Падіння Московії та вража кров: про що говорили українці на унікальному фестивалі "Ше.Fest"

32

Наприкінці серпня в Моринцях пройшов традиційний фестиваль "Ше.Fest". Він присвячений пам'яті Тараса Шевченка.

Захід проходить щороку із 2014-го. Він є благодійним – організатори збирають кошти на допомогу воїнам ЗСУ. Цьогоріч девізом фестивалю стали слова: "Шевченко чинить спротив".

"Ше. Fest" - популярний фестиваль серед українців. Чимало людей приїхали побувати на ньому з інших областей. Кореспондентка Gazeta.ua поспілкувалася з людьми про сам захід, дізналася ціни. А також поговорила про другий рік повномасштабної агресії РФ та про те, як на думку українців війна має завершитися.

ЩИРА АТМОСФЕРА

- "Пусти свиню під стіл, то вона вилізе й на стіл". Віддай кацапам частину нашої землі, захотять ще більше. Ні в якому разі не можна розмінювати їхній поганий мир на українські території, - каже Іван Руснак, чоловік у білій полотняній сорочці років 60-ти. Фотографує біля фотозони свою дружину. - Враження прекрасні. Вже придбали сувенірчики з тематикою "Ше.Fest". Зробили донати у скриньки, розставлені по локації біля фотозон. Небагато, але свій внесок зробили.

Чоловік приїхав на "Ше.Fest" вдруге. Попередній раз був у 2021 році.

- Атмосфера, як і той раз - щира, доброзичлива. Помітив, що значно менше стало повсюди російськомовних, - додає.

Поряд біля фотозони із великою стогривневою купюрою із потретом молодого Тараса, банкою для донатів та тюків із соломою, позує білява усміхнена жінка у вишиванці та червоному намисті. Називається Наталією Руснак, дружиною Івана.

- Ми приїхали з батьківщини Їжакевича. Хто це такий? - "учительским" тоном запитує.

Фото: Наталія СОКОЛАН

Визнаю, що не згадаю Івана Сидоровича Їжакевича.

- Він ілюстрував "Кобзар" Тараса Григоровича Шевченка. Родом із села Вишнопіль, яке на Тальнівщині, тепер це Звенигородський район, - тріумфально говорить жінка. - Я раніше працювала директором школи у Вишнопільській школі, дуже багато зробила, щоб популяризувати творчість Їжакевича і зв'язувати її із творчістю Шевченка. У школі ми зробили тематичний розпис-фойє творчості Їжакевича з віхами життя художника, і роботи тематики Шевченка.

На просвітницькій галявині триває виступ казкаря Сашка Лірника. Він - незмінний гість і улюбленець публіки фестивалю. І от знову зібрав зграйку діток біля сцени, закінчує читати казку.

- Книг надрукованих я вам не продам, бо всі давно розпродав, а от хто хоче - заповнюйте візитівочки. Я усім охочим безкоштовно надішлю на пошту аудіоверсію своїх казок, - наприкінці каже казкар. Додає, щоб не вірили дурним брехням про нього в інтернеті.

 

Поряд розгорнуло свій стіл із книгами видавництво "Віхола". Там три книги Ольги Дубчак "Бачити українською", "Перемагати українською", "Чути українською". Вона - серед суботніх спікерів. Загалом близько 40 найменувань книг. Люди підходять, гортають книги, щось купують. На лавці вздовж стежки сидить літній чоловік у вишитій сорочці. Сиві козацькі вуса, на лобі сонцезахисні окуляри. Розмовляє із жінкою.

ВОЛОНТЕРИ

74-річний Павло Сідак, працював інженером, зараз волонтерить. Приїхали утрьох власною автівкою із міста Мерефа на Харківщині утрьох. З командою однодумців, жартує Сідак.

- Українська нація відроджується. Такі заходи під час війни дуже потрібні. Вони надихають, - говорить. – Вони (росіяни. – Gazeta.ua) прийдуть і уб'ють. Втомитися - значить, здатися. А здаватися москалям - не час.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Фатальна помилка. Фестиваль у Варшаві, на якому мали виступати українські зірки, скасували через спонсорів з РФ

Чоловік із двома жінками подолали відстань у 564 кілометри.

- Відкриття дуже сподобалося. Спів академічного гурту. Усе продумано. Потужно. Спробуємо і борщ з карасями, і свій кулішик зваримо, і вас пригостимо, - додає пан Павло мружачись. - Не сподобалися дороги. Тут, в серці України, невже не можна зробити, щоб люди не по ямах їздили, а по нормальных дорогах? Черкаси - ще більш менш, а далі "дорога", що не дай Бог. І інтернет тут дуже слабкий.

Поряд із чоловіком 67-річна Світлана Білякова - білявка у сорочці, вишитій чорною мережкою та окулярах із чорною тонкою оправою. Викладає українську мову та літературу в школі.

- Ми відкрили волонтерський центр "Добрі справи". Плетемо сітки. Формуємо український простір навколо себе. Зараз нам дуже потрібна емоційна підзарядка. Такі заходи відновлюють віру, дають наснагу на завтрашній день після недавно зруйнованої школи у Ромнах на Сумщині. У нас в Мерефі також в школу поцілили. Хочеться не зневірюватися, а навпаки. Ми і так працюємо і будемо працювати. Але десь треба ще брати сили і натхнення. У волонтерському центрі я рятую себе і свою душу.

 

До пари підходить невисока із хвилястим волоссям жінка у світлій, оздобленій вишивкою майці.

- Цю поїздку ми планували давно. Як побачили рекламу по телевізору, і у Фейсбуці багато писали друзі. Недавно вернулися з Холодного Яру з "Фестивалю нескореної нації". "Українська" тематика, відродження нашої свідомості, підняття нашого духу - це необхідно. Ходити тут можна і тиждень. Кожна локація - окремий світ. Навіть обрати складно, - розповідає 68-річна Тетяна Селезньова, гідрогеолог, депутатка Мерефянської міської ради.

Світлана розповідає, як з першого дня допомагають ЗСУ, переселенцям, людям з деокупованих частин Харківщини.

- Плетемо сітки, шиємо маскувальні халати, кікімори, кавери, мотанки, чуні на зиму. У нас багато роботи. Ми не втомилися. Треба вистояти. І перемогти. Коли збираємося нашим гуртом, обмінюємося новинами. До нас часто приїздять військові з фронту. Коли запитуємо як справи, то вони нас жаліють, кажуть: "Все добре". А нас не потрібно жаліти, нам треба реально знати. Ми не з тих, що плачуть і жаліються.

СВІДОМЕ ПОКОЛІННЯ

Починається повітряна тривога. Глядачі і виступаючі переривають виступ і прямують до укриття. Воно у дворі неподалік. Частина відвідувачів лишається сидіти на тюках із сіном.

- Не хочу спускатися, там душно і спекотно, - каже рудоволоса дівчина у давній полотняній вишиванці з коралями і дукачами на шиї. Поряд чорнявий хлопець у окулярах обіймає її за талію. У їхньому гурті ще одна молода дівчина підстрижена під "каре".

 

- Раніше, навіть до 2014 року, на виступ якогось гурту, який співає українські пісні - когось із знайомих було дуже важко затягти. Треба було умовляти, розказувати, який він класний. Тому, що все українське асоціювалося з сільським, прозаїчним, нецікавим. А зараз це дуже популярно, - каже художниця 32-річна Ольга Курська із Черкас. - Я бачу 18-річних дівчат, які ходять в реконструйованих прикрасах, які були 100 років тому. Вони кожну прикрасу можуть ідентифікувати, знають назву. Якщо вони в 18 років витрачають свої кошти не на новий ґаджет, а на давні прикраси - можемо будувати нове свідоме покоління українців.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Весілля без молодят чи незаконна торгівля: як в Україні відбувся скандальний фестиваль борщу

Такі заходи потрібно проводити і під час війни, переконана Ольга.

- Сюди приїздять не тільки цивільні, а й військові на ротації, які хочуть провести час зі своїми родинами, відпочити від війни. Це можливість людям побачити один одного, згуртуватися, на один-два дні зробити перепочинок, - говоорить. - На другому році повномасштабної війни всі трішки адаптувалися. І, попри біль і сум, почали шукати і знаходити радість в повсякденних речах. Я найбільше щаслива, коли повертаються наші з-за кордону.

- Як ставитеся до розмов, які інколи виринають – про мир в обмін на частину територій? – питаю.

- Не думаю, що хтось всерйоз сприймає ці розмови. Сподобалося, як Зеленський коментував: "Готові обміняти на мир частину Бєлгородської народної республіки", - відказує Курська.

 

Біля входу до підвалу лунає відбій. Повітряна тривога тривала з 13:38 до 14:08. Із підвалу повільно виходять люди. Скаржаться на спеку ззовні, у підвалі було прохолодніше.

- Я щаслива зустрітися, обійнятися з людьми, сказати, що ми живі, ми тут, ми боремося, і нас не зупинити – не зважаючи на те, що Росія має плани поховати нас і щоб ми не вставали, кайдани не рвали і їхню вражу кров лишили при них. Але ми будемо робити навпаки, - каже засновниця і організаторка фестивалю 34-річна Юлія Капшученко-Шумейко. Приїхала з Броварів на Київщині. На ній чорна футболка із Шевченком в образі Мамая, бейдж організаторки та коротка джинсова спідниця. У руках записники - Для мене "Ше.Fest" - це психотерапія. Під час його організації, це пару місяців до того, я більше зарядилася, ніж втомилася.

Цього року фестиваль найцінніший за всі попередні рази, продовжує організаторка.

- Бо твориться в меганепростих умовах, - пояснює. - Ми не мистецький фронт. Хочемо показати військовим, що ми достойний тил. Що можемо зібрати щось і на перемогу, і розставити нації правильні акценти, і розповісти про Шевченка. Цього року більше про його ідеї вільної України, боротьби, незалежності. "Ше.Fest" у цьому році робили за нуль гривень. Це задача нереальна в принципі, тому в нас є певна кількість партнерів. Сцену нам дав наш знайомий, апаратуру привіз музичний гурт "Критий Заміс", на різних умовах нам безкоштовно надали екопосуд для харчування волонтерів. Отак по нитці, "зіткали" фестиваль із таких пазликів людської допомоги.

 

Ми хочемо максимально акумулювати наявний ресурс на гроші, продовжує Юлія.

- За них придбаємо дрони-камікадзе для члена нашого оргкомітету - Ігоря Двигала, який зараз в ЗСУ.

ВІЙНА З РІЗНИХ БОКІВ

Діана Вівчарик, русява, довгокоса жінка, приїхала на фестиваль із Черкас із чоловіком і 6-річною донькою. Хотіла привезти додому сувенірів чи інших шевченківських речей, які стануть експонатами, оскільки працює у музеї "Кобзаря".

- Довелося поєднувати інтереси особисті, робочі і дитячі. На просвітницькій галявині, донька впізнала письменницю Ларису Ніцой, придбали книгу, сфотографувалися, поговорили. Поки дитина була на майстер-класі із малювання натюрморту, я порозглядала і придбала сувеніри. Гості і місцеві люди чекали цього фестивалю, раділи, - розповідає Діана. - Цього року ярмарок не такий різноманітний, як позаминулого, наприклад. Купила фестивальні футболки, марки, конверт і шеврон із Шевченком-Мамаєм.

 

- Ми хочемо зосередити увагу, що війна не відбувається десь на прифронтових територіях, вона відбувається по всій Україні. Це війна за наше виживання, - розповідає організаторка просвітницької галявини Наталія Ярошенко, яскрава білявка у чорній футболці і чорних окулярах зверху. - Про це писав Тарас Григорович. На це вкотре хочемо звернути увагу різних аудиторій, різних вікових категорій. Тому ми створили 12 абсолютно різних локацій з авторами і авторками, презентаціями, концертними виступами, аби кожен із нас міг знайти місце у цій великій війні. Хочемо показати війну з різних боків. Це історія, музика, поезія, вплив війни на довкілля і навколишнє середовище, психологія і психоемоційні стани. У кожній презентації ми зможемо знайти відголосок того, що ми зазвичай можемо прочитати у словах Шевченка, але інтерпретувати це під сьогодення.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: З волохатим горохом та "без води": п'ять унікальних рецептів борщу, які здивують

Наталія Ярошенко – еколог. Вивчає вплив війни на екосистему України.

- Ми з командою створили комікс. З повномасштабною війною я почала, крім науки, вести ще й екологічну просвіту. Кожна історія пов'язана з тією чи іншою територією України, які найбільше постраждали від російського вторгнення, - розповідає. - Головними героями є підлітки Юрко та Мирослава з Київщини. Вони намагаються втекти від війни, але бачать усі екоциди, злочини проти довкілля, до яких призвели росіяни. Ми намагалися підліткам і дітям показати війну через злочини проти українських ландшафтів, українського довкілля. Кожен з регіонів страждає по-особливому, на одній території найбільше постраждали ландшафти, на іншій - національні парки. Історія закінчується позитивно. Діти повертаються до більш-менш безпечного Києва.

Книгу коміксів віддають за донат від 100 гривень.

РУЧНА РОБОТА

55-річний Леонід Ключніков зі Сміли у помаранчевій футболці "ШеФест" та жовто-блакитною стрічкою на сумці - спочатку говорити відмовляється. Коли дізнається, що на камеру його знімати не будуть, то передумує.

- Я тут уже в восьмой раз. Був усі рази. З самого початку. Товчуся на просвітницькій галявині. Буваю на театральній. Зустрічаю тут багато друзів.Моє життя від початку повномасштабної війни не змінилося. Залишаюся вдома, працюю, - розповідає Леонід. - Я проти будь-якого обміну миру на території. Перемога України настане, коли впаде Московія. Свій внесок роблю донатами. Тут поки не донатив. Планую кинути в скриньку 200 - 500 гривень.

 

На фестивалі працює ярмарка майстрів. Тут можна придбати дерев'яний посуд, прикраси ручної роботи, гончарні вироби. Останні коштують від 60 до 500 грн. В цілому ж різні вироби можу купити за суму до 1000 грн.

На початку ярмарку біля гончарного кола стоїть чоловік у вишитій сорочці та заляпаному глиною фартусі. На голові пов'язана піксельна бандана та сонцезахисні окуляри. Позаду табличка із іменем: Микола Світайло та номери телефону. Написано, що проводить гончарні майстер-класи та виготовляє гончарні вироби під замовлення.

- Ось так береш кавалок глини і кидаєш його на коло. Не сильно, але і не слабо, - каже пан Микола 5-річній дівчинці із боді-артом квіткою на щоці. Вона зосереджено намагається кинути глину так, як показав майстер. Поруч на телефон знімає процес мама.

 

Гончар на "Ше.Фест" приїхав вперше. Живе в Кропивницькому.

- Майстерка для дитини вартує 250 гривень. Але сюди входить подальше допрацювання виробу, який зробила дитина. Батьки залишають телефон. Я упродовж місяця "чаклую" над чашкою, горщиком, вазочкою чи підсвічником, який зробили у мене на занятті. Прироблюю ручку, сушу, зачищаю, полірую, випалюю в електропечі близько 14 годин, далі "купаю" виріб у фермерському молоці, щоб закрити пори і зробити колір темнішим. Потім сушу при меншій температурі і тоді вже надсилаю поштою глиняний витвір.

×