Фото: Катерина Лук'яшко

У київській Voloshyn Gallery відкрилася персональна виставка бельгійського фотохудожника Давіда Деніла "Не дай спати нам, ходячим".

"Рік тому Давід прийшов у нашу галерею, як відвідувач. Попросив, щоб ми поглянули на його проект. Він нам сподобався, але виставки заплановані на рік вперед, тому глядачі змогли його побачити тільки зараз. Давід спробував продемонструвати психологічний стан мешканців України. А також точку зіткнення минулого із сьогоденням, та надії на майбутнє без війни. Він хотів не показувати війну на Сході, а закцентувати увагу на аспектах життя, які йому відкрилися у Києві. Спілкувався з людьми, яких зустрічав на вулицях. Говорив з ними про війну і про те, як вони її відчувають у власному житті. Знімки демонструють життя й акти самовираження окремих людей, виявляючи психологічну схожість стану українців та кризу в цілому. По фото видно, що їх робила людина не з нашої країни. Наприклад є фото книжок, складених під стіною й перев'язаних мотузками. Ми б цього й не помітили, а для нього дивно. Адже є книжки, значить мають бути полиці для них", - каже Юлія Волошина.

Фотохудожник працював над проектом протягом 50 днів. За назву проекту були взяті рядки з останнього вірша Тараса Шевченка "Минають днi, минають ночі". Рядок "Не дай спати ходячому" був змінений на "Не дай спати нам...", щоб посилання охоплювало усіх людей України.

"Я знав, що в Україні відбувається збройний конфлікт після революції з різних медіа. Коли їхав сюди, не мав жодних ідей, просто хотів подивитися. Фотопроект про війну, та я не хотів її показувати напряму, техніку, військових чи вибухи. Бо це перше, про що ми думаємо, згадуючи про неї. А вона набагато глибше. Кожен українець зазнав її впливу, навіть якщо ніколи не був на території вогню. Не стріляють на твоїй вулиці чи в домі по сусідству, але стріляють у твоїй країні. Від розуміння цього людина зазнає великого психологічного тиску і вимушена жити з цим", - каже Давід Деніл.

Давід Деніл спільно зі швейцарською художницею Меліною Вілсон працює над концепцією однойменної книги, яка стане розширеною версією проекту "Не дай спати нам, ходячим". До видання увійдуть 137 знімків – це число загиблих в лютому 2014 року під час Революції гідності. Фотороботи будуть підкріплені знайденими відеоматеріалами, текстами, а також архівними матеріалами. Видання книги заплановано на початок 2018 року, надрукована вона буде в Україні.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дівчина та її хлопець Максим у спідньому експериментували з кактусом

"На одному фото зображений чоловік середніх років у метро. Я зробив там лише один знімок. Коли люди бачать когось з фотоапаратом, вони автоматично починають дивитися в об'єктив. Я не бачив цього пасажира та й знімати його не збирався, просто настроював камеру. Але потім, переглядаючи фото, я помітив, що він дивився прямо на мене, ніби готувався бути сфотографованим. Я його не бачив і не знаю, з ним не говорив, але моя камера знайшла з ним контакт. На іншому фото літня подружня пара йдуть через тунель, тримаючись за руки. Побачив їх випадково, вони йшли повільно. Бачили, що я їх фотографую, але навіть не спробували завадити чи заговорити зі мною. Для них був важливий лише власний світ. Тунель — це втілення їхнього життя. Вони прямують від точки А до точки Б, дорогою народжують дітей, будують кар'єру, чекають на онуків, старіють, чекають фіналу і все це разом. Вони мали добрі часи, й погані, можливо пережили втрати, в одному фото сотні нерозказаних історій. Ще одного свого героя я зустрів, гуляючи по Гідропарку. Він займався спортом. Я відчув, що він людина з сильним духом, сформована особистість. Я поговорив з ним, і дізнався про що він мріє, яку музику слухає, як живе. І я зробив портрет людини, яка порозумілася з собою", - каже фотохудожник.

"Моя галерея поруч, на Пушкінській. От йду собі ввечері і думаю, чому б не заглянути. Казали, що оригінальний хлопець, своїми очима побачив країну. Це документальна фотографія, тому я дивлюся на це спокійно — все то бачив, все то знаю. Якби я взяв фотоапарат, то показав би таке, що ніхто не помітить. Найважливіше, що чоловік пожив в Україні та вирішив щось про неї розказати, то певно йому тут сподобалось, - каже художник Іван Марчук.

"Прийшов на виставку, бо був одним з героїв на фото. Я стою в профіль на зображенні, де люди стоять в черзі, щоб піднятися на літак. Фотограф звернувся до нас з проханням використати для зйомки наш експонат - пасажирський літак Як-40. Знімали у вересні 2016 року пізно ввечері. Для зйомок покликали звичайних перехожих з вулиці. Зображували евакуацію людей. Фотограф казав, що це спроба відчайдушна врятуватися від лиха, на яке ніхто не чекав", - каже Віталій Татарчук, науковий співробітник Державного політехнічного музею.

"Розсмішило фото, де у чоловіка на весь здоровенний живіт набито татуювання у вигляді Діви Марії та Ісуса Христа. Просто у нас такі люди, якщо чимось захоплюються, то вже переходять всіляку межу. Ще є зображення з віконницями, де замуроване місце для вікна. Здавалося там, де мав би бути вихід, його нема. Біля самого входу висить світлина, де бабця накриває хустинкою скульптуру у вигляді чоловічої голови. Спочатку думала, що то Сталін, через вуса. Виявилося, що якийсь гуцул. Поряд висить зображення з військового магазину. На ньому в ряд стоять дорогі рушниці, а знизу дешевий мотлох. Іноземці б ніколи не помістили зброю вкупі з копійчаними телефонами, знайшли б окреме місце для дорогих речей", - каже журналістка Віра Федорук.

Виставка триватиме до 4 лютого. Вхід вільний.

×