Назвали 100 найкращих українських фільмів усіх часів

7

 

Найкращим українським фільмом назвали "Тіні забутих предків" режисера Сергія Параджанова 1964 року. Очолив топ-сотню стрічок в історії вітчизняного кіно.

Рейтинг склав Національний центр Олександра Довженка за участі Спілки кінокритиків України та незалежних кіноекспертів. Опублікували на офіційному сайті культурної установи.

До списку ввійшли 68 ігрових картин, 26 документальних та шість анімаційних. Найбільш рання – "Ордер на арешт" 1926-го, найсвіжіша – "Земля блакитна, ніби апельсин" 2020-го.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У найкращих фільмах року йдеться про Донбас

Співкуратор проєкту, режисер і кінокритик Станіслав Битюцький розповів про мету й особливості рейтингу та деякі фільми, що потрапили на високі місця.

‒ До 30-річчя Незалежності вирішили поглянути на історію розвитку українського кінематографа. Щоб зрозуміти, як змінюється канон і наше ставлення до режисерів та їхніх робіт, - каже Битюцький. – Це важлива ініціатива. Складення подібних добірок – традиційна справа для культурних інституцій усього світу. Потрібно було зробити і в Україні. У нас проводилися час від часу лише локальні опитування. Але такого масштабного – ще ніколи.

Як проходило опитування?

‒ Тривало з червня до жовтня 2020-го. Запросили 97 респондентів – кінознавців, критиків, журналістів, відбірників фестивалів. Пропонувався інклюзивний підхід у виборі стрічок. Без обмежень за типами, жанрами, хронометражем і роками виходу на екрани.

Отримали 71 відповідь. Взяли участь 45 чоловіків і 26 жінок. Сім із них працювали на момент створення рейтингу за кордоном, решта – в Україні. У своїх списках загалом згадали 186 назв. Можна було з додатковими поясненнями до обраних фільмів або без. Багато хто лінувався. Коментарі дали десь близько десяти експертів.

Топ-100 ми сформували за двома критеріями. Враховували кількість згадувань і місце стрічки в індивідуальних топ-10. До кожної картини підготували синопсис і невелику кінознавчу доповідь.

Чому цей рейтинг потрібен? Може стати орієнтиром для глядачів?

‒ По-перше, переосмислює канон. Показує, що сьогодні знаємо про історію нашого кіно. Є спробою структурувати національну спадщину. По-друге, виконує просвітницьку місію. Це ідеальна чернетка для тих, хто хоче щось дізнатися й подивитися. До того ж багато імен досі мало відомі. Сподіваюся, цей список відкриє їх для широкого загалу. Наприклад, Андрія Дончика або Олександра Ігнатушу.

Далеко не всі стрічки буде легко знайти для перегляду.

‒ Так. Тому Довженко-Центр планує наступний крок – зробити медіатеку, де більшість картин будуть доступні.

Який режисер має найбільше фільмів у рейтингу?

‒ Найчастіше згадуються стрічки Кіри Муратової. До переліку потрапили вісім її робіт. Також серед лідерів – Олександр Довженко, Юрій Іллєнко та Сергій Лозниця. Маємо по чотири твори кожного.

 

Чому "Тіні забутих предків" посіли перше місце?

‒ Протягом усього опитування йшли поряд із "Землею" Олександра Довженка. Ми до останнього не знали, хто з них переможе. Але найкращою експерти все ж таки визнали роботу Параджанова.

"Тіні забутих предків" уособлювали вершину поетичного кіно. Стали поворотною подією для розвитку української культури другої половини ХХ століття. Починаючи від дисидентського скандалу на прем'єрі в кінотеатрі "Україна". Продовжуючи протистоянням режисерів-послідовників поетичної школи з радянською цензурою. Закінчуючи перетворенням фільму в ікону стиля для молодого кіно незалежної України.

Твір надзвичайно цікаво дивитися зараз. Навіть поза політичним контекстом та не лише заради просвітницького моменту. Завдяки його новаторській мові, яскравому візуальному ряду, участі ключових фігур тогочасного кіно.

Чому до першої десятки не потрапила "Пропала грамота"?

‒ Фільм Бориса Івченка посів 12 сходинку. Рейтинг лише підтверджує той факт, що це один із найбільш недооцінених класичних фільмів. Неймовірний витвір. Проте або не всі дивилися, або не всі визнали.

 

Що ще здивувало в рейтингу?

‒ Для мене прикро, що мало називали "Дорогою ціною" Марка Донського та "Вечір на Івана Купала" Юрія Іллєнка й Людмили Колесник. А шедевр Іллєнка "Лісова пісня. Мавка" взагалі ніхто не згадав. Не потрапив також "Оберіг" Миколи Рашеєва.

Рейтинг продемонстрував, які є прогалини у знанні кінематографічної спадщини. Частина критиків більше називали прем'єри останніх часів та 1920-х, 1980-х, 1990 років. Але зовсім рідко – створені впродовж 1930-1950 років. Ці десятиліття мало знані навіть серед фахівців.

Але це символічно. Рейтинг і розподіл місць показують навіть не стільки стан вітчизняного кіно, а наскільки розуміємося на ньому.

Які цікаві стрічки з першої десятки варто зазначити?

‒ Останнє десятиліття – найбільше представлене. 24 фільми рейтингу – зняті впродовж 2010-х. Проте до топ-10 увійшов єдиний фільм за всі тридцять років незалежної України. Це драма Мирослава Слабошпицького "Плем'я" 2014-го. Унікальність у тому, що повністю знята жестовою мовою. Не лунає жодного слова. Отримала три нагороди в Каннах і потім набагато більше на десятках кінооглядів. Це найбільш титулована вітчизняна стрічка. Уособлює все те, чим було фестивальне кіно "нульових". Повільні інтонації, відстороненість, жорстокість – це енциклопедія тогочасного артхаусу. Оператором був Валентин Васянович, три режисерські роботи якого потрапили до сотні.

 

На п'ятому місці – "Камінний хрест" 1968-го. Один із найбільших страшних і прекрасних фільмів. Історія створення неймовірна. Це повністю авторська робота молодого режисера. Перший великий самостійний досвід у кіно Леоніда Осики. Йому не було ще й 30-ти. Після того, як на студії Довженка врятував фільм "Хто повернеться – долюбить", отримав карт-бланш зняти, що хоче. Зробив екранізацію новел Василя Стефаника. Але говорять про різне. Письменник - про еміграцію на початку 1900-х із Галичини до Америки. Осика ж тримає в голові знання про сталінський терор, зникнення, допити та вбивства людей. Цей лейтмотив наче приховує за творами Стефаника. При цьому стрічку випускають у прокат, тоді як куди більш невинні забороняли. Увійшла до пантеону всерадянського, а потім українського.

 

На сьомій позиції – "Польоти уві сні та наяву" Романа Балаяна 1983-го. Фільм, який останнім часом обговорюють найбільше. У Довженко-Центрі пройшла виставка, присвячена стрічці. Також вийшла однойменна книжка про неї. Це знаковий зріз епохи. Зображує драму радянського інтелігента, який випадає із системи. Символічно показує характерний момент перед перебудовою, коли багато хто не розумів, що відбувається навкруги.

 

Десяте місце посів "Вавилон XX" 1979-го. Іван Миколайчук – одна з найбільш знакових персон українського кіно. Відомий передусім як актор. При цьому також зняв два фільми. Один із них – дебют "Вавилон XX" про життя однойменного села, екранізація роману "Лебедина зграя" Василя Земляка. Як на мене, це те, чим могло стати поетичне кіно. Яке фактично почалося з Олександра Довженка, розквітло у 1960-х і перетворилося на певне кліше. Миколайчук намагався щось із ним зробити, змінити, осучаснити. Його смерть у 46-річному віці – велика трагедія. Ми втратили видатного кінематографіста, який міг ще багато творити.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українці дивляться своє кіно. Тому й Зеленського обрали президентом

×