Музиканти не говорять про очевидне зло або добро. Ніби не в курсі, що бентежить країну - музичний критик

"Чи справді можна розділити культуру й політику? Звідки взагалі виникла ідея, що це окремі категорії?" – запитує журналістка й літературознавця Ірина Славінська під час дискусії "Культура внє палітікі: реальність чи самообман?" на книжковому фестивалі Book Space. Проходив у форматі онлайн-марафону на YouTube.

"Деякі митці вважають, що вони про прекрасне. Але як можна взагалі бути відділеним від того, що відбувається у твоєму суспільстві? - каже письменниця Ірена Карпа. - Політичні процеси прямо пов'язані з тим, як люди живуть.

Просто ввійти в медитацію й описувати квітку лаванди – можна, звичайно. Але у мене так не виходить. Пишу про живих людей. Про те, що вони очікують і роблять. Для мене як автора-сатирика політика – це прекрасний колодязь. Стільки образів, скільки у цій сфері – мало де виникає.

В історії є чимало таких прикладів, що підкреслюють нероздільність культури з політикою. Згадаймо статтю "Я звинувачую" Еміля Золя – наскільки перевернула тогочасний суспільний лад у Франції. Або ж Петрарку, чиїми образами ми захоплюємося, а це були часто карикатури на представників тодішнього політикуму. Навіть у невидатних політичних діячів інколи є шанс стати відомими художніми персонажами.

Я не бачу сенсу розділяти, вважати себе в білому пальто й боятися у щось вступити. Якщо ти гідний, маєш стрижень – то що б не говорив, залишаєшся собою. Я хіба що проти того, щоб співати дифірамби - прославляти якихось правителів, політику партії.

Аудиторія культурного діяча дуже різна. Ясно, що є ті, хто будуть більше лайкати фотки котиків. Але люди хочуть почути думку свого улюбленого митця. Бо це якось незрозуміло, коли він - ні риба ні м'ясо.

Від артистів очікують висловлення позиції – принаймні від тієї частини, яка вважається інтелектуалами, лідерами думок. Які переходять за рамки "певиц ртом". На Заході це передусім репери. Навряд чи хтось чекає позиції від зовсім розважальних персонажів. А втім, вони також щось будуть говорити. Про Трампа, пожежі в Австралії, гострі теми, як Black Lives Matter. Там тільки лінивий не долучається до обговорення серйозних політичних і соціальних питань.

Якщо митець думає головою – то було б добре, якби транслював свою думку аудиторії. Це нормальна складова частина того, як функціонує громадянське суспільство".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди все менше читають книжки. Це ідеальний ґрунт для вразливості суспільства - журналістка

"Що таке культура? Є 500 вартих уваги визначень цього поняття. Мені найбільше імпонує – "надбіологічна організація людства через цінності", - говорить журналіст Вадим Карп'як. - Політика – це частина цілого, а не щось окреме. А культура – широченне поле, в якому є і політика, і наука, і мистецтво, і суспільство, й армія".

"Чи є сьогодні в української аудиторії запит на те, щоб хотіти чути позицію митців щодо певних політичних питань?" - запитує Ірина Славінська.

"Аудиторії завжди цікаво, що публічні персони думають щодо того чи іншого питання, - продовжує Карп'як. - Та передусім такий запит є від самих митців. Наприклад, якщо музиканти хочуть бути на плаву, популярними і впізнаваними – їм потрібно привертати до себе увагу. Пісень, гідних радіоефіру, з'являється щодня мінімум 20. І так щотижня. Конкуренція стає з кожним роком жорсткішою. Просто класної пісні вже замало. Мусиш ще чимось вирізнятися.

Боно з ірландського гурту U2 бореться за списання боргів країнам третього світу. Пол Маккартні пропагує веганство. Саша Кольцова проштовхує екотематику. Сьогодні кожен популярний артист, крім своєї безпосередньої музичної діяльності, має ще якесь соціальне навантаження. Цим забезпечує собі додаткову лояльність аудиторії. Це вимога маркетингу.

В українських митців є глобальне невміння реалізовувати шанси власної промоції та повідомляти про своє існування, використовуючи інформаційні приводи. Це катастрофа не тільки для артистів, а й для індустрії".

"Чому саме на митців падає це додаткове навантаження?"

"Хоча ми й фрагментуємо своє життя окремо на культуру, політику, науку, освіту, економіку, але глобально є розуміння, що це все частини цілого. Культура – це об'єднавчий пласт, який продукує цінності. Митці завжди будуть у центрі уваги. Тому що потім цими цінностями суспільство буде користуватися. До тих, хто їх створює й підтримує, прислухаються завжди охочіше, ніж до тих, хто випікає булочки".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Мистецтво не має сили суспільної зміни. Але здатне створити поле для діалогу - художниця

"Варто розділяти, що ми розуміємо під політикою, і що під цим словом уявляють зірки, зокрема музиканти, - додає музичний критик, засновник медіа про нову українську музику LiRoom Олексій Бондаренко. - З початком війни з Росією багато артистів мали визначитися з політичною позицією. Якщо хочеш виступити у РФ, то як поясниш це своїм фанатам? Тоді з'явилася популярна теза, що музика – поза політикою.

Моє запитання до музикантів стосувалося того, чому вони не говорять про очевидне зло або добро. Навіть маючи великий ресурс. В Америці під час рухів, які зараз відбуваються, зірки включаються у процеси, а у нас чомусь ігнорують. Таке враження, ніби не в курсі, що бентежить країну. Це захисний механізм для людей, які не сформували своєї позиції або хочуть захистити бізнес.

Мені здається, кожен артист має вибрати якусь зону своєї соціальної відповідальності. Наприклад, Alyona Alyona багато каже про бодіпозитив і фемінізм. Жадан висловлюється на тему критики влади, зокрема харківської. А багато артистів ніби взагалі перебувають в якомусь іншому світі, де нічого не стається. І від них хочеться почути принаймні якусь позицію.

Будь-який митець – це масмедіа з обличчям. Власне через це люди вимагають від нього якоїсь позиції. І якщо раніше у нас усіх артистів сприймали як в одному човні, то тепер усім цікаво розібратися, чи справді це так".

Повну версію матеріалу читайте в журналі "Країна" від 23 липня.

×