Будь-які серйозні потрясіння призводять до осмислення, і це виливається в розвиток музики, літератури, скульптури й архітектури. Це дає новий поштовх, щоб змінити й себе, і країну. Такий сплеск не закінчиться. Ми дістали цей поштовх і далі йдемо разом з ним. Схожі процеси в дещо меншому розмірі були 2014 року. Тоді мали шалений розвиток культури, з'явилося багато нових письменників, збільшилася кількість культурних діячів.
У нас усіх сидять якісь російські наративи. Вони стосуються літератури, живопису, музики, що російське – це щось краще за українське. Моя мета – через висміювання цього всього показати в картинках, що українське не гірше, а ті сенси, які заховані всередині російського, викривлені й спотворені.
Зараз панує кліпове мислення. Людям заходить щось коротке, що несе сенс, на що не треба марнувати час. На текст, який би він там розумний не був, потрібно виділити 5-10 хвилин. А люди не мають часу читати, тому я подивився в бік ілюстрації. Раніше не малював, але бачу, що картинки заходять.
Довбане Муму – моя психологічна травма з дитинства, яку проніс крізь усе життя. Відтоді було якесь відчуття несправедливості, що так не має бути. Згадав про це й подумав, що має бути якийсь супергерой, який виправлятиме й робитиме наше життя справедливішим. А нашими супергероями є наші суперзахисники й захисниці. Тому на них поклав цю відповідальність (Мартин Якуб створив серію ілюстрацій на мотиви основних російських літературних творів. Наприклад: Герасим утопив Муму, бо поряд не було ЗСУ, щоб урятувати тварину. – Gazeta.ua).
Нічого не очікую від суспільства, воно має чим зараз займатися. Ці ілюстрації робив для себе, але вони зайшли людям. За кількістю репостів це видно. Це зайшло навіть російському суспільству – якісь там мені літератори погрожували: "вы сначала создайте свою литературу, а потом будете лезть к росийской великой культуре". Послав туди, куди й російський корабель.
Беру найвідоміші російські картини й намагаюся трактувати відповідно до реалій сьогодення. Портрет невідомої жінки – пані, що сидить у кареті й кудись явно звалює. Мені відразу здалося, що це російські ліберали, яким, поки "мордор" був комфортний, було однаково на свою країну. А коли зараз трохи припікає, вони звідти звалюють.
Роздаючи іноземцям українське громадянство, влада хоче залучити найкрутіших чуваків з різних країн, щоб ті працювали на користь України. Підтримую таку тактику, але не щодо росіян. Нам потрібно остерігатися цього, бо всякі інформаційно-психологічні витівки засунути в наше суспільство на правах українських громадян – це доволі сумнівні кроки.
Росіянам втокмачили в голову, що Україна – частина Росії, і для них ця війна є просто спецоперацією. Вони не сприймають це як проблему. Думають, негаразди в Росії через санкції та обмеження, тому стало трохи гірше жити й це їх зачепило. Вони готові відстоювати те, що стосується їх, якщо когось іншого – їм пофіг.
Іти в бік Росії, де деградація і занепад, навіть у ментальному плані не варто
Нам час забути про Росію і перестати зважати на те, що в них відбувається. Ми маємо свою країну, партнерів, маємо цілий світ, який відкривається нам. І йти в бік Росії, де деградація і занепад, навіть у ментальному плані не варто. Мені нецікаво, прозріють росіяни чи ні. Маємо стати могутньої військовою силою і захищати себе.
Відчуття меншовартості вже позбулися – ми навалюємо "другій армії світу". Які можуть бути комплекси?
Люди мають сподівання, що ЗСУ все врятують. Що хлопці й дівчата, які повернуться в мирне життя після перемоги, разом з людьми, які підтримуватимуть їх, не дозволять владі робити якісь ганебні речі. Можна до цього ставитися скептично, але віра є. Це наша надія на зміни, на те, що народ і армія разом – вони не дозволять. Плюс у нас буде багато зброї на руках. А це доволі вагомий аргумент, щоб влада не робила х*рню.
Вкиди Арестовича про "маленьку культуру" – це відвертання уваги проукраїнського суспільства від президента. На таку заяву не можна було не відреагувати. І коли вся проукраїнська спільнота накинулася на Арестовича, ми не чіпаємо президента, якого зараз чіпати й не варто.
Попросив в Арестовича список української літератури, що дала йому підстави вважати, що вона не творить нові сенси. Назвав одну книжку, друковану до 2013 року, а інші – початок 1990-х і 2000-х. По-перше, його думки спираються на неактуальні дані, бо після 2014-го відбувся просто шквал нової літератури. А по-друге, у художній літературі він шукав філософію. Для цього є книжки з філософії.
Українська література абсолютно різноманітна. Вона є глибинною, а є поверхневою. У якихось моментах нецікавою. Але вона розвивається, і з нею все буде добре, бо є ми.
І якщо до цих авторів буде увага світових видавництв та агентів, вони стануть на рівні зі Стівеном Кінґом, Деном Брауном, Джорджем Мартіном
Я далекий від того, щоб хтось конкретно з літераторів представляв Україну. У нас була гвардія видатних письменників – Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Тарас Прохасько, але мені ця література не підходить. Я таке не читаю. Мені важко судити, бо працюю в жанрі масової літератури, пишу детективи, трилери. Можу назвати авторів категорії маслітератури – Поліна Кулакова, Ілларіон Павлюк, Дорж Бату, Макс Кідрук і Мартин Якуб, звісно. Точно потрібно згадати Руслана Горового – це величезний майстер життя. Бо так пише, що відчуваєш навіть запах того, що відбувається. І якщо до цих авторів буде увага світових видавництв та агентів, вони стануть на рівні зі Стівеном Кінґом, Деном Брауном, Джорджем Мартіном.
У мене недостатньо знань, щоб писати про війну. Але ця тема частково є в моїх детективах. Мій головний герой – неординарна особистість, має прототип у реальному житті. Це доволі відома людина з позивним – "Сепар". (У книжках "Мертві моделі" і "Не твоє собаче діло" один головний персонаж. – Gazeta.ua). 2014 року разом із сепарами захоплював Донецьку обладміністрацію. А потім змінив переконання, пішов на бік України. Воював в АТО, пройшов Донецький аеропорт, втратив руку й опинився в Києві нікому непотрібний. Мій герой намагається якось знайти себе в житті. І от цей воєнний бекґраунд дає зрозуміти контекст читачу.
Російська книжка з українського ринку не зникне, бо є контрабанда, але попит зменшиться. Загалом люди повертатимуться в лоно української книжки. Саме тут має працювати масова література. Поки ми в 1990-х – на початку 2000-х намагалися шукати нові форми, відпрацьовувати словесну майстерність, відшуковувати якось нові сенси, відриватися від радянської літератури, росіяни штампували багато масліту різного штибу. У них були якісь бандити, менти, і люди читали про те, що їх оточує. Саме так захопили й наш ринок, бо наша література відірвалася від читача. А зараз потрібно вчити читати знову й люди мають читати про те, що бачать навколо.
Варто давати поштовх масовій літературі, яка має більший потенціал зацікавити читача. З часів Арістотеля основним завданням літератури є розважити аудиторію, викликати якусь емоцію. Література має дати людині моральний відпочинок. Якщо хочеш, як Арестович, читати філософію, то читай філософію, а не прися в художню літературу. Звісно, є автори, які виходитимуть за межі жанрів, які створюють щось нове, але читачеві необов'язково це буде аж надто цікаво.
Література – доволі суб'єктивна річ. І якщо вперто повторювати, що ось це добре, то аудиторія почне в це вірити. Не беруся судити якість російської літератури, але сенси, які там були, ці Муму й Раскольнікови мені не близькі. Це якась азійщина, а я себе відчуваю людиною європейської цивілізації.
Потрібно плекати своє, але не в розрізі радянської спілки письменників, а саме, щоб це все прийшло знизу. Ми маємо шикарні кейси ветеранської літератури, яка просто порвала наших найзнаніших авторів. Ці новачки літератури – Валерій Маркус, Мартин Брест, Василь Піддубний, Сергій "Сайгон" та багато інших імен, які, не маючи якихось статусів і нагород у світі літератури, але маючи велику армію читачів, показували шикарні результати. Наклади в десятки тисяч у той час, коли в нашому стандартному літературному світі дві тисячі проданих книжок, то вже надто велика перемога.
Література створює сенси, певним чином виховує людей, і від цього стає всім краще
Після перемоги українська література буде крутою. Вона продовжить розвиватися, бо не маємо вибору. Ми маємо створювати державу, водночас розвивати літературу. Сподіваюся, вже всім стало зрозуміло, що література створює сенси, певним чином виховує людей, і від цього стає всім краще. Тому читайте українське, дивіться українське й будьте українцями.
2 
4880
Коментарі