30 червня розпочалось судове засідання щодо знищеної у 2013 році картини "Коліївщина. Страшний суд" 38-річного художника Володимира Кузнецова. Директор "Мистецького Арсеналу" 42-річна Наталія Заболотна за день до відкриття виставки наказала працівникам музею зафарбувати її чорним кольором.
Як сталося, що ваша робота мала брати участь у виставці в "Мистецькому Арсеналі"?
На початку весни 2013 року була виставка у Польщі "Українські новини". Я там робив розпис під назвою "Коліївщина: Remanufacture ". На відкритті виставки у Варшаві була директор "Мистецького Арсеналу" Наталія Заболотна та куратор Олександр Соловйов. Наталія висловила своє захоплення від роботи. Саме там мені дали зрозуміти про мою подальшу співпрацю з Мистецьким Арсеналом. Через кілька місяців мені подзвонили й запропонували зробити розпис. Для роботи дали велику стіну розміром 5х11 метрів. Я хотів описати ситуацію, яка була на той час — це протести під Радою, протести чорнобильців проти скасування пільг, Врадіївка. Так як виставка торкалася християнських мотивів, я вирішив використати сюжет Страшного суду. У виставці також хотіли показати історичний зріз: від прадавніх часів до сьогодення. Тому вирішив взяти до уваги історичні мотиви, зробивши акцент на тематиці Коліївщини.
Що ж зображалось на цій картині?
Початкова умова була в тому, що я не даю чіткого ескізу, а створюю роботу в реальному часі. Загальна ж ідея була обумовлена в текстовому варіанті. До того ж, мені був важливий сам простір, де буде створюватись розпис, як виглядатиме стіна та ті полотна, які будуть поряд з моєю роботою. На картині я вирішив зобразити Чорнобильський реактор, наповнений вогнем. Він був у формі пекельного котла, в якому знаходились грішники. Це були привладні представники корупційних відносин — міліція, судді, священники, п'яні мажори-депутати в автомобілі. Я взяв цитати з новин про кричущі моменти з українських реалій. Того, кого за християнськими переконаннями можна було вважати грішниками, я посадив в котел. Зовні стояли заробітчани, пенсіонери, чорнобильці, меншини, тобто знедолені, репресовані прошарки суспільства. Також до них спускався з небес Ісус Христос. Він сходив зі свого трону і ніби-то разом з людьми вирішував, що їм робити далі. Образ Ісуса Христа я взяв з фрески італійського скульптора та художника XV – XVI століть Мікеланджело Буонарроті "Сикстинська Капела". Також мала бути ще сцена раю, яка дороблялася до останнього моменту. Та я її так і не встиг завершити. Картина була знищена.
Які зараз стосунки з "Мистецьким Арсеналом" окрім судового процесу?
Наскільки я розумію, то Мистецький Арсенал - це не зовсім мистецька інституція. Вони підпорядковуються Державному управлінню справами. В Арсеналі дуже контрольований вхід. Все під наглядом охоронців. Навіть не можна на подвір'ї лишити велосипед, бо він обов'язково буде комусь заважати. Атмосфера не дуже приємна. Там завжди був занадто жорсткий контроль всього. Та він й зараз там є.
Але ж не можна було передбачити, що роботу знищать?
Я ніколи не міг собі уявити, що роботу знищать. За день перед відкриттям мене просто не пустили до приміщення, сказавши, що я не завершив картину, що ніби-то там вже всюди стоїть охорона. Але ще за день до того я домовлявся про те, що саме в цей день все дороблю. Власне, за тим я тоді й прийшов. А мене просто не пустили. Директор Арсеналу навіть не сказала мені, що робота знищена.
В одному з інтерв'ю ви говорили, що Наталія Заболотна вибачилась за цей вчинок. Чи дійсно це так?
Директор Арсеналу приносила вибачення за ситуацію, яка сталася. Звичайно, я її вибачаю й сам прошу вибачення за те, що вона не дуже зрозуміла мої претензії. Тут не вибачення мають грати роль, а певна публічна й політична позиція. Тому що знищення роботи було вираженням певної позиції з її боку. Частина мистецької спільноти виразила бойкот "Мистецькому Арсеналу", висунувши конкретні вимоги, такі як: визнати акт знищення роботи цензурою та вандалізмом й гарантувати неповторення подібних актів. Можна уявити, що саме ці вимоги директор Арсеналу могла б не приймати, бо в нашій державі поняття цензури досить розмите й не визначене, і тому складно довести її факт, що граэ на руку чиновникам. Але там також мова йшлася про те, щоб "оголосити принципи діяльності "Мистецького Арсеналу" як інституції". На яких умовах базуються відносини між Арсеналом й художником, ніхто не знає. Проблема ще й в тому, що ми не підписували ніяких договорів. Все було обумовлено лише словами й листуванням електронною поштою. Які права в цьому випадку має художник, а які права має Мистецький Арсенал, нікому не відомо. А роботу було просто знищено й це факт.
Чи говорила Заболотна про причини таких дій зі свого боку?
Наталія надала нам кілька пояснень щодо свого вчинку. Одне з них — це те, що робота не відповідає концепції. Інше — що робота не була завершена. Потім вони намагались говорити про те, що це порушує якісь релігійні почуття, що "не можна лаяти Батьківщину, як не можна лаяти матір". В суді ж вони вже формулювали свою позицію без таких патетичних заяв.
На чому ви робили акцент в суді? Які вимоги висувались до відповідача?
В позові до суду ми вирішили не зосереджувати увагу на питанні цензури, так як це дуже складно буде доводити. Ми наголосили на порушенні авторських матеріальних й нематеріальних прав, на моральній шкоді. До того ж, висунули вимогу опублікувати пояснення зі сторони "Мистецького Арсеналу"в одному з публічних видань.
Як пройшло перше судове засідання по вашій справі?
Ще два місяці тому, коли мало відбутись перше судове засідання, представники "Мистецького Арсеналу" не з'явились, мотивуючи це тим, що в них було мало часу для підготовки. Цього разу вони подали заперечення від відповідача та від третьої особи Наталії Заболотної. Там йшлося про те, що вони повністю заперечують усі позовні вимоги. Зі сторони Мистецького арсеналу, тобто відповідача, було троє представників. Я висловив пояснення свого позову, розказав про його причину . Представник відповідача запитав про специфіку створення настінного розпису, запитав, в чому виражається вартість роботи. Потім вони заявили, що твір не знищено, тому що він сфотографований художником (у мене збереглася фото низької якості з робочого процесу). Враження, що юристи від Арсеналу просто нахабно висмикують шматки з положень про авторське право та намагаються підлаштовувати їх на свій лад. Від мистецької інституції дивно та прикро чути такого роду наїзди, що кричать непрофесійністю та зневагою до авторського права. Ніби два роки після знищення роботи не дали нічого. Щодо всього процесу я не даватиму попередніх суджень, і всі нюанси вирішить адвокат, який мені допомагає.
Як прокоментували суму відшкодування в 121 800 гривень?
Говорили, що вимоги про вартість не обґрунтовані. Але ж є докази. Я надав оцінену вартість моїх попередніх робіт, а також задокументований факт продажу. Я не дуже розумію, на що вони розраховували цими заявами. До того ж, вартість морального відшкодування ми зазначили символічну, в 1000 гривень.
Які подальші дії по вашій справі?
Суд взяв перерву до 9 вересня. Зараз процес тільки починається. Це були лише обміни запереченнями й звинуваченнями. Кожен виражав свою позицію. Написала свої заперечення, виразили їх. В принципі, особливо напружених моментів не було.
Чи були вже подібні випадки в Україні?
Ситуації такого масштабу в Україні я не пригадую. Юристи вважають, що це має бути важливим прецедентом для подальших справ, пов'язаних з авторським правом.
Як змінилося ставлення до цієї ситуації через 2 роки? Емоції вже скінчились?
Тут питання не в емоціях, але в непрозорості діяльності інституції. У нас в країні більшість державних інституцій мають непрозору структуру функціонування. Для прикладу, однією з вимог Асамблеї діячів культури України під час її перебування в стінах Міністерства культури було провести аудит цього Міністерства. Ми хотіли запровадити прозору бухгалтерію в Мінкульті, але закостеніла бюрократична корумпована система поки що сильніша, вони замовчують такого роду запити. Посилаються на нестачу часу на такі запровадження. Представники Міністерства культури також не погодилися на проведення регулярних відкритих громадських зустрічей, як і на інші пропозиції асамблеї, спрямовані на прозорість функціонування такого роду закладів. Але все ж, важливо, що інформація про ці проблеми активно розповсюджується. Проблема також і в неготовності художньої спільноти вирішувати питання разом. Між діячами культури є багато сварок та обопільних звинувачень, які не мали б мати місце під час вирішення спільних проблем.
Художник банально не знає своїх прав у стосунках з мистецькими організаціями. Це питання, чи потрібно йому персонально знати свої права. Напевно, що це важливо в тому випадку, коли художник крім створення своїх власних творів хоче бути причетним і до суспільного руху, далеко не лише серед художньої спільноти, задля функціональності та прозорості відносин між людьми, інституціями та владою, задля спільного узгодження засад таких відносин, базованих на правах і свободах самовираження.
2 
4880
Коментарі