону – вирішили вступити до її лав. У середині січня закон підкріпили низкою нормативно-правових актів – ТрО стала частиною ЗСУ, підпорядковується Сухопутним військам. Разом із музикантами Сергієм Вусиком і Дмитром Жолудем долучилися до її лав як резервісти. Форма контракту дозволяла поєднувати з цивільною роботою. Могли займатися тією справою, до якої звикли – музикою. Але приділяти певний час на вишкіл. Захищати країну зі зброєю було усвідомленим рішенням.

Зняли ролик про ТрО – вирішили зробити промо-кампанію. Хотіли, щоб цивільні долучалися до такої форми служби. Вона корисна для держави, посилює її оборонну здатність. Збиралися відзняти другий ролик, як 24 лютого Росія атакувала Україну. Ми всі пам'ятаємо цю ніч і ранок. З того моменту наша промо-кампанія завершилася – почалася реальна війна.

До війни неможливо бути готовим, поки ти не взяв участі в бойовому зіткненні чи не потрапив під обстріл і не стріляв у відповідь. Зараз діємо як евакуаційна бригада для поранених вояків. Головне завдання: вчасно зупинити кровотечу, надати першу медичну допомогу й максимально швидко евакуювати людину до реанімації чи хірургії. Допомогла наша психологічна стійкість, розуміння, що таке військова служба. Ми із Сергієм Вусиком закінчили університет МВС. А Дмитро Жолудь два роки служив у внутрішніх військах, тепер це Національна гвардія. З 2014-го займалися волонтерською діяльністю. Знали, що таке засоби захисту, зброя, як стріляти з пістолетів, автоматів. Стріляли в тирах, на навчаннях, маємо навички тактичної медицини. Але це небо й земля в порівнянні з тим, коли потрапляєш у реальну бойову ситуацію. Війна почалась у таких масштабах, до яких не були ані ми готові, ані вся країна. Ніхто не розраховував, що будуть такі масовані авіаудари, росіяни почнуть бити стратегічними ракетами по інфраструктурі й мирному населенню.

Спочатку в нас був великий Майдан. Потім він самоорганізувався і згуртувався. Зараз вся країна перетворилася на сучасну Січ. Із такими козаками, які й куліш зварять, і картопельку можуть посадити, і москаля вбити, якщо треба.

 

З'явилася ненависть до росіян, яку не відчував раніше. Презирство й огида.

Тісних контактів із росіянами ми не маємо з 2014 року – з моменту, коли анексували Крим і розв'язали війну на Донбасі. "Антитіла" закрили для себе будь-які історії в Росії – концерти, гастролі. Нас запрошували 2014-го на головну сцену найбільшого російського рок-фестивалю "Нашествие", ми відмовилися. Потім кілька разів були пропозиції. Остання була рік тому – відкривалось якесь рейтингове гумористичне шоу на ТНТ. Обіцяли в листуванні, що це буде вау, і хотіли нашу пісню "Маскарад" зробити саундтреком до цього шоу. Ми красиво відмовили. Сказали, що готові продати цю пісню, але рахунок на благодійний фонд і гроші підуть на забезпечення українських військовослужбовців. Вони й злилися. Приблизно таке спілкування було в нас із російськими фашистами.

Кілька разів я написав колишнім знайомим у Росії. Продюсеру гурту "Мумій Троль" Леоніду Бурлакову. До війни, коли ще виступали в Росії, були в нього вдома. Він тоді організовував концерти в Москві й Петербурзі, збирав творчий креативний кластер на наших виступах. Написав йому на третій чи четвертий день повномасштабної війни, бо побачив, що він мовчить. У нас тут третій день винищують український народ, а в нього на сторінці фотки з концерту Земфіри. У нього війни немає. Я йому написав у коментарях кілька тих слів, які відчував на той момент, Він одразу їх видалив.

Діалогів із фанатами Росії давно не веду. Була спроба поговорити в перші дні війни. Тоді вся країна намагалася донести до росіян, матерям військовослужбовців усю трагедію, яка відбувається в нас. Що це дійсно війна. Зрозуміли, що це безнадійно.

Місяць як остаточно усвідомили, що ми протистоїмо рафінованому злу. Але те, що відкрилося нашим очам у Бучі й Ірпені, не має прощення (на фото й відео зі звільнених від російських окупантів територій – братські могили, зґвалтовані й підпалені жінки, діти, з яких знущались і яких катували, розчавлені танками трупи. – Gazeta.ua). Тим, хто каже, що винен лише Путін - потрібно тицяти мордами в ці фото. Невинних людей ґвалтував, розстрілював, катував російський солдат. А разом із ним – 80% россіян, які в своєму побєдобєсії підтримують цього солдата (за останніми опитуваннями в Росії – після вторгнення на територію України підтримка Путіна зросла, зараз вона становить близько 83 %. – Gazeta.ua) . У будь-якому куточку світу, кожному виродку з триколором за це буде помста. Це не народ, це біологічний різновид виродків, гнійник на тілі Європи. Але ми перемагаємо. Настане час і за все буде відплата. Вона вже настає. Але варто зберегти ці страшні фото, щоб, коли ми виграємо війну, не зробити помилку й не забути.

Пощастило, що не маю родичів у Росії. Уберіг Бог від тих мук і страждань, які є в багатьох українських родинах.

Дружина з дітьми виїхали з України. У перший же день, коли почалася війна, батько вивіз їх на нашому авто з Києва на західну Україну. Два тижні вони були там. Коли вже переконав їх, що це надовго й що потрібно повертатися до рутинного життя, у якому основним пріоритетом має бути виховання та освіта дітей, Олена погодилася. Три тижні вже вони у батьків у США.

Зараз, коли думаю про свою родину, буваю сентиментальним. Одна справа, коли ти на гастролях в Америці. Були неодноразово – мали й 8, і 12 концертів. Не бачиш рідних, але водночас розумієш, що причина того, що не разом, хороша, ти займаєшся справою життя. У творчому процесі легше. А коли не бачиш кохану, дітей понад місяць і водночас розумієш, що так сталося через те, що тебе розлучила війна, – іноді це призводить до сентиментів. Коли спілкуєшся відеозв'язком із дружиною, діти розповідають віршики, які вони вивчили для тебе. Маруся, яка в нас найменшенька, підросла, починає якісь слова перші говорити, усміхається, щось співає. Такі речі тамують дихання. Сумуєш, що ти зараз не там. Але це хвилинна слабкість. Далі розумієш, що твоє завдання тут зараз. Якщо ти його не виконаєш правильно – у цих любих дітей і коханої не буде того майбутнього в Україні, на яке вони заслуговують. Жодного разу не мав думки виїхати на час війни за кордон, як і інші музиканти гурту.

Спокійно ставлюся до людей, які не беруть до рук автомат. На це в чоловіків може бути маса різних причин – особисті переконання, страх. Навіть у лавах ТрО була ситуація, коли людина прийшла й каже: "Хлопці, я боюся". Краще, щоб відійшов із передових позицій. Війна передбачає, що за потреби вояк битиметься, можливо, буде поранений чи помре.

Кожен має бути ефективним на своєму місці, робити свою справу для країни. Навіть за кордоном. Скільки людей сидять у Польщі, допомагають знайти необхідні речі, не сплять ночами, доправляють продукти, медикаменти. Важливі люди, які зараз повертаються на свою роботу й роблять її сумлінно. Економіка має працювати. А особливо економіка країни, яка перебуває у війні. Вона ще вразливіша до різних чинників. Якщо працюватиме добре, то й армія буде забезпечена добре.

Зневажаю тих, хто зараз "зливається" з країни, знімає з себе функції громадянина. Є різниця між людиною і скотиною. Є певна категорія людей, які попри певні закони, морально-етичні установки в суспільстві платять хабарі в тисячі доларів, щоб виїжджати з країни на своїх дорогезних авто, вивозять майно. Коли тікають чоловіки, які можуть працювати на перемогу, допомогти країні навіть не на лінії фронту, – це огидно. Найгірше, що вони повертатимуться, коли Україна переможе величезною ціною. На сьогодні вже десятки тисяч убитих цивільних і військових, мільйони скалічених доль, тисячі скалічених людей. Коли такою ціною Україна вигризе цю перемогу й почнеться процес відновлення – утікачі повернуться на своїх дорогих "мерсах". Їхатимуть через розбиті війною дороги, матюкатимуться і пітнітимуть у передчутті великого дерибану. Це буде нашим завданням – не допустити, щоб ці масні на руку чорти вкрали майбутнє нашої країни після вистражданої перемоги.

Зараз спостерігаємо велику кількість лицемірства, пристосуванства артистів, які раніше паслись у Російській Федерації. Для них не було нічого страшного в тому, щоб співати там. У найкращому випадку вони обманювали себе, що це нормально. А в найгіршому – прекрасно розуміли, що Росія вже напала 2014-го, уже анексувала Крим. Вони закривали на це очі, бо мали свої мотиви – фінансові, ідеологічні. І ось ці люди почали адаптовуватися до ситуації. Хтось – шмарклями й сльозами, бо в район, де жили його батьки чи він, скинули бомбу (ідеться про співачку Світлану Лободу. – Gazeta.ua). Починає усвідомлювати, що це війна, що Росія – ворог.

Хотілося б вірити в те, що зараз формується національна ідея. Зараз ми проходимо етап ненависті – наша єдність тримається навколо протистояння ворогу. Є уособлення зла, яке чітко окреслене в своїх діях і намірах. Весь народ стоїть проти нього. І в цьому зараз є головна рушійна сила нашого поступу вперед. У нашому спільному організмі температура 40 градусів, імунна система викидає всі ресурси, щоб побороти заразу. Організм має прийти в нормальну температуру, реабілітуватись і почати працювати в нормальному режимі. Про формування монолітної фундаментальної національної ідеї можна говорити, коли зло буде подолане. Тоді вже бачитимемо, дозріли ми до того, щоб називатися Нацією чи нам ще треба трошки попрацювати.

 

Мали створити телеміст із британським співаком Едом Шираном, але організатори відмовилися, бо ми в одностроях. Нам сказали прямо – оскільки ви зі зброєю, то ви не вписуєтесь у картинку. Наражаєте на ризик роботу нашої організації, яка допомагає лише цивільним і працює в гуманітарному напрямку. Ми прийняли цю відповідь. Під час концерту зібрали десятки мільйонів фунтів стерлінгів, які точно підуть на допомогу українцям.

Позиція організаторів концерту збурила хвилю протесту на Заході. У своєму відеозверненні ми порівняли цю ситуацію зі станом речей у світовій геополітиці. Коли одна з організацій колективної безпеки НАТО відмовляє Україні в усьому. Зрештою, вона нам нічого й не винна. Але в морально-етичній площині це має не найкращий вигляд. Розумієш, що є якісь принципи, а є колективний договір. Може, варто виходити з якихось принципів, нормальних рамок, робити ті вчинки, які тобі підказує совість. Скажімо, НАТО відмовляє нам, але ми знаємо, що Велика Британія продовжує постачати таку необхідну для нас зброю. Так само й тут – організатори відмовили, а Ед Ширан погодився, матимемо спільні проєкти.

Показую іноземним каналам протигаз. Останніми днями розповідаю про те, як ми готуємося до завершальної атаки – маємо в штабі протигази, бо Росія з великою імовірністю може застосувати хімічну зброю. Про це вкрай важливо говорити іноземцям в контексті риторики Байдена й НАТО. Таке враження, що це якась гра в пінг-понг. Ніби чекають на якісь експерименти міжнародного терориста путіна над українським народом. Тримають так, ніби: ну, якщо вони це зроблять, то тоді ми вже відреагуємо, посилимо санкції. Європейці скептично ставилися до перспективи нашої перемоги, зараз скепсис трішки зменшився. Але однаково крізь пальці дивляться на ескалацію, можливість застосування хімічної зброї. А коли ти їм про це нагадуєш, показуєш протигаз – потворну гумову маску, яка дивиться з кадру, – це дає ефект.

В інтерв'ю іноземним ЗМІ ми найперше доносимо, що Україна бореться. Україна – сильна й ми ведемо контрнаступ на різних фронтах. Уже окреслюють оперативно-тактичну перемогу, коли наші Збройні сили починають відвойовувати містечко за містечком і просуваються вперед, відтискаючи окупантів.

На війні додалося віри в український народ. У певні моменти відчував катарсис від того, наскільки ми круті в єдності, спільно боремося, на що ми здатні. Думаю, не тільки я переживав емоційні стани в перший тиждень війни.

Ніколи не був великим поціновувачем матеріальних речей. Хоча можу собі дозволити. Учора на завданні ми були доволі довго в Ірпені. Бачили цю всю нерухомість, красиві будинки й машини, які не встигли виїхати. Усе розтрощене, розвалене. Їдеш і думаєш: дай Боже, щоб ці люди були живими. Війна розставляє правильні акценти, усім трохи вправить мізки.

×