Мій герой – повна падлюка - Олексій Душка

У школі я займався у театральній студії. Ми їздили на конкурси від області. Тоді я часто грав різних депутатів. З тих років мені запам'яталася роль Хотькова , він усе хотів купити.

Я вагався між трьома професіями: слідчий, актор, телеведучий. Пам'ятаю, що батько дуже не хотів, аби я був слідчим. Тоді мені пропонували вступати без іспитів в театральний коледж в Дніпрі, але я обрав Університет культури у столиці, про що не жалкую. Ми вивчали режисуру, журналістику, акторську майстерність. Дякуючи викладачам, я отримав величезний багаж знань.

Я був домашньою дитиною, тому переїзд пережив досить складно. 31 серпня усі святкують мій день народження в Кам'янському, а я сиджу в гуртожитку серед голих стін. Умови були жахливі – ми у вісьмох жили в одній кімнаті. Подекуди тріщини були такі, що пролізала рука, а взимку задувало. Я взагалі сумніваюся, що та будівля ще стоїть. До навчального корпусу я їхав дві години. Але ситуацію рятувала атмосфера в нашому гуртожитку. Вона була фантастичною, бо більшість співаків, танцюристів, акторів жили саме там.

Обрати телебачення мене надихнула робота Владислава Листьєва. Він був доволі відомим журналістом і телеведучим. Вів програми "Поле чудес", "Тема", "Час пік". Мені подобалося, що він інтелігентний, цікавий, і при цьому новітній. Тоді таких не було.

Колись грав у фільмах самого себе, це було не важко. В "Козирному місці" поки моя найбільша серіальна роль.

Мені зателефонував Артем Позняк, який зіграв у серіалі головного героя, і каже: "Слухай там для тебе роль – один в один. Зроби проби". Мені надіслали текст – невеличкий шматочок, я зняв монолог на телефон і надіслав кастинг-директору. Згодом мені відповіли: "Клас, приходьте! "

Мій герой – повна падлюка, посередник між кілером і замовником. Спершу він нахабний, крутий, розповідає, як усім треба жити. А коли йому починає загрожувати небезпека, звертається до поліції. Було цікаво за одну серію відіграти різний спектр емоцій. У житті я таких людей не люблю, але грати суперечливого героя було цікаво. Відчувати себе в шкірі іншої людини ще цікавіше.

Я приїжджав підтримувати Артема на знімальний майданчик кілька разів. Бачив, як знімали трюк, де він висів на краю даху торгового центру. Я боюся висоти і навіть не зміг піднятися на дах, тому за зйомками спостерігав знизу і щиро за нього вболівав. Підбадьорював, як міг: по телефону сказав, як буде падати – я його ловитиму. Я був вражений! Чесно кажучи, так як Артем – тримаючись однією рукою, відігравати драматичну сцену на висоті 20-поверхової будівлі, я би не зміг.

В одній зі сцен мені потрібно було лежати з розплющеними очима і не кліпати. Знімали цей епізод дуже довго. Варто мені було хоч раз кліпнути і сльози би хлинули. Але я тримався з усіх сил.

У Артема великий досвід зйомок. Він – зірка серіалів, тому я попросив його проконсультувати мене, пояснити, як краще в тій чи іншій сцені себе поводити. З Артемом ми обговорили роль, характер мого персонажа і він мене направив.

У гуртожитку, коли його підселили до нас у кімнату. Я був старшокурсником, так би мовити авторитетом. А він лише вступив до університету. Мав бути восьмою людиною у кімнаті на 16 квадратних метрів – усі від того були не в захваті. Тоді мені здалося, що він дуже нахабно зайшов до нас. А я був зірвиголова з міста Дніпродзержинська і захотів силою довести, хто тут головний. Проте згодом дізнався, що Артем прийшов навчатися на актора після армії і служби у спецназі. Вирішив, що починати з ним бійку не дуже хороша ідея. З часом я зрозумів, що Артем відкрита і щира людина, а я був неправий.

Так, спочатку він довірив мені таку. Він був впевнений, що я впораюся з цією місією. Згодом я зателефонував йому зі словами: "У мене буде дитина, і ти ж знаєш, чому я тобі телефоную?". Він відповів, що здогадується. Наші доньки дружать. Щоправда, через зайнятість ми зустрічаємось не так часто, як хотілося б. Ми ще не бачили їхнього нового члена родини – песика Райса.

Ми дуже часто святкували наші дні народження разом, а зараз запрацювалися і зустрітися саме в цей день виходить не завжди. Востаннє святкували гуртом два роки тому. У нас є традиція, хто кого першим привітає. Ми чекаємо 00:00 і починаємо один одному телефонувати. Минулого разу першим був я, цього разу Артем. А ще у нас один святковий торт на двох – цього року нам виповниться 76 років!

Наша улюблена тема з Артемом – мистецтво, коли ми зустрічаємось, говоримо про кіно, радимо один одному фільми. З останнього Артем порекомендував мені переглянути картини українського виробництва "Мої думки тихі" Антоніо Лукича і "Атлантида" Валентина Васяновича.

Пам'ятаю, як одного разу нам вдалося поїхати з Артемом на мою Батьківщину, в Кам'янське на Блакитне озеро. Це штучна водойма, там копали пісок і докопалися до джерела – воно й заповнило усе водою. Дуже красиве місце.

Хочу зіграти ще більшу роль, якогось негативного персонажа, щоб я відвів душу, бо класичних героїв грати мені не цікаво. Та й типаж в мене не той. У мене є хитринка, і я хочу її ще десь показати.