Середа, 25 листопада 2020 16:36

"Ми - зірки, які вибухнули й обросли м'ясом і шкірою", - Олександр Фразе-Фразенко

Автор: Валерій Шмаков
 

"Коли репер виходить на сцену – це те саме, що на сцену виходив Вергілій, Овідій чи Горацій: тараторив свій текст під арфу чи барабан, був хор, який співав рефрен між його куплетами. Зараз те саме, тільки тепер не конче мати на сцені купу живих музикантів, можна мати луп-станцію", - розповідає музикант Олександр Фразе-Фразенко. Нещодавно побачив світ третій його альбом реп-композицій "Наголос на Е". Перший репальбом - "Я - це я" - вийшов 2019 року. Другий, "Безсмертна класика" - на початку 2020 року. До цього Олександр став одним із провідних українських музикантів у жанрі вільної імпровізації. Чому звернувся до репу, він розповів в інтерв'ю Gazeta.ua.

Як почалася музика у твоєму житті?

Ще зі школи я займався рок-музикою. Зацікавився нею і почав грати на гітарі в різних рок-гуртах. Записав із десяток альбомів від хард-року до інді-фанку. Цим я вичерпав в собі рок-музику. У 2009 році я познайомився з саксофоністом Юрієм Яремчуком. З того часу я почав цікавитися джазом і академічною музикою. Бо саксофон – це такий інструмент, в якому присутній панківський дух. Його придумав у ХІХ столітті Адольф Сакс як модернізацію кларнету. Той мав ряд технічних обмежень. Особливе обмеження – це потужність звуку. Щоб це виправити, Адольф Сакс зробив саксофон. Його друг Гектор Берліоз почув цей інструмент і почав писати для нього академічну музику, став включати саксофон у симфонічний оркестр.

Але вся музична спільнота була страшенно проти цього саксофона, тому що Адольф Сакс був доволі нетолерантним чуваком. Якщо йому щось не подобалося, він говорив. Тому багато з ким постійно сварився. Так само і Гектор Берліоз був проблемним чуваком. Їх недолюблювали, і тому їхньому нововведенню всі опиралися, тим паче що саксофоністи почали забирати роботу в кларнетистів, адже їхній інструмент був простішим у звуковидобуванні, звучав гарніше і мав більше можливостей.

Я зрозумів, чому мені так подобається саксофон на емоційному рівні – бо в ньому є бунтарськість.Жанр я теж вибрав максимально радикальний – вільна імпровізація: музика шумів, скреготів, скрипів. Я почав слухати музику цього жанру – музикантів як Кен Ваедермарк, Дерек Бейлі. Познайомився з саксофоністом Юрієм Яремчуком. На першій же зустрічі він мені запропонував спільно записати альбом. І в 2009 році вийшов альбом "Карантин". Ми там на обкладинці в масках стоїмо. Якраз тоді був карантин через спалах чергового грипу. Юлія Тимошенко вдавала з себе рятівницю світу. Все повторюється. Але люди все забувають.

З того часу я записав кілька десятків альбомів вільної імпровізації і став одним провідних українських музикантів у цьому жанрі. Він був для мене вичерпаний. У 2015 році я відчував, що треба щось інше. Вся моя система координат почала валитися. І я почав виходити на новий рівень, там, де я є зараз.

Автор: Олена Янковська
 

Завдяки переїзду в Америку зокрема?

Завдяки мені. Але Америка – це теж той чинник, який долучився. Життя людини залежить тільки від неї. Все, що відбувається – через те, що так захотіла сама людина. Підсвідомо чи позасвідомо. Тому весь світ навколо людини будується тільки завдяки їй самій. Немає нічого, що б повпливало. Ти сам повпливав на те, що є навколо.

Коли я через цей переломовий етап пройшов, опинився ніби на нових незвіданих територіях. Тут раптом розумію: реп, який я ніколи не слухав – це те, що я насправді завжди хотів і не міг зрозуміти. А я ж ніколи не любив співати. Завжди любив ритм і шукав способи, як можна свій текст на сцені читати. Виявляється, реп – це найкраща форма. Це прямий шлях від найдавнішої поезії до сучасності.

Я зрозумів, що між альбомом Кендріка Ламара "To pimp a butterfly" і "Світлом і сповіддю" Плачу Єремії концептуально немає ніякої різниці. За винятком того, що "Світло і сповідь" прослухали сотні, а "To pimp a butterfly" - мільйони. Подумав: я хочу спілкування, то навіщо обмежувати свою аудиторію, якщо її можна розширювати? А щоб зробити це, треба, навпаки, не давати більше, а давати менше. Я зрозумів, що є формула: треба дати 70 відсотків відомого і тільки 30 - невідомого, і тоді оце невідоме буде огранене, як коштовний камінь. Бо коли ти даєш 90 відсотків невідомого, як я робив раніше, то люди просто не розуміють, в чому цінність. Забагато невідомого.

Моя музика звучить як доступна і зрозуміла. Додаткову вагу я вкладаю в текст, який запаковую у доступну формулу. Виявилося, що найбільшою віртуозністю є зробити складне простішим, ніж просте складним. У мене є альбоми, які я слухаю і вважаю ідеальними. Але це більше нікому, крім мене, не зрозуміло.

В чому полягав твій переломний життєвий етап?

Це коли все, що в твоєму житті відбувалося, дійшло до пікової межі. Я зрозумів, що мистецтво – це коли реальний світ для тебе настільки нестерпний, що ти готовий на все, навіть на створення інших світів. Бо якщо людина щаслива, їй не треба творити. Бо приймаєш світ, в якому ти живеш, в тебе так все супер. От тому то я стільки всього й створив раніше, і в такій кількості, і з таким нестримним бажанням, тому що це була втеча від світу. Тепер у мене немає необхідності творити мистецтво. Я тепер це роблю просто для задоволення. Бо я вмію це робити. І мені подобається.

Мистецтво – це коли реальний світ для тебе настільки нестерпний, що ти готовий на все, навіть на створення інших світів

Тож тепер світ тебе влаштовує?

Повністю.

Що змінилося?

Моє сприйняття світу. Я змінився. Світ завжди був ідеальний. Я просто цього не усвідомлював.

Автор: Валерій Шмаков
 

І тоді ти почав співати реп.

Так. Я зробив перший реп-альбом – "Я - це я" 2019 року. Відразу за ним видав другий - "Безсмертна класика". Він вийшов на початку цього року, і зараз я зробив свій третій реп-альбом – "Наголос на Е". Тому що як тільки моє прізвище не перекручували, але наголос має бути на Е. У кліпі на пісню "Кориця" я вийшов на орбіту, щоб це сказати.

Це творчість повноцінної щасливої людини, яка нікуди не спішить, не змушена втікати від світу. Це гармонія.

Композиція "Ходить сон", - трек, на якому я зрозумів, як треба читати текст, щоб звучати "по-реперськи", і що не треба йти проти своєї природи.

А діло було так. Коли я тільки зацікавився репом, як завжди - я вирішив дослідити ситуацію докорінно. Окрім світового репу, я занурився в український. І, на привелике здивування, відразу ж на вікіпедії прочитав, шо, мовляв, укрїнський реп нікому не потрібен, і пацани та кобіти виживають, як можуть. А я думав, шо все там файно. Але де шось файно в українській культурі? Серед інших імен, які я виловив у статті - було Довгий Пес.

Його речі зацікавили мене найбільше. Почав собі слухати його альбоми, додав на фб і написав, шо я такий і такий, "давай забацаємо фіток". На тому й порішили, але нічого з того не відбулося. "Безсмертна класика" не дочекалася єднання душ та сил.

Тож із наступним альбомом вже не було куди відступати. Ми зустрілися літом у Стрийському парку і почали думати, про що нам зробити пісню. Я висував лоґічні пропонови, бо моє прагнення з репом як музично, так і текстово, відійти від експериментальної, малодоступної, ґерметичної творчості, робити тепер не тільки для себе, але й для людей.

Реп – це прямий шлях від найдавнішої поезії до сучасності

Тож мій дрифт у бік спрощення і надання наративу новим речам мав проблему - віддалення від свого улюбленого. і Довгий раптом каже: "А нашо нам про шось, давай ні про шо. Давай напишемо трек, не задумуючись над його змістом". Оп! Я спершу подумав - та яке, я ж від цього тікаю, а тоді - стоп-стоп, може це воно, може не варто відмовлятися від себе, просто вивести себе на новий рівень. Тож, слава Богу, я погодився, і це задало потім новий вектор цілому альбому. Не тільки змістово, але й технічно. Бо коли Пес прийшов записувати пісню - в нас не було нічого, тільки біт, який я нашвидкоруч накидав. Він попросив, шоб я увімкнув музику по колу, попросив листок і ручку, відмовився від кави, сказав - давай після того, як зробимо трек.

Я ніколи так не працював, я все любив робити на самоті, щоб не показувати себе голого, з помилками, спробами. І тут я думаю: гм, та я ж так і думав, шо реп - то звільнення, то ось тобі маєш, звільняйся.

За якісь пів годинки Пес накидав куплет, і ми разом придумали приспів. Все складалося прекрасно. Пес тут-таки начитав усі свої партії на запис. І це було найважливіше! Бо як він говорив, так він і читав. А я ж думав, що як у співі, треба виспівувати, в рок-музиці, до якої я звик, треба робити голос, а не просто. А навіщо поету робити голос? Правильно, не треба. Ось тобі й як звучати по-реперськи, бути собою. Тільки я так і не наважився написати свій куплет при ньому, а зробив це наступного дня.

Перша пісня альбому "Твій телевізор палає" стала відгуком на паніку, спричинену коронавірусом?

Після виходу другого альбому "Безсмертна класика" я почувався просто захопленим тим новим, що відкрив і що мене затоплювало. Я був, як підводний човен з дірками на пузі: вода мене ковтає в невідоме, в чорноту дна, якого нема, бо його не видно. Тому я негайно зробив цю нову пісню про телевізор, і негайно зробив кліп.

Бо тема була на часі. Саме всі збожеволіли від "нової ніколи раніше небаченої біди, яка вб'є всіх". Люди мають дуже коротку пам'ять, їх тримають у півсонному стані, забиваючи голови повільними рідинами, патока витікає з усіх отворів голови, людина не може збагнути, що з нею, безконечно злиться і винить усіх навколо в своїх бідах.

Та просто візьми на себе відповідальність за своє життя. Світ такий, яким ти хочеш, щоб він був. Хочеш померти - помреш, хочеш жити - житимеш.

Чи можеш назвати композицію, яку вважаєш експериментальною?

"Хто я" - перша з тих пісень, які я планував уже на четвертий альбом, а не сюди. Завжди найбільше любив східні гами, коли друга нота, після кореневої, вища тільки на пів тону. Це прямо підшкірна любов. Може, єврейська кров у жилах грає в цей момент. Обожнюю слухати Авішая Коена, Джона Зорна, і не тільки заради цих гам і гармоній, але і заради синкоп, ритмів. Це все моє. І ось нарешті воно проявилося в моїй музиці.

Твоя "Визвольна війна" - зовсім не про війну між державами, а продовження теми дослідження себе?

Ця пісня - про війну з собою, з людиною-плодом системи, соціуму, упереджень, блоків, шаблонів, обмежень, уявлень. про звільнення, тобто повернення до себе. Хто я, хто ти, що світ, що - насправді. І про те, що можемо поєднувати сили з ближніми, щоб рухатися в цьому процесі визволення синхронно, віддзеркалювати одне одного, доповнювати й підтримувати.

Доволі епатажна в альбомі композиція "Смокчи". Як вона з'явилася?

Коли людина починає чимось цікавитись, все в її світі починає відгукуватися на це. До мене звернулася одна група, яка поєднувала реп і етно-співи, щоб я зняв їм кліп. Ми заговорили про африканську реп-групу Die Antwoord. Вони дуже відверто говорять про секс у всіх своїх піснях. Ці чуваки, які замовляли в мене кліп, сказали: наша творчість – це щось як у них. Я подумав: та навіть близько не стоїть. Я вам покажу, що таке Die Antwoord. І написав оцей текст. Дружина випадково придумала приспів. Її син хотів лизака смоктати. І вона повторювала це слово: смокчи, смокчи, смокчи. Ми тут же пішли в іншу кімнату в студію і записали це. Потім я до цього приспіву дописав усі куплети, і раптом вийшла пісня.

Вона епатує, але це ж теж елемент людського самовираження. Людина забороняє собі багато, табуює свою природу. Усе, що людина робить, це віддалення від своєї природи. Людина була волохата, вона почала загортатися в шкури тварин, і природа вирішила: ну окей, давай тоді будеш без волосся. Маразм. Людина втратила волосяний покрив, який її грів, для того, щоб загортатися в чужий волосяний покрив.

Людина – творець. Вона хоче набити свої шишки.

Автор: Олена Янковська
 

Після провокаційної "Смокчи" особливо ніжною здалася "Кориця".

Я сидів в машині під Арсеном на Патона. На задньому сидінні заснув Езра, мій 4-річний син. "Яке янгольське лице, аж хочеться плакати від щастя. І від страху перед майбутнім. тільки б змогти робити все правильно. Не налажати б бодай по-крупному. Хлопчику, я так тебе люблю, я готовий для тебе на все". Я відвертаюся від заднього сидіння і дивлюся на кермо, в лобове, ходять люди в масках, зі своїми клунками. На вулиці похмуро, львівська погода. Вони ж забувають хоч трохи порадіти.

Я ніколи не п'ю каву з корицею, але звучить ніжно. І вирішив заспівати це фальцетом, як завжди хотів.

Коли кліп уже вийшов, я вирішив показати Езрі, як я падаю з космосу на Землю. Він посміхнувся, подивився вгору і сказав: "Ми будуєм палац у небі, тато".

І все ж пісня має деяку нотку суму і тремору, адже людина все-одно є людиною. Наскільки вона б не була прокачаною, вона все-одно лишається людиною з емоціями. Наступна річ – як вона ці емоції трактує для себе.

Чому в кліпі про корицю з'являється космос?

Ця пісня про самотність людини у світі, про самотність людства як такого. А де найбільша самотність? В космосі. Тому я вирішив помістити людину в космос, і нехай вона зістрибне з космосу на Землю. І ось ця людина падає на землю, а там теж нікого нема.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Реп в Україні живий: виконавці відповіли кліпом на образу

Безкінечна самотність.

Якщо людина самотня – це її вибір: вона сама захотіла бути самотньою, свідомо чи несвідомо. Ми частина цього світу. Насправді ми зроблені з зірок в буквальному сенсі. Ми зірки, які вибухнули, і їхні шматки розлетілися по всьому всесвіту і зрештою обросли м'ясом і шкірою. І почали думати і рефлексувати над своєю реальністю. Ми не у світі, ми - світ.

Олександр Фразѐ-Фразѐнко — кінорежисер, поет, перекладач, музикант. Співзасновник продакшн-студії "OFF Laboratory". Став відомим завдяки своїм повнометражним документальним фільмам про українських поетів-модерністів, зокрема: "Чубай" (2014), "Дім на сімох вітрах" (2015), "Акваріум в морі" (2016). Автор десяти поетичних книжок. Перекладач і упорядник першої україномовної книжки віршів Джима Моррісона ("Вибрані вірші", 2013). Як музикант працює в стилях вільної імпровізації, інді-року та репу, дискографія налічує близько 50 альбомів.

Зараз ви читаєте новину «"Ми - зірки, які вибухнули й обросли м'ясом і шкірою", - Олександр Фразе-Фразенко». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 455
Голосування За якою перенесеною культурною подією ви найбільше сумуєте?
  • Книжковий Арсенал
  • Кінофестиваль "Молодість"
  • Atlas Weekend
  • UPark Festival
  • Leopolis Jazz Fest
  • Kyiv Comic Con
  • Ваш варіант у коментарях
Переглянути