Про Голодомор усі знали. Але мовчали - французький історик

В Україні були 4 млн прямих жертв Голодомору 1932-1933 років і пів мільйона непрямих (українські дослідники схиляються до кількості 7 млн жертв. - Gazeta.ua). Загинули більше, ніж від голоду в Росії та Казахстані разом узятих. Про це каже французький історик Ніколя Верт.

На Х Міжнародному фестивалі Книжковий арсенал у Києві представив книжку Les grandes famines soviétiques. Робочий переклад назви - "Голод у СРСР. 1930 роки". Вийшла у Франції торік. Містить розділи про Голодомор в Україні, голод у Казахстані та регіонах Росії - Поволжі, Сибіру, Уралі. Над виданням працював з українськими істориками в наших архівах.

‒ Питання організованого голоду в Радянському Союзі важливе для розуміння історії, - говорить Верт. - Але тривалий час не перебувало в центрі уваги європейських науковців. Тему радянської репресивної системи пов'язують головним чином із ГУЛАГом завдяки Солженіцину. Моє завдання – донести правду, яку на Заході мало знають.

Питання, яке собі ставив – чим відрізняється голод в Україні від інших регіонів? Дійшов висновку, що мав свою специфіку. Точно починаючи з літа 1932-го. У листі до Кагановича від 11 серпня Сталін писав: "Ми можемо втратити Україну". Тоді більшість українського партійного керівництва відмовилися виконувати обов'язкові поставки зерна, нав'язані Москвою. Супротив також був з боку керівників колгоспів і селян. З початку 1930-х понад 60 відсотків актів опору колективізації відбувалися саме в Україні. Проблема не була новою для режиму. Це було продовження спротиву селянства політиці воєнного комунізму з 1918 року.

Українці вважалися національною єдністю, яка висловлює непокору. Саме тому механізми голоду тут відрізнялися. Це не просто різновид однієї трагедії радянського селянства. Режим вживав безпрецедентні заходи. Зокрема, включав села до чорних списків. Означали закриття всіх магазинів, припинення всілякої торгівлі, вилучення не тільки обов'язкового обсягу продовольства, але й буквального всього, що було в господарствах. Найжорстокіша міра - блокування сіл кордонами військових. Тільки в Україні не можна було виїжджати з населеного пункту.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українці - глибоко травмована постгеноцидна нація - Забужко на Книжковому арсеналі

Є й делікатні моменти. Наприклад, хто входив до бригад, які відбирали продовольство. Не тільки люди, що приїхали з російських міст. Були й завзяті комсомольці, профсоюзники, члени партії. Але також і самі жителі сіл. Мали різні мотиви. Хтось брав участь з ідеологічних міркувань, а хтось - щоб вижити. Бо ці команди користалися частиною вилученого. Трагізм ще й тому, що жорстокість режиму переноситься на стосунки між людьми. Цій темі присвятив розділ під назвою "Людина людині вовк".

На своїх лекціях завжди порівнюю Францію та Україну. Схожа площа та кількість населення перед війною. Головна травма французького суспільства у XX столітті – це 1,3 мільйона жертв Першої світової. У кожному селі є пам'ятник з іменами. А в Україні 4 мільйони загинули, й ніхто про це не говорив.

‒ Для нас є надзвичайно цінним погляд та оцінка тих подій ззовні. Наскільки вдячною ви собі бачите справою писати про трагедію іншого народу? – звертається до історика слухачка.

‒ Коли ззовні дивишся на проблему, є і плюси, і мінуси. Особисто я завжди займався радянською історією. Понад 30 років пишу про її темні сторони. У Франції це не розвинена галузь. Можливо, десяток фахівців на всю країну. У нас люди добре знають про злочини нацизму, але не сталінської системи. Працюю для того, щоб стали відомі широкому загалу. Також радію, коли не лише французи, а й закордонна публіка читає мої тексти.

Після презентації цікавляться, чи можна придбати українське видання новинки.

‒ Поки що існує тільки французьке, - відповідає перекладачка спікера Валентина Стукалова. Вона керівниця медіатеки й менеджерка книжкових та інтелектуальних проєктів Французького інституту в Україні. - Сподіваємося зацікавити видавців. Французьке посольство та Інститут мають програму підтримки перекладів і могли би посприяти, щоб книжка вийшла українською.

Уточнюю подробиці про видання.

‒ Французи випустили у своїй престижній, популярній енциклопедичній колекції "Що я знаю", - додає Стукалова. - Стосується різних сфер, не лише історичних наук. Текст не академічний, а призначений для широкої публіки. Завдання ускладнював лімітований обсяг – має бути рівно 128 сторінок. Середній наклад у цій серії – 20 тисяч примірників.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Час тирана" стане відповіддю на пошлість "Слуги народу"

"Голод у СРСР. 1930 роки" - спроба комплексного дослідження теми в доступному форматі. Ніколя Верт розглядає спочатку передумови. Основна частина – голод на різних територіях Радянського Союзу. Розділ про Україну вдвічі більший, ніж про Казахстан і Росію. Потім згадує аспект людських стосунків та окремо – голод 1920-х і 1940-х.

Автор підкреслює, що аналіз різного за хронологією і територіями голоду дає змогу виділити, що в Україні був цілеспрямований, методичний геноцид українського народу.

З десяток людей зібралися біля сцени навколо Ніколя Верта. Говорять з ним українською, російською та французькою. Відповідає російською.

‒ Чому Захід не підтримав Україну? – звучить серед питань.

‒ Про Голодомор усі були в курсі - французи, німці, італійці, британці. Але мовчали. Як часто буває, вони вважали, що все ж таки варто підтримувати відносини з СРСР, - пояснює історик.

‒ Точно як зараз.

‒ Так.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Зелена пліснява залишить по собі руїни" - навколо Мистецького арсеналу вибухнув скандал

×