Ексклюзиви
Середа, 11 вересня 2019 15:37

Кінофестиваль Lampa.doc покаже найкращі фільми
5

Кінофестиваль у Червонограді зібрав багато молоді
Фото: Фото Lampa.Doc
Кінофестиваль у Червонограді
Організатор Lampa.Doc Наталія Красільнікова
Організатор Lampa.Doc Наталія Красільнікова
Організатор Lampa.Doc Наталія Красільнікова

У Києві 14 червня відбудеться закриття фестивалю Lampa.doc, який протягом літа подорожував сімома містами. Захід відбудеться на території Київської фортеці "Косий капонір". Напередодні події Gazeta.ua поспілкувалася з організаторкою фестивалю Наталією Красільніковою, 34 роки.

Цьогоріч Lampa.doc відбувся в Умані, Житомирі, Запоріжжі, Червонограді, Лисичанську, Кропивницькому, Варашві.

– Чого чекати на закритті фестивалю? Які фільми покажете?

До столиці принципово не везу повну програму, бо тут і так багато подій. Кияни мають виїжджати до регіонів, бачити, що там відбувається. Тому 14 вересня програма буде саме скорочена. Покажемо два-три фільми, але які саме, поки що невідомо. Це мають бути картини-переможці глядацького голосування, яке триватиме до п'ятниці.

– Як виникла ідея фестивалю?

2015-го зняла свій документальний фільм Wyspa в перекладі на українську - "Острів". Фільм триває 18 хвилин, на зйомки пішло 3 роки. Картина знімалася у Луцьку, тому і запрошення презентувати його отримала від лучан. Потім показала свій і ще пару інших документальних стрічок студентам в Умані. Такі виїзди показали, що люди дуже часто є заручниками стереотипного ставлення до документалістики як до чогось нецікавого. Так, наприклад, уманські студенти були готові та охочі дивитись привезене кіно, бо до того подібних зразків доку просто не бачили. Вони чекали, що це буде кіно в стилі National Geographic або кіно з елементами реконструкції й обов'язково з закадровим голосом, який монотонно пояснить, що відбувається у кадрі. Саме щоб побороти ці стереотипи, вирішила влаштувати фестиваль документального кіно.

Тоді й згадала про формат фільмів просто неба. Коли вчилася у Варшаві, там набирали популярності покази кіно просто неба. І сама декілька разів їхала в інший кінець міста, щоб подивитися таке кіно. Це - гарна обгортка, якою спершу можна було привернути увагу глядача.

У регіонах, де мало кінотеатрів, люди можуть на це відгукнутися: піти просто подивитися на формат, а потім "підсісти" на документалістику. Так і сталося.

Фільм триває 18 хвилин, на зйомки пішло 3 роки.

– Як обираєш фільми для фестивалю?

Проект дуже егоїстичний - беру тільки ті фільми, які мені подобаються. Стрічка "Замок" про працівників Варшавського королівського замку - найкоротший фільм цьогорічної програми. За 22 хвилини розповідає 6 історій про охоронця, екскурсовода, реставратора та інших співробітників пам'ятки. Реставратор в одному кадрі ретельно шліфує стілець 17 століття, а в наступному грає в регбі. Коли подивилася це кіно, відчула, як ці люди люблять свою роботу і місце, де працюють. Тому додала його у програму.

Перший фестиваль Lampa.doc влаштувала 2016-го. За тиждень до старту не знала, ми їдемо чи ні, бо не було грошей навіть на оренду техніки. Для фестивалю стрічки дали друзі. У кіношколі Аджея Вайди, де я навчалася, теж згодилися надати кілька фільмів безкоштовно. Серед них була документальна комедія "Равлики" про двох божевільних хлопців, які вирішили швидко заробити мільйон євро на равликах. Без досвіду, але з палким бажанням почали розводити равликів на фермі. Це кіно про те, з чим зіткнулися ці потенційні мільйонери. Равлики тікали - вони їх ловили.

За тиждень до старту не знала, ми їдемо чи ні, бо не було грошей

– Навколо документалістики багато стереотипів?

Народ очікував суто телевізійного формату, а сучасна авторська документалістика сфокусована на худьожньому переосмисленні реальності. Знімається через призму життєвого досвіду режисера. Мусиш присвятити фільму декілька років свого життя.

Інший фільм "Перший поляк на Марсі" - про дідуся, який готувався полетіти на місію на Марс, пройшов в NASA реєстрацію. Почав у селі навіть будувати радіолокаційну станцію, щоб з ним був зв'язок. Таке смішне кіно, яке, здавалось би ні до чого, але показує людину, в якої є божевільна мрія. І неважливо, що ця місія на Марс так і не відбулася, головне - у нього було щось, що давало бажання жити.

Ідея в тому, як важливо вірити в свої божевільні ідеї і натхненно їх втілювати. Те саме можна сказати й про наш фестиваль.

Моїх грошей у перший рік вистачило рівно до третього міста, тобто до Запоріжжя. Але проект запустили, і треба було десь розселити і годувати групу. Почала шукати можливість зробити це безкоштовно. Знайшла санаторії в Запоріжжі, прогугглила, яким підприємствам вони належать. Знайшла на Фейсбуці керівників цих підприємств - і написала їм. Один з них сказав - не питання, поселимо.

В Умані з поселенням допомагала міська адміністрація. Єдине місце, яке знайшлось на той момент, - дві кімнати на другому поверсі особняка в центрі міста. А на першому розташований соціальний притулок. Для нас, як для документалістів це нормально - ми цікаві до життя, до людей. Щодня проходили повз одного дідуся, дуже схожого на цигана. Коли запросила його на фестиваль, спитав: "Так що, буде кіно про Голодомор?"

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 10 цікавих фактів про фільм "Заборонений"

– Організувати Lampa.doc – це складно?

Найбільша проблема в фінансуванні - відсутність постійних джерел. Кожного року доводиться шукати нові гранти. Три роки поспіль до підтримки проекту долучається Державне агентство України з питань кіно щороку збільшуючи фінансування. Але кожного року доводиться шукати гроші по-новому. Цього року 80% фінансування надає Український культурний фонд, решта - Держкіно. Претендувати на підтримку фонду наступного року не можу - такі правила. Тобто не можу нічого спрогнозувати, навіть офіційно анонсувати, що побачимось наступного року, бо не знаю, чи будуть на це гроші.

Комунікаційна стратегія, витрати на просування та рекламу - це ті статті, які зазвичай ріжуться першими за умови ризиків недофінансування бюджету. Часто-густо обмежені бюджети не дозволяють включити витрати на оренду площ під зовнішню рекламу, приміром. Тому основним джерелом інформування у нас є реклама у соціальних мережах, співпраця з місцевими і національними ЗМІ у якості інфопартнерів. Коли подія відбувається не вперше і є своя аудиторія то дуже добре спрацьовує принцип "сарафанного радіо". У першому фестивальному місті цього року - Запоріжжі почали анонсувати фестиваль за три дні до проведення. Зібрали понад тисячу осіб. Там у нас є цілий фан-клуб - дуже активні жінки елегантного віку, є аудиторія молодих родин, активно долучається і місцева велоспільнота. Нас уже знали і чекали.

"Так що, буде кіно про Голодомор?"

– А хто ваша аудиторія?

У Червонограді понад 50% аудиторії молодь близько 20 років. Там проводимо захід поруч з Палацом Потоцьких на околицях міста. Довго і незручно діставатись, багато хто через це лишається вдома, казали місцеві. Але не молодь. Для них це круто, тому приходять. Сидять від початку до кінця.

Цього року програма трохи складніша, ніж у попередні роки. Я включила чотири повнометражні фільми, а документалістика в повному метрі - це серйозне кіно іноді складне для сприйняття. Публіка, яка була на Lampa.doc не вперше, була до цього готова.

– Що скажете про цьогорічну програму фестивалю?

Зосередилися на темі любові. Повнометражний документальний фільм польського режисера Павла Лозінського "Навіть не уявляєш, як я тебе люблю" побудований на крупних планах лише трьох героїв: мама, донька і психолог. 80 хвилин на екрані розмови про спробу налагодити стосунки і зрозуміти, що і коли пішло не так. Фінальний кадр ставить глядачів в ситуацію обманутих очікувань, тому це перший фільм, де я після показу щось кажу аудиторії. Зазвичай не даю якихось порад після фільму - кожен має піти зі своїм відчуттям, зі своїми думками, а тут кажу: "З етичних міркувань режисер не міг знімати реальну терапевтичну сесію, тому ці герої в реальному житті - не мама і донька. Лозінський нікого не ошукував, бо насправді ця жінка в кадрі має такі проблеми і потребувала психологічної допомоги, як і дівчинка, що бере участь у фільмі". Після показу цього фільму в Житомирі до мене підійшла практикуючий психолог і розповіла, що в психології є подібний прийом - "стілець". Поруч тебе сідає хтось на стілець, а ти уявляєш, що це - людина, з якою у тебе проблеми і говориш з нею.

Зосередилися на темі любові.

– Як вас сприймають в регіонах? Про що запитують після фільмів?

На одному з фестивалів після фільму "Йоанна" про жінку, яка помирає від раку і вчить сина радіти життю - кататися на велосипеді та іншим речам, до мене підійшла жінка зі словами: "У мене в Москві померла подруга від раку, я не поїхала до неї попрощатися, через кіно я змогла це зробити". У фільмі переосмислюються останні моменти життя людини, що вони не обов'язково мають бути трагічними. Героїня спокійно і мудро пояснює сину, що є закони буття і це нормально - народження і вмирання. Важливо жити і радіти кожному дню.

У попередні роки Житомир і Умань за рік просили нас наперед запланувати фестиваль або напередодні Дня Незалежності, або саме на 24 серпня. Містам це зручно - урізноманітнює святкування. Але не організацію фестивалю. Наприклад, в Умані на День незалежності було складно зарезервувати готель і поселити групу, хоча почала це робити заздалегідь. У Житомирі ми перетнулися з фестивалем "Пісенний спас", який різко змінив локацію. Переїхав з літньої сцени "Мушлі" в інше місце - і всі стільці, зарезервовані для Lampa.doc, поїхали на "Пісенний спас". Везли близько 150 стільців із Києва, бо в місті ніде взяти їх в оренду.

Після фестивалю в Лисичанську я повернулася до столиці вражена і трошки вбита. Ти робиш покази, а повз будинок культури щодня о дев'ятій вечора їдуть танки.

Одне з правил "Лампа док" - це добровільний фестиваль. Я завжди кажу: якщо раптом вам якийсь з фільмів не йде - це нормально, не силуйте себе. Погуляйте і поверніться на наступне кіно.

– Автори безкоштовно дають вам свої фільми для фестивалю?

У програмі цього року є кіно Аліси Коваленко "Домашні ігри", яке зараз їздить по світу і збирає купу нагород. Офіційно воно зроблено в копродукції Україна - Польща - Франція. Частина прав належить авторам - Алісі як режисерці, її чоловіку як продюсеру. Але якщо режисер і продюсер підписують угоду з дистриб'ютором, то права переходять до них. Дистриб'юторів не хвилює, що це некомерційний захід. Їх завдання продати кіно, тому вони вимагають плату за ліцензію. Аліса і Стефан написали своїм дистриб'юторам, що цей захід для них принципово важливий. І мені знизили вартість ліцензії на показ у 6 містах України до 200 євро. Приблизно така сама ситуація з фільмом Лозінського. Павел написав дистриб'юторам, що відмовляється від своєї частки оплати за фільм. Шість показів обійшлися в 500 євро, це найдорожчий фільм цього року. Але є режисери, які дають кіно безкоштовно. У перший рік я не заплатила за жоден з фільмів, у другий - лише за один. Для комерційних фестивалів один показ фільму коштує приблизно 200 євро.

Мене іноді питають, чому Lampa.doc вдається робити якісний культурний продукт а у регіонах таке не виходить, і виходить, що велика кількість інших фестивалів на кошти місцевих бюджетів - це шароварщина. Головне - небайдужість і розуміня, навіщо ти це робиш і для кого. Розуміння своїх ризиків - це стимул. Коли сидиш на державному фінансуванні, і знаєш що й наступного року воно буде, аспект здорової конкуренції, бажання робити все максимально якісно, виключається.

Наталія Красільнікова, режисер, організатор фестивалю.

Народилася в Києві. Мати - бухгалтер, але має неабиякий творчий хист і завжди мріяла стати актрисою. Тато понад 30 років пропрацював в аеропорті "Бориспіль" керівником польотів. Сестра - дизайнер одягу.

Має дві вищих освіти. За першою - журналіст, має диплом Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Але за цим фахом працювала не довго. "У магістратурі почала писати дипломну роботу про докудраму - такий жанр на межі журналістики, документалістики й ігрового кіно. Так мене зацікавило кіновиробництво. Одразу після закінчення магістратури пішла вступати на режисуру документального кіно".

Друга вища освіта - Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого.

2014-го закінчила також кіношколу Аджея Вайди у Варшаві.

Зняла декілька документальних фільмів, в тому числі "Острів". Його додали у національну програму кінофестивалю "Молодість" 2016-го. Фільм триває 18 хвилин, на зйомки пішло три роки. Фільм був у програмі фестивалів у різних куточках світу, зокрема у Франції, Китаї, Новій Зеландії.

"Комфортно почуваю себе в ролі організатора фестивалю, а також зараз маю кілька документальних кінопроектів, де виступаю в ролі продюсера".

Розлучена. "Колишній чоловік прекрасна людина. У мене з ним хороші стосунки, але я іноді жартую, що треба було вийти заміж, щоб отримати від тата подарунок на весілля та мати змогу зробити фестиваль за ці гроші".

Замість музики любить слухати тишу.

Улюблений фільм - "Відбуття" японською режисера Йодзіра Такіто про працівника бюро, в якому омивають тіла.

Зараз ви читаєте новину «Кінофестиваль Lampa.doc покаже найкращі фільми». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 463
Голосування Який з українських музичних фестивалів цього літа ви вважаєте найкращим?
  • Atlas Weekend
  • UPark Festival
  • Файне місто
  • Leopolis Jazz Fest
  • ZaxidFest
  • Джаз на Дніпрі
  • Бандерштат
  • Ваш варіант у коментарях
Переглянути
Погода