27 січня виповнюється рік Бібліотеці Майдану. В Українському домі вона проіснувала близько півроку. Торік туди зносили свої книжки доброчинці. Будь-хто міг взяти почитати видання під "чесне слово". Паралельно книжки передавали у сільські бібліотеки. 18 лютого "беркутівці" захопили Укрдім, знищивши культурний центр.
На початку лютого 2014-го Gazeta.ua спілкувалась із відвідувачами бібліотеки. Тоді троє з них розповіли, які видання сучасної української літератури тут прочитали.
Анна Даниленко, 27 років, адміністратор в клініці, активістка веломайдану про книгу Сергія Жадана "Месопотамія".
- Сподобалась форма видання. Історії незв'язані між собою, різні, але перетікають одна в одну. Так само, як люди живуть поруч і десь перетинаються. Це продовження історій про домогосподарок, поневіряння і закордон, про людей, які виїжджають, одягаючи капелюха, а потім повертаються. Дії відбуваються у Харкові або містах східної промислової України. Тут на фоні тубдиспансер, інфраструктура і вся індустріальна романтика. Місто багато в чому визначає свідомість своїх мешканців. Описує дитинство, яке у багатьох пройшло на футбольних полях та горищах з видом на індустріальні будівлі. А доросле життя не дуже змінюється, бо все йде з дитинства. Саме там корінь всіх проблем і стосунків.
У "Месопотамії" Жадан добре вибудовує композицію, є заявка, розвиток і логічний фінал. "Ворошиловград" теж достатньо завершений. Тут блискучий фірмовий гумор. Дуже сміялася в метро, коли прочитала фразу: "він помер на Пасху, коли зазвичай на кладовищі всі святкують". Комічна ситуація про героя Ромео, який думав, як зваблюватиме жінку: "головне треба зняти шльопанці і поводитись мужньо".
Автор відчуває жінок, почуття, знаходить романтику серед буденних штук, які зазвичай можуть здаватися огидними. Показує зовсім іншу естетику, починаєш дивитися на життя під іншим кутом. Описує дівчат, які нарощували в перукарні нігті, а потім одна одній діставали цигарки, бо самотужки не могли, нігті заважали.
Знову повторюється історія про Марата, який зустрічався у віршах, де в нього було 3 жінки, котрих кохав. Всі щось від нього мали, хто кохання, хто тіло, хто гроші. Тут інакше розкривається його історія, хоча зберігаються певні паралелі. У нього знову багато жінок. У цьому оповіданні кілька історій на контрасті. Спершу всі розповідають про небіжчика, а в наступній частині пояснюється, як все відбувалося насправді.
Обожнюю соковиті метафори Жадана. Таке враження, що можеш їх відчути на смак. От фраза: "люди дуже часто займаються сексом та навіть не знають, якого кольору один в одного очі". Персонажі у нього завжди різні. У попередніх книгах автор був більш однозначний. Від першої особи велася розповідь і герой не змінювався. Згадати, як юнак поводить себе у 20 років - це одне, а що ж відчуває самотній чоловік у 40? Жадан нікого не засуджує, просто змальовує досить іронічно. Був нормальний чувак, жив сам, бухав, наркотики йому, на жаль, не пішли на користь.
Також присутній постійний гумор і підколи з приводу системи. Хлопці, 1990-ті повертаються. Багато героїв борються за справедливість, як можуть. У персонажах знаходиш свої думки і дії, саме тому Жадан такий близький.
Михайло Маляренко, 20 років, композитор, волонтер Майдану про "Я, "Побєда" і Берлін" Кузьми Скрябіна
- Трошки більшого чекав від книжки. Це коротенький розважальний роман з гумором, що читається на одному диханні і розслабляє, але без особливих думок. Не стандартно описано, як головний герой разом із другом подорожує автом по Європі. З передмістя Львова їдуть до Берліну. Займаються спекуляцією, бізнесом. Герой намагається обміняти свою "побєду" на новіше авто.
Родзинка роману не в сюжеті, а в манері опису. Можливо, це автобіографічна оповідь. Головного героя також звати Андрій, він з маленького містечка у передмісті Львова, захоплюється музикою. Його манера спілкування, як у Кузьми.
Книжка дуже близька молоді, це як дух "секс, наркоти і рок-н-рол". Там майже все видання таке, якщо не одне, то інше. Сцени радості еміграції, виїзду з радянської України. Півроману персонажі намагаються виїхати, бо ніяк не можуть отримати дозволу на машину. Тому якось викручуються, платять хабарі. Андрій не має ні грошей, ні ресурсів, але грає на людських інстинктах. Стається проблема з прикордонником, герой не знає мови, йде до магазину і на останні гроші купує горілку і закуску. Так домовляється з прикордонником на мові жестів. Згодом герої приєднуються до своїх друзів у Берліні, які своїм призначенням вбачають допомогу бідним українським митцям. І почались застолля, гулянки і дискотеки. Все закінчилось "ні вашим, ні нашим".
Погуляли, а потім з пригодами добиралися додому, загружені барахлом, яке викидають європейці на смітник. Їх знову тормозить на кордоні місцевий рекет, забирають пожитки і хочуть хлопців побити. Але Андрій і з цієї ситуації виходить, починає пресувати керівника банди тим, що нагадує вголос, мовляв забираєш у мене мотлох, а обіцяв навпаки допомогти провезти через кордон. Так ставить його у незручне становище, якщо він не виконає обіцянки, то авторитет впаде. Побєду таки обміняв на новий Opel, а на кордоні стаються якісь бюрократичні проблеми, тому Андрій кидає її там. Головне, що він вибрався після цих всіх історій хоч і без нічого, але радий цьому.
Я сам би хотів проїхатись автостопом по Європі, майже не маючи речей. Романтика молодості і безрозсудливості подобається. Хочеться вибратися з цього графіку робота і дому. Багато друзів навчаються у Польщі і Чехії, кажуть що небо і земля, порівняно Україною. Я був лише в Росії, а треба відчути за що ж ми стоїмо на Майдані.
Іван Пасічник, 46 років, будівельник, учасник внутрішньої охорони Жовтневого палацу про книгу Володимира Лиса "Століття Якова".
- Приємно читається, але трошки вона не для Майдану. Я два місяці вдома не був і то все навіює спогади. У кожної людини є щось своє позитивне і негативне. Головний герой як людина сподобався. Ми всі чимось на нього схожі. Але занадто прив'язувався до жінок і бачив у них багато негативу. Багато пробачав своїй першій дівчині (за бажанням батьків вийшла заміж за іншого — "Gazeta.ua"), але у ті часи було інакше ставлення до батьків.
Я сам виріс у селі, може, не в такому глухому і забитому, але побут був схожий, раніше щось подібне відбувалося. Ми теж були небагаті. Були такі дівчата, з якими дружив, але їхні батьки цього не схвалювали і одружитись не дозволили, тому що вони були багатші, а я ріс без батька. Нерівність була, зараз такого нема. Хоча цю героїню зрозуміти не можу. Могла втекти з ним, і було б все нормально.
А він чоловік, у нього зовсім інше сприйняття, я б теж напевно зміг, маючи сім'ю, скочити в гречку. Вважаю, що так робить більшість чоловіків, це нормально. А от жінці я б того не дозволив, вона ж виховує дітей. Та й хто більше їздить на заробітки. Моя дружина сидить удома, виховує дітей, а доводиться їздити мені. Якби скочив у гречку, то не зміг би їй сказати, не хотілося б ображати. Бачте, як у книжці про жінок ідеться, перша така собі, дозволяла бути заміжньою і народжувати від іншого дітей. І полячка теж не була вірна своєму коханому. От на шо жінка здатна. Хоча я таких авантюрних зустрічав, але надіюсь, що їх небагато.
Головний герой дуже чутливий. Не є стороннім від чужої долі. І до дівчини-наркоманки поставився, як до рідної дитини. Можливо, через те, що залишився жити сам і посварився з рідною донькою. Але добряка чоловік був. Я би теж не пройшов стороною, якби комусь було зле. Убив її кривдника, але молився. Зробив то задля тієї дівчини, убив же ж не добру людину. Я б напевно, на його місці те саме зробив, взяв би гріх на себе. Книжка життєйська. Прочитав за два дні, якщо цікава, від неї важко відірватись.
25 січня Бібліотека Майдану збирає друзів. Захід відбудеться о 15:00 у столичному Музеї Гончара (вул. Лаврська, 19). Там гості зможуть переглянути найбільшу в Україні колекцію книг, присвячених Революції Гідності. Бібліотека зібрала понад 60 українських та закордонних видань.
3 
4880
Коментарі