Акустичний проект Freddy Marx Street зняв стареньку подружню пару буковинців у кліпі на пісню "Raining Hard". Нову відео-роботу лідер гурту Максим Кузнєцов називає частково соціальним відео.
- Пісня про те, як молода пара танцює під дощем. Це красиво, хай трохи банально, тому що це не нова сюжетна лінія в історії музики й кінематографа. Я хотів розповісти про те, що молоді люди зустрічаються, все у них прекрасно. І тут різко вони опиняються під дощем. Нагору вилазять суперечності, до яких вони не були готові, і вони розбігаються. Моя пісня про те, що люди зустрічаються, живуть разом і знають, що колись у житті може піти дощ. Коли він починається, вони роззуваються і танцюють під дощем, - розповідає Максим.
- Як знайшли героїв?
- Думали, як це зробити небанально. Взяти молодих акторів - як усі роблять - це не те, тому що пісня зовсім не про хепі енд. Режисери не знімають фільми після хепі енду, бо це людям не потрібно. Не хочуть показувати будні через два тижні після одруження - коли людина зустрічається лицем до лиця з характером свого партнера. Ми розуміли, що так показати те що хочемо, не зможемо. Тому вирішили знайти людей, котрі прожили все життя разом і можуть розповісти свій секрет. Довго їх шукали. Ми знайшли їх в Чернівецькій області в селі - Михальча. Дід Петро і баба Катерина. Вони обоє колишні вчителі. Ми з ними довго вели переговори. Дідусь сказав: "Я не знаю, хто ви, не знаю, що ви хочете знімати. Робимо так: ви приїздите до нас, живете в нас, ми знайомимося одне з одним, а потім ми вам дамо відповідь". Ми жили у них два дні. Допомагали по господарству, розмовляли. Дід просив називати його "вуйко Петро". Поки ми з ними спілкувалися, знімали матеріал. Потрібно було, щоб вони не грали, і вони не грають.
- У відео є кадр, де головні герої сидять одні у порожній залі театру.
- Є дві найкрасивіших театральних зали в Європі - в Австрії і в Чернівцях у драматичному театрі імені Ольги Кобилянської. Ми знімали героїв там. На кульмінації камера віддаляється. Глядач бачить, що вони в залі сидять тільки вдвох. Але навколо них не порожнеча, а простір, який символізує грандіозність їхніх стосунків. Ми попросили їх згадати щось із молодості. Дідусь каже бабусі: "Ти, Катеринко, не пам'ятаєш, як я тебе вперше зводив в кіно". - "Та чому ж не пам'ятаю. І що дивилися не забула, і в чому були обоє одягнуті". - Дідусь просльозився: "Так життя проминуло швидко". Я розвертаюся до операторів. Вони з камерами завмерли: "Це знімати?" - "Знімай, - кажу, - так актори не зіграють". Ми увімкнути мотор.
- Натомість тебе у відео немає зовсім.
- Для мене це дуже важлива робота з аскетичної точки зору. Ми не хотіли, щоб обличчям кліпу був виконавець. Мене знімали тільки зі спини.
- Ви поєднали український відеоряд і неукраїнське звучання. Чому співаєш англійською?
- Ритміка цікава. Мені англійською виходить написати те, що зачепить людину. Я вже випробував свої навички в написанні російськомовних і україномовних текстів. Є люди, в яких це виходить набагато краще. Я відколи почув, як співає моя бабуся народні пісні на застіллях, дивуюся, як можна цією мовою придумати ще щось краще. Англійською мені цікаво писати, бо я не носій мови. Американці слухають і кажуть: твій акцент - як у людей, які приїхали з глибинки Америки.
3 
4880
Коментарі
1