Дуже добре. Можливо, я хизуюся, але це вже наша публіка. Люди нас зустрічають, як своїх. Вони знають, куди йдуть. Знають наші пісні, підспівують. Якщо зала з сидячими місцями, то всі на середині концерту встають, починають танцювати. Звісно, нас це тішить.

Наш тур — це взагалі суцільна кумедність. Ми розважаємося, любимо жартувати, записувати смішні відео і пісні. Наприклад, робимо кавери на Івана Поповича або Олега Винника. Взагалі особливих форс-мажорів не було, але їздимо ми весело. Інколи ламаються автобуси, ми не встигаємо доїхати на концерт. Або хтось просипає, і ми виїжджаємо набагато пізніше. В дорозі нам допомагає те, що ми дружимо одне з одним дуже давно, відчуваємо особливий зв'язок.

Поети пишуть вірші, тому що вони пишуться, а не за примусом. Так само з'явилася і ця пісня — абсолютно випадково. З одного боку, це творчий процес, але для мене він вже став звичною справою. Пишу пісні вже протягом 18 років. Дякувати Богу, натхнення не зникає. Звісно, бувають творчі паузи — як у всіх музикантів. Але зараз пісні творяться. Поки що сингл "Хочеш" - найулюбленіша моя пісня. Тільки заради неї ми поїхали в ще один тур. Людям вона подобається, відгуки дуже хороші.

Ми планували випустити його на кінець зими, але вже трошки відстаємо від графіку. Певно, що на початку весни ми вже зможемо показати новий альбом. Я думаю, що з ним для гурту настануть великі зміни - і в звучанні, і в презентації нашого гурту. Ще у нас є плани щодо глобального захоплення планети Земля! Але починаємо поки що з України. Одним словом, ми працюємо над нашим розвитком.

В принципі нас сміливо можна називати молодим українським гуртом. Ми вже тричі переживали переродження. Змінювався склад гурту. Були творчі паузи довжиною в 3-4 роки, потім — знову піднесення. Вже після Революції гідності ми почали працювати з новими силами. Ще одним поштовхом для нас стала участь в телевізійному шоу "Х-фактор". Я називаю це "щасливим пенделем", який дав нам певний розгін. Зараз я порівнюю наш гурт із лайнером, шасі якого вже відірвалися від злітної смуги, а пілот за кермом дає повну тягу. Ми повні сил та натхнення, тому навіть самі себе відчуваємо молодим українським колективом.

Мені здається, що в більшості випадків колективи починають в місцевих будинках культури чи професійно-технічних училищах. Так само було і з гуртом "Без обмежень". Ми збиралися в Будинку школяра в Мукачеві. Спочатку це були недолугі намагання зіграти якусь музику. Тоді ми ще грали без назви, але сформувався початковий склад колективу — я, Сергій Попович, Ігор Рибар і Влад Горобець. Я тоді грав на барабанах, не співав. Вже потім став вокалістом. Ми вчилися, і потроху почало щось виходити. Наші перші концерти були абсолютно катастрофічними за якістю. Але з часом, років через 5, ми вже звучали досить пристойно.

Ми тоді не парилися, що саме нам грати. Кожен з нас любив різну музику. Хтось — Limp Bizkit , хтось гурт Metallica, хтось Еріка Клептона. Я любив все це разом, плюс "Сплин", Земфіру і ще купу чого. Тому ми як лебідь, щука і рак тягнули колектив у різні боки. Потім домовилися, що будемо грати всього потрошку, не обмежуючи себе. Так і виникла ця назва.

Ні, з нами періодично працює співзасновник колективу Ігор Рибар. Він довгий час проживав у Лондоні. Зараз він нарешті повернувся в Україну. У другій половині туру він до нас приєднається. Далі в колективі будемо рухатися не вчотирьох, а вп'ятьох.

Я люблю нову світову музику. Перша, хто спадає на думку, - це американська співачка LP. Мені дуже імпонує ця жінка, її підхід до музики, вокальні здібності. Тішать також наші українські виконавці. Здебільшого нову музику я отримую через радіо. Іноді щось підказує Андрій Радько, наш гітарист. Особливо коли ми кудись їдемо, він приносить нові альбоми, і ми їх разом слухаємо, аналізуємо.

Революція гідності дала поштовх багатьом творчим одиницям у нашій державі. В тому числі і нам. Українці нарешті зрозуміли, що досить споживати чуже, а треба подивитися, що у нас є свого. Шкода лише, що такою дорогою ціною. Впевнений, що далі буде більше. Потрібен час. З'являється багато нових імен, нових пісень і альбомів. Треба, щоб кількість контенту переросла в якість. Після революції пройшло всього 4 роки. Ще років 10-15 — і ми наздоженемо європейців та американців. Вони протягом 1980-ти років дуже активно розвивалися в музичному плані, а ми всі були в совку і не мали такої змоги.

Це взагалі одне з найкрутіших рішень в музичному плані за весь час незалежності. Квоти — це інстинкт самозбереження. Уявімо, що ви хочете виростити грядку помідорів. Росте п'ять кущиків. Решта площі заросла бур'яном. Що треба зробити? Вирвати той бур'ян, посадити трохи більше помідорів, поливати, створювати для них умови. Тільки тоді вийде зібрати урожай. Те ж саме відбувається зараз з українською музикою завдяки квотам. Це дає нам змогу продукувати більше музики.

Чому це викликає подив? Для нас це буденність. Ці люди ризикували своїм життям заради нас з вами. На концертах вони повинні сидіти в перших рядах. Звісно, що безкоштовно. Точно так, як вони безкоштовно їздять у транспорті. Мені здається, що більшість українських артистів роблять так само, їздять на Схід. Можливо, не щомісяця, але їздять. Принаймні мене оточують тільки такі люди. Для мене це норма. Іншого я не сприймаю.

Я на них не звертаю увагу. Людей, які не підтримують свою країну, для мене не існує. Я в соціальних мережах видаляю з друзів людей, які не підтримують таку позицію. Для мене не існує ні Лорак, ні інших. Я хочу жити в нормальній державі. Від того, що для держави є деструктивним, я відсторонююсь. Раджу робити це всім.