Головний герой – поганий хлопець. Хороших у фільмі майже немає - Сенцов

Три фільми представлять Україну на 78-му Венеційському кінофестивалі. Це безпрецедентна подія у вітчизняному кіно.

Про це каже продюсер Денис Іванов. Модерував зустріч, присвячену участі українських стрічок у конкурсних програмах одного з найпрестижніших кінооглядів світу. Подія відбулася у столичному кінотеатрі "Оскар" у торговельно-розважальному центрі Gulliver.

Вперше за 30 років у головному конкурсі Венеції відбудеться прем'єра українського фільму – драми Валентина Васяновича "Відблиск". У секції "Горизонти" покажуть картину Олега Сенцова "Носоріг" та словацько-українсько-чеську копродукцію Петера Керекеша "Цензорка".

 

"Безумовно, головний на цьому святі Валентин Васянович, який потрапив до основного конкурсу. Це найвища ліга кінематографа. Як до тебе прийшла ця історія?" - звертається до режисера "Відблиску" Денис Іванов.

"Історія народилася давно. Усе почалося з травматичної події для моєї доньки. Вона побачила, як у наше вікно прилетів голуб, розбився і помер. Почалися розмови про душу й тіло та що відбувається після смерті. Тоді я подумав, що можна зняти документалку на цю універсальну екзистенційну тему. Фільму не вийшло, але в рамках підготовки я провів дослідження і на основі цього матеріалу потім написав сценарій. Приблизно в той же момент почала з'являтися підтверджена інформація про те, що відбувається в донецькій тюрмі МГБ "Ізоляція". Тамтешня ситуація органічно вплелася в історію травматичного досвіду і намагання зрозуміти, що таке смерть", - каже Васянович.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пішов на фронт із Дніпропетровська, а після полону повернувся у Дніпро

"Продюсери завжди перші починають працювати над фільмом й останні закінчують. Який професійний шлях пройшов проєкт від задуму до прем'єри?" - запитує продюсера стрічки Володимира Яценка.

"Цей великий шлях – єдиний процес. Виробничий період тривав понад рік. У Валентина свій творчий метод. Це велика кількість репетицій, робота з акторами на реальних локаціях, велика дослідна частина, коли вивчає тему. Багато спілкувалися з колишніми бранцями "Ізоляції". Вони нас консультували. Зокрема, Станіслав Асєєв.

Вже коли є перший монтаж, починається робота над тим, де фільм покажуть вперше. Ще на етапі сценарію нас обрали до престижної секції "Берлінале копродакшен-маркет". Це було підтвердження, що наша робота буде цікава не лише співгромадянам. Після цього почалася боротьба за місце під сонцем у Венеції, за потрапляння куди змагаються найкращі стрічки", - говорить Яценко.

 

"Наскільки складно було повернутися саме до цього проєкту?" - запитує режисера "Носорога" Олега Сенцова.

"За п'ять років ув'язнення я написав кілька сценаріїв, але до цієї історії не остигнув. Хотів знімати, тому що складніша, ніж здається на перший погляд. Для мене це сходинка для ще серйозніших стрічок. Прагну робити якісне кіно.

Як і в мене, у фільму складна історія. Це кіно про 1990-ті, про нас, про період, який сильно травмував. Осмислюю ту добу через сюжет про кримінальний світ. Головний герой – бандит, поганий хлопець. Хороших у стрічці майже немає.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сенцов завершив зйомки фільму

Це жорсткий та натуралістичний фільм, але при цьому авторське кіно і розповідає передусім про долю людини. У назві - прізвисько головного героя. Чому він його отримав – треба дивитися. А суть у тому, що носоріг - тварина, яка не розбирає дороги і робить те, що хоче. У нього поганий зір, але при великій силі та швидкості це проблема вже його оточення.

Як і в першому фільмі "Гамер", шукав на ролі передусім непрофесіоналів. Це зайняло кілька місяців. У мене свій багаторівневий підхід до відбору. Проби, кастинги, репетиції – так поступово проходять на наступні етапи та наближаються до зйомок. Але коли вже відібрав людину, яка на сто відсотків внутрішньо підходить на роль, то для мене немає різниці, професійний актор чи ні. Під час перегляду глядач також не завжди зможе зрозуміти", - відповідає Сенцов.

 

"Фільм словака Петера Керекеша "Цензорка" робився сім років. Починався як документальне кіно. Потім постановник вирішив зробити художнє. Україна доєдналася до проєкту 2018 року, і стартували зйомки. Про що це кіно? Як тобі працювалося з реальними ув'язненими?" - звертається Денис Іванов до виконавиці головної ролі Марини Клімової.

"Зняли повністю на території справжньої жіночої колонії в Одесі. Стрічка розповідає про молоду жінку Лесю, яка вбиває свого чоловіка і вагітною потрапляє до тюрми. Історія побудована на стосунках матері й сина, які зростають разом три роки за ґратами. І що вона робить для того, щоб хлопчик потім не потрапив до дитячого будинку.

Коли вперше прийшла на зустріч до Петера Керекеша, він попросив розказати найсумнішу історію зі свого життя. Наступного дня мені сказали приїжджати проходити кастинг. Знаю, що режисер довго шукав головну виконавицю. Спочатку взагалі не хотів, щоб актриса грала. Бо збирався робити документальне кіно. Потім - документально-художнє. Довго не міг вибрати, тому що багато театру в розмовах. На зйомках казав так: "Ти мовчи. Просто дивись, щось роби, але мовчи".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Український фільм відзначили в Італії

Спочатку було страшно. Перші два дні були найважчі. Керекеш викликав мене до жіночої колонії і змусив вислуховувати всі історії матерів, які там перебувають. Як вони туди потрапили та як народжували в тюрмі. А потім розумієш, що це теж люди.

Стрічка на реальних подіях. Жінка Люба, про яку ця історія, вже вийшла із в'язниці й під час фільмування була вільною. У картині зіграла подругу моєї героїні. Ми з нею насправді здружилися і продовжуємо спілкуватися. Вона стала моєю кумою після зйомок", - каже Клімова.

"Як ви оцінюєте те, що нині українське кіно вже на тому рівні, що одразу три фільми потрапляють на Венеційський кінофестиваль, зокрема в головну категорію?", - запитує Валентина Васяновича журналіст.

"Вітчизняні фільми нині у Венеції, Каннах та Берліні виключно завдяки тому, що 10 років тому створили Держкіно. Тільки завдяки фінансовій підтримці з боку держави сьогодні перебуваємо на такому рівні. І можна констатувати, що маємо індустрію. Вона ще молода, але вже є".

"Чи може в найближчому майбутньому приватний бізнес почати вкладати свої гроші в українське кіно?" - запитують Володимира Яценка.

"Ні. І це проста річ. Тому що вкладати у кіно можна тоді, коли це має економічний сенс. У нашій країні приблизно 500 залів – не кінотеатрів. Для порівняння, у Польщі понад три тисячі залів. Що дозволяє продюсерам не тільки повернути, а й заробити кошти. Тоді можеш спілкуватися з бізнесом, закликати долучатися. А в Україні на нинішньому етапі це просто неможливо.

Тому ми приречені робити фільми, які мають бути цікаві комусь у світі, окрім нас. Я вважаю це добрим знаком. Україна нарешті стала кінематографічною державою, хоч і поки що невеликою. Ми є на світовій кіномапі, і це головне".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Альмодовар представить у Венеції свій восьмий фільм із Пенелопою Крус

×