"Не було більш справедливої війни, ніж проти радянської Росії" - італійський письменник

 

Про два тижні оточення і відступу італійської армії у 1943-му, що воювала у Другу світову на боці нацистської Німеччини розповідається у повісті "Сержант у снігах" італійського письменника Маріо Рігоні-Стерна. Український переклад книжки надрукувало видавництво "Кліо". Презентували на XII Книжковому Арсеналі.

Маріо Рігоні-Стерн був старшим сержантом дивізії "Трідентіна" у складі італійської армії, що воювала на боці Німеччини у Другу світову. Фашистський режим Муссоліні відправив його до Радянського Союзу, коли йому виповнилось 20. Як згадував сам письменник, спершу він був переконаний – їде робити гідну справу. "Не було більш справедливої війни, ніж проти радянської Росії: саме так, вона є справжнім хрестовим походом і я радий бути її учасником", - писав Маріо у травні 1942-го в одному з листів. Та зовсім скоро зрозумів, що став інструментом ідеологічної машини. Йому вклали зброю до рук, навчили убивати і переконали, що по бій бік лінії фронту – вороги.

 

"Всі герої повісті справжні, а події - реальні. Хоч фашистська Італія в той час багато з ким воювала, чомусь під час їх дислокації на українських землях військові ставились до цивільного населення лояльно. Часто допомагали, лікували. Так само і українці відчували, що на боці загарбників такі самі люди, - розповідає перекладач повісті українською Андрій Омельянюк. - Книжка унікальна тим, що описує війну з іншого боку. У нас не існує спогадів про лояльне ставлення і підтримку українцями фашистів. Вони ж вороги. Отже, такого просто не могло бути. Коли італійські частини були розбиті на Дону і їх хворі, обморожені у 40-градусний мороз, голодні залишки брели Слобожанським степом, їх рятували селяни. Хтось нагодував гарячою картоплиною, хтось давав нічліг. Радянська влада особливо вороже поставилась саме до італійських військових. Тих, хто залишився вживих відправляли в табори, катували. А після 10 років таборів, коли їх повертали додому, раптово зняли з потяга і знову запроторили у табір. Останній італієць покинув наші терени у 1956-му. Я познайомився з сином Маріо Рігоні-Стерна Альберіко 2011-го. Він хотів проїхати Україною і місцями, де воював його батько. Ми орендували машину і поїхали до Воронезької області".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Привернемо увагу читачів всього світу до російської агресії в Україні" - Сергій Лойко про роман "Рейс"

 

"Батько не любив, коли його називали письменником. Вважав себе оповідачем досвіду власного і тих людей, з якими був особисто знайомий. Це не стільки художня проза, скільки документальна. Батька змусили виконувати "громадянський обов'язок" під страхом тюрми за дезертирство, не питаючи, чи збігався той обов'язок з його власними переконаннями", - розповідає син письменника Альберіко Рігоні-Стерн.

"Для солдата війна – робота. Його обов'язок – чесно і віддано виконувати її, не зрадити присязі. Він перетворюється на інструмент досягнення цілей, - розповідає історик Олександр Лисенко. – Діалоги італійських солдат у книзі свідчать, що вони залишались людьми. Співпереживали загибелі побратимів. Так само спілкувались і радянські солдати. На війну людей відправляють режими. У ній нема переможців. Серед солдатів не буває переможців. Якщо вони й лишаються живі, то гинуть їх друзі. А отже, й вони самі, бо частина їх душі лягає в землю з побратимами. Тоталітарні режими перемелюють людей, не думаючи про гуманітарні і психологічні наслідки".

 

×