Не маніпулюю акторами, а витискаю.
Про це каже під час творчої зустрічі режисер Олег Сенцов. Прем'єра його другого фільму "Носоріг" відбулася у конкурсній програмі "Горизонти" 78-го Венеційського кінофестивалю, пише журнал "Країна".
Колишній бандит згадує життя в 1990-х. З дитинства вважав, що треба бути сильним і безжальним – тільки так можна здобути авторитет і вижити. Займався рекетом, грабував, убивав. Створив бригаду, став кримінальним авторитетом, але втратив сім'ю. Зустріч із незнайомцем подарувала шанс усе змінити, за сюжетом.
Робота над проєктом почалася 2012 року, проте призупинилася через незаконний арешт режисера російськими спецслужбами 2014-го та подальше ув'язнення. Після звільнення 2019-го Сенцов відновив виробництво.
Кримінальна драма спільного виробництва України, Польщі та Німеччини.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кров, секс і матюки - Сенцов розповів про фільм "Носоріг"
"Фільмував переважно у Кривому Розі на Дніпропетровщині, - говорить Сенцов. - Жив там чотири місяці з підготовкою та зйомками. Коли виїхав і побачив сонце, ніби вдруге вийшов із в'язниці. У місті важка атмосфера, погана екологія, пострадянська архітектура. Багато жителів – нащадки тих, хто звільнявся із зон, таборів радянських часів. Застряли в 1990-х.
Як і в першому фільмі, шукав на ролі передусім непрофесіоналів. Цікаво працювати з ними, бо щиріші. Добре, коли камера це фіксує. Шукав максимально схожих на своїх героїв. А якщо цікавий, але трохи відрізняється – міняю персонажа під нього.
Проводив кастинги серед місцевих. Часто приїжджали міцні 30–40-річні на джипах. Під курткою, скоріше за все, зброя. Запитую: "Чим займаєтеся?" "Ну, там разное". На майданчику створював атмосферу, щоб почувались у своєму світі. Спілкувався з ними їхньою мовою.
На головну роль узяв киянина Сергія Філімонова. Його біографія не відображається у фільмі, але в очах – так. Займався різним, навіть не досить законним, але тягнеться до кращого. Подивився на нього й побачив свого героя. Сергій був дисциплінований, працював, довіряв. Знав, що ці страждання ненадовго, а кіно – назавжди.
Знаю, що хочу, й доки не доб'юся, не кажу "стоп". Тому 47 дублів для мене – це реальність. Хоча переважно 20–25. Не мав жодного жалю. Бо інакше потім і сам про це жалітимеш, і людина тобі скаже: "Чого ж так погано спрацював?"
Повну версію матеріалу читайте в журналі "Країна" від 23 вересня.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 1990-ті нас травмували. Як і Радянський Союз до того - Сенцов
Загалом на цьогорічному Венеційському кінофестивалі представили три українські фільми. В основному конкурсі - драму Валентина Васяновича "Відблиск" про хірурга-добровольця із Дніпра, який потрапляє в полон бойовиків. У секції "Горизонти" - стрічку словака Петера Керекеша "Цензорка" про засуджену за вбивство чоловіка жінку, яка народжує сина у виправній колонії Одесі. Картина здобула нагороду за найкращий сценарій.
4 
4880
Коментарі