Покажуть виставу про Олену Телігу та інших поетів, що постраждали від тоталітарних режимів

 

6 жовтня у рамках Міжнародного поетичного фестивалю Meridian Lutsk відбудеться прем'єра вистави "Монодії в червоному" луцького театру-студії "Гармидер". Спектакль розповідає про сімох поетів різних країн.

"Всіх героїв вистави об'єднує Друга світова. Головна тема — переміщення, - розповідає режисерка Руслана Порицька, - Кожен з семи поетів народився в одній країні, але вимушений був залишити батьківщину. Через репресії проти своєї національності, громадської, політичної позиції.
Олена Теліга — народжена в Москві, українська поетеса. Загинула в київському Бабиному Яру від рук нацистів. Пауль Целан — єврейський німецькомовний поет із Чернівців. Після приходу на Буковину радянської влади емігрував до Франції. В Парижі покінчив життя самогубством.

Лариса Геніуш — білоруска, 8 років відсиділа в таборах ГУЛАГу, її ім'я досі не реабілітоване на батьківщині. Марія Ундер - естонська поетеса, перекладена 26-ма мовами. Неодноразово номінувалась на Нобелівську премію. Від комуністичного режиму втекла в Швецію. Нобелівський лауреат Чеслав Мілош — литовський поляк. Спочатку співпрацював з комуністами, але побачивши фальшиву сутність нової влади, попросив політичного притулку у Франції. Зузанна Гінчанка – єврейка, яка жила у Рівному і писала польською. Її поезія стала сенсацією у міжвоєнній Польщі. Наприкінці Другої світової її стратили нацисти. Поляк Юзеф Лободовський працював у Луцьку, видавав тижневик "Волинь". З початком війни вступає до Польського війська. Від німецького полону через Угорщину і Францію йому вдалося втекти в Іспанію.
Ми хотіли показати, як війна змінювала цих поетів. Подумати як би склалося їхні життя в іншому часі. Зараз ми теж почали цей термін вживати - "якби не війна". Разом з тим, ми намагались брати різні історії. Герої вистави різні за темпераментом, характером, за відчуттям цієї трагедії".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На фестиваль Meridian Lutsk приїде зірка польської поезії

Як створювалась вистава?

"Ми її називаємо лабораторною. Це був творчий експеримент. З командою "Гармидеру" виїхали до Карпат. У Ворохті на Івано-Франківщині 8 днів були закриті від зовнішнього світу. Мета була повністю акумулювати психічні, розумові сили. На цій межі фізичних можливостей дійсно відкриваєш у собі нові риси. Кожен актор розповідає історію свого персонажа мовою тіла. Це важко пояснити, тому що форма специфічна. Намагалися створити свою історію самотужки. Тобто це не жорстка сценарна і режисерська робота.
У результаті за формою - це тексти, поезія і пластика. "Монодії в червоному" - це 7 моно-історій. "Монодії", якщо зазирнути в словник, означає "жалобна пісня". Наша вистава - це і є така пісня за кривавим ХХ століттям. Ми спробували відчути колір того часу, і вирішили, що це червоний. Це колір війни, крові, тоталітаризму, який нас поглинув на десятиліття. Ми не претендуємо на наукове дослідження особистостей поетів. Брали інформацію, яка на поверхні. Висмикували ті факти, які здавалися нам важливими, тими, що наповнювали емоційне поле героїв".

Чому обрали саме час Другої світової?

"Цей період історії здався нам не до кінця відкритим. Українці тільки нещодавно почали казати, що це Друга світова, а не Велика вітчизняна. В цій трагедії винні два тоталітарних режими, а не один, як нам говорили раніше. Тобто є ще багато невідкритих сторінок. Війна знайома сучасним українцям. Її потрібно проговорювати, не можна мовчати про те, що в нас зараз відбувається на Донбасі. І хоч ми прямо про це не говоримо у виставі, у глядачів мають виникати паралелі, якісь алюзії".

×